4.6. Структура власності в національній економіці

Структура власності має для національної економіки велике значення, оскільки визначає характер і суть процесів, що протікають в ній, - виробництва, споживання, розподіли.

Виділяють наступний зміст власності :

1) економічне;

2) юридичне.

Економічна суть власності побудована на стосунках між суб'єктом - власником і об'єктом - власністю. Як правило, власністю є майно, від якого залежить виробничий процес - економічні ресурси, чинники виробництва.

Система економічних стосунків власності включає наступні елементи:

1) привласнення власності. Це економічний процес, в результаті якого певна людина придбаває виняткове право на користування певною річчю або благом;

2) використання власності для господарської діяльності. Воно може бути здійснене безпосередньо власником або передано іншому господарюючому суб'єктові;

3) передача власності. Вона може бути здійснена насильно (крадіжка, відбирання, націоналізація) або добровільно (продаж, передача в оренду).

Економічні стосунки, пов'язані з власністю, впливають на суть і характер усього виробничого процесу в економіці. Із цього приводу люди можуть вступати між собою в конфлікт, а тому власність не може бути тільки економічною категорією. Вона мають бути врегульована правовими нормами - системою загальноприйнятих правил володіння і розпорядження власністю.

Юридична суть власності припускає загальноприйняті на законодавчому рівні правила регулювання власності.

Цивільний кодекс України виділяє наступні види суб'єктів власності (власників) :

1) органи державного і муніципального управління. Відповідно до цього виділяють державну і муніципальну власність;

2) юридична особа;

3) громадянин - фізична особа.

Цивільний кодекс України виділяє наступні види об'єктів власності (власність) :

1) інтелектуальну власність;

2) рухоме майно (наприклад, цінні папери, асигнації, гроші, дорогоцінні метали);

3) нерухоме майно (наприклад, земля, промислові і житлові будівлі).

Якщо виконані передбачені на законодавчому рівні правила, суб'єкт наділяється правом власності на об'єкт власності.

Право власності включає:

1) право розпорядження власністю. Це право на використання речі або блага, на передачу цього права іншому власникові;

2) право володіння власністю. Це закріплюване право фізичного володіння річчю або благом, що охороняється на законодавчому рівні;

3) право користування власністю. Це закріплюване право використання речі або блага, що охороняється на законодавчому рівні, для господарської діяльності або задоволення особистих потреб і потреб.

Поєднання економічної і юридичної суті власності і складає її сучасне розуміння. Стосунки володіння, використання і розпорядження власністю без юридичного закріплення носили б хаотичний характер. А без економічного змісту юридичне закріплення права власності не мало б значення.

Існують два діаметрально протилежних підходу до власності:

1) соціалістичний, такий, що виходить з того, що уся власність - громадська і належить державі, що виражає інтереси усього суспільства. У цьому підході виключається право власності громадян і юридичних осіб. Як показує практика реалізації цього підходу, штучне усунення економічної суті призводить до стагнації економічного розвитку і зниження ефективності громадського виробництва;

2) капіталістичний, визнаючий усі три види права власності - державну, фізичної і юридичної особи. При органічному поєднанні усіх їх в національній економіці можливе досягнення високих темпів економічного зростання. Державна власність домінує в значимих для суспільства галузях - соціальній, культурній. Приватна власність дозволяє підвищити ефективність виробництва.

У Росії до 1990 р. використовувався виключно соціалістичний підхід до власності. В результаті розпаду СРСР положення було змінене, і були введені три види власності - державна, фізичних і юридичних осіб.

Структура власності в національній економіці відбиває характер існуючих взаємозв'язків між об'єктами і суб'єктами власності. Вона специфічна стосовно кожної певної країни і формується під впливом сукупності історичних, культурних, психологічних чинників. Через різні обставини в Росії до 1990 р. існувала тільки одна форма власності - державна, а з цієї причини структура власності була украй спрощена.

Для сучасної структури власності Росії характерно:

1) переважання тіньових стосунків власності. Держава прагне врегулювати на законодавчому рівні стосунки володіння, розпорядження і використання власності. У разі тіньової економіки ці стосунки не регулюються державою, а протікають поза правовим полем (це сукупність неврегульованих і неврахованих на законодавчому рівні господарських стосунків). Тіньова економіка відрізняється незаконним збагаченням, найчастіше насильницьким привласненням власності і перерозподілом національного багатства. За неофіційними даними, більше половини стосунків об'єктів і суб'єктів власності протікають у рамках тіньової економіки, т. е. не врегульовані державою;

2) процес роздержавлення, т. е. приватизація власності. Досвід розвинених країн показує, що активне економічне зростання може бути реалізоване тільки за ситуації, коли суб'єкти господарської діяльності мають пряму зацікавленість в результатах своєї праці. Одним зі значимих стимулів для господарюючих суб'єктів є право власності. Для того, щоб підвищити економічний інтерес господарюючих суб'єктів, був розпочатий процес приватизації - передача фізичним і юридичним особам права власності, яке належало раніше державі. Цей процес носив в Росії хаотичний характер і мало сприяв економічному зростанню. Помилки програми приватизації привели до концентрації права власності у невеликого числа людей - олігархів;

3) нерозвиненість дрібного підприємництва. У розвинених країнах основу економіки складають малі підприємства з приватною власністю на засоби виробництва. У Росії ж унаслідок відсутності необхідних для цього умов воно практично не розвивається.

Основна проблема сучасної структури власності в Росії полягає в створенні умов для такої реалізації права власності, яке поєднувало б інтереси соціальної стабільності, справедливості і активного економічного розвитку.

У кінці ХХ ст. була розроблена і реалізована кардинальна структурна реформа національної економіки. У її результаті соціалістична система господарської діяльності балу, що склалася, замінена на ринкову. Масштаби і складність реформування полягають в тому, що в країні, де повністю були відсутні ринкові стосунки, вони штучним чином були впроваджені.

Об'єктивними причинами початку реформування стала затяжна економічна криза, що намітилася в 1960-х рр. і посилилася на початку 1980-х рр., в результаті якої практично повністю припинилося економічне зростання, настав стан стагнації, значно знизився рівень життя населення. Сукупність негативних чинників привела до політичної нестабільності, що вилилася в те, що існуюча влада не змогла утримати управління державою. Новий режим, що встановився, на початку 1990-х рр. дістав назву «демократія». Він зміг успішно встановитися внаслідок того, що обіцяв населенню швидке рішення економічних проблем, підвищення життєвого рівня. В умовах загальної кризи національної економіки це було основною запорукою перемоги демократів.

Для виведення національної економіки з кризи був вибраний метод кардинального реформування, що полягав в повній відміні планової економіки і встановленні протилежної до нього ліберальної економічної політики. Широко використовувалася методологія монетаристской економічної політики, але вона була мало адаптована до конкретних умов національної економіки, а тому багато технологій, що дали позитивний результат на заході, просто не працювали.

Особливістю економічних реформ було те, що в умовах соціалістичного режиму саме поняття вільного ринку було відсутнє. Необхідно було створити такі умови, в яких виникли б і почали нормально функціонувати нормальні ринкові механізми.

Програма реформ національної економіки початку 1990-х рр. включала:

1) структурні реформи;

2) приватизацію;

3) макроекономічне регулювання.

Велика увага була зосереджена на бюджетній і податковій політиці. З допомогою чисто монетаристских методів держава стримувала темпи інфляції і одночасно реалізовувала заходи по підтримці виробництва.

За період економічних реформ Росія пройшла ряд глибоких економічних криз. Спад обсягів промислового виробництва найгостріше проявився в 1996 р., коли була повністю вичерпана інерційність його функціонування.

Одне із структурних зрушень, що намітився в 1995 р., усе більш розвивається і нині, полягає він в зниженні об'ємів оброблювальної галузі - галузі глибокої переробки ресурсів. В той же час збільшується доля галузей з низькою мірою переробки ресурсів, таких, як добувна промисловість, т. е. орієнтованих не на внутрішній, а на зовнішній ринок збуту.

У аграрному секторі економіки існуюча монополія держави на користування і володіння землею була скасована. Передбачалося, що надання права на володіння землею приватним особам позитивним чином позначиться на обсягах сільськогосподарського виробництва. Але склалася діаметрально протилежна ситуація - зниження обсягів виробництва в цьому секторі в результаті неконкурентоспроможності. В результаті намітилася тенденція, що розвивається і сьогодні стійка, до зниження обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Вплив на загальну тенденцію зниження обсягів виробництва зробив зниження інвестиційної активності держави більш ніж в 2 рази.

Підсумком реформ став їх успіх тільки по деяких напрямах і загальний провал у рамках національної економіки. Підтвердила це фінансова криза 1998 р. Різке збільшення темпів інфляції в 2000 р. привело до практично повної ліквідації того, що почався зароджуватися середнього класу.

Існуюча сьогодні національна економіка заснована на залишкових явищах економіки плановою в сукупності з дикими елементами ринкової економіки, що у більшості своїй носить кримінальний характер. Різке зниження рівня життя населення привело до ряду соціальних потрясінь. Вітчизняна економіка стоїть перед рішенням проблем тіньової економіки і реалізації технологій загального стійкого розвитку.