11.2. Роль і завдання держави в ринковій економіці

Досвід економічного розвитку наочно продемонстрував, що для нормального функціонування ринок вимагає створення адекватної інституціональної бази у вигляді системи прав власності, юридичних інститутів, політичних механізмів ухвалення рішень — усього, що прийнято називати «громадянським суспільством» і що складає необхідне середовище для функціонування ринкових агентів. Ринки припускають наявність чітко певних прав власності і системи законів і правил, що забезпечують передачу цих прав. Контрактне право створює середовище ринкових угод, в ході яких здійснюється розміщення виробничих ресурсів і благ по напрямах використання. Довгий час цим і обмежувалася роль держави в економіці. Глибокий перелом в стратегії держави в ринкових економіках настав на початку XX ст., коли доля державних витрат в національному продукті в найбільш розвинених країнах змінилася. Упродовж останніх 120 років сталося багатократне збільшення об'єму ВВП, що і забезпечило ще більше вражаючий реальний ріст економічної потужності держави. Це викликало небачений ріст ролі держави в ринковій економіці.

На відміну від планового господарства, ринкова система — саморегульована цілісність, яка довгий час існувала і розвивалася без усеосяжного регулювання. Необхідність макроекономічного управління зовсім не «виростає» з природи господарюючого суб'єкта в умовах ринку або характеру виробничих зв'язків. Пояснюючи зростаючу роль держави на макрорівні, економісти дотримуються двох діаметрально протилежних точок зору. Одна виходить з того, що усвідомлена макроекономічна політика — благо для економіки; інші бачать в ній наслідок корисливих інтересів бюрократів. Обидва підходи не заперечують необхідності і об'єктивної обумовленості зростаючої ролі держави в ринковій економіці, але по-різному бачать витоки цього процесу.

Згідно з першою точкою зору, саморегульований ринок не може привести до оптимальних економічних результатів. Причиною є «провал координації», оскільки конкуренція часто заважає приймати такі рішення, які сприяли б ефективній роботі ринку. Кейнс першим звернув увагу на прояв цього провалу : невідповідність між рішеннями домашніх господарств про заощадження і рішеннями фірм про інвестиції. Він показав, що існують умови, при яких ринок не в силах вийти з нерівноважного стану, при якому економіка функціонує на рівні набагато нижче потенційного.

Оскільки, згідно з Кейнсом, проблема полягає у збої роботи координуючого механізму фінансового ринку, рішення її знаходиться на рівні фінансового ринку в цілому, тобто є макроекономічним. Кейнс звернув увагу на те, що гроші являються, передусім, громадським інститутом, відповідальність за нормальне функціонування якого лежить на державі. Золотий стандарт виявився не вищою, найбільш досконалою формою грошового обігу, як здавалося тоді багатьом, а архаїчною системою, існуючою із-за недостатнього розвитку грошового обігу.

Переосмислення ролі держави у формуванні макроекономічного клімату торкнулося не лише сфери грошового обігу і кредиту. Державний бюджет і державний борг був представлений в роботах кейнсіанців як потужний засіб дії на сукупний попит і економічний цикл. Ефект від бюджетно-податкових заходів багаторазово посилюється при поєднанні з відповідною кредитно-грошовою політикою. В сукупності бюджетні і грошові важелі дозволяли сподіватися якщо не на повну ліквідацію циклічності економіки, то, принаймні, на запобігання «великим» кризам і депресіям.

Згідно з другою точкою зору, державна бюрократія має тенденцію до розростання, часто обгрунтовувавши свої прагнення недосконалістю економічного механізму, що призводить до витіснення приватної економічної активності, появи тіньового сектора економіки і наростання корупції. З цієї точки зору, чим менше державний сектор, тим краще.

Нова консервативна парадигма не заперечувала самої необхідності макроекономічної політики і її грошово-кредитного і бюджетно-податкового інструментарію. Змінилася її мета: якщо кейнсіанці прагнули добитися найбільшої дії на економіку і закликали до максимальної оперативності у відповідь на поточні коливання економічної кон'юнктури, консерватори в главу кута поставили передбачуваність економічної політики, її незмінність. На їх думку, це забезпечувало б максимальну адаптацію економічних суб'єктів до діяльності держави по регулюванню ринкового господарства на макрорівні, полегшувало процес планування і створювало стабільні параметри макросередовища, які б потім закріплювалися в господарських планах мільйонів суб'єктів економіки.

Критичний підхід до макроекономічної політики супроводжувався спробами скоротити залученість держави в мікроекономічні процеси. Стала активно проводитися приватизація підприємств, дерегулювання багатьох галузей; досить істотно були понижені перешкоди для вільної торгівлі на світовому ринку. Багато в чому це змусило переосмислити саму роль держави в економіці, по-новому подивитися на ефективність державного управління і необхідність державного втручання у виробництво і реалізацію багатьох видів товарів і послуг.

Проте навіть в розпал критики державного активізму жодна розвинена країна не відкинула інструментарій макроекономічного регулювання.

Усі форми втручання держави в економіку утворюють цілісну систему. Кожна модель державного управління національною економікою є певним поєднанням елементів і реалізується у вигляді комплексу заходів економічної політики і відповідних державних інститутів, розробляючих і реалізовуючих ці заходи. Між різними напрямами економічної політики повинна здійснюватися координація. Недостатній облік взаємовпливу різних заходів економічної політики може істотно обмежити ефективність конкретних заходів : наприклад, заходи по скороченню дефіциту державного бюджету не здатні привести до скільки-небудь істотного скорочення інфляції, якщо вони не супроводжуються контролем над грошовою масою і жорсткою кредитною політикою центрального банку.

Держава і ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Об'єми регулюючих функцій, що виконуються державою і ринком, час від часу міняються. Головними чинниками таких змін є рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін.

У тих країнах, де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави, починалася глибока криза. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів приводить таку державу до повної стагнації. Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних потрясінь. Весь західний світ у зв'язку з такою практикою пережив в 1929-1933 г.г. часи "великої депресії" і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.

З виникненням держави складається сфера його економічної діяльності. "Видима рука" уряду повинна регулювати "невидиму руку" конкуренції, про яку писав А.Смит.

В цілому держава реалізує політичні і соціально-економічні принципи співтовариства громадян. Воно бере участь у формуванні мікро і макроекономічних процесів.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням — одне з ключових завдань, яке сьогодні стоїть перед українською державою.

Перехід до ринку, економічні реформи не можуть бути для України самоціллю. Це ж торкається приватизації державного майна і інших ринкових заходів. Це лише інструменти, які, разом з посиленням державного впливу на економіку, повинні забезпечити досягнення важливих громадських цілей. Такими цілями є підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров'я нації, формування розвиненого матеріального середовища і духовної культури народу, досягнення соціального світу і стабільності, гармонії у взаємовідносинах людини з природою, екологічній безпеці, забезпечення українській державі гідного місця у світовій спільноті.

Особливістю для України є те, що становлення ринку і інститутів національної держави співпало за часом. У цих умовах внаслідок слабкості молодої держави існує загроза деформації ринкових структур. Тому час вимагає будівництва тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку. Це інститути планування, забезпечення економічної безпеки, соціального страхування і пенсійного забезпечення, дотримання гарантій на освіту, охорону здоров'я, права на працю, захист інтересів споживачів та ін. Крім того, активної державної підтримки вимагають більшість підприємницьких структур, які залишаються слабкими, особливо у виробничій сфері. У країні низька ділова активність, несприятливий інвестиційний клімат і, в основному, фіскальна податкова система. Без подолання цих явищ не буде дієздатного ринку.

Україна повинна формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б її історичні реалії, а так само сучасний світовий досвід.