10. Угода довічного утримання: поняття, зміст, відповідальність сторін.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

Суть договору довічного утримання (догляду) зводиться до пере­дачі майна однією особою іншій у власність в обмін на одержання утримання у вигляді коштів та (або) інших матеріальних благ та догляду у вигляді послуг. Вони надаються особі, що передає майно за договором, персонально і довічно. Майно стає власністю на­бувача одразу після оформлення договору і за життя відчужувача. Договір довічного утримання (догляду) є реальним, оскільки відчужував передає (а не зобов'язується передати) майно набувачеві, хоча у науці цивільного права щодо цього висловлене й інше бачення. Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і набувач.

Матеріальне забезпечення (утримання) та послуги із догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувача (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

За ст. 755 ЦК договір довічного утримання (догляду) може бути припинений у зв'язку зі смертю відчужувача або шляхом його розір­вання за рішенням суду. При цьому розірвання договору довічного утримання (догляду) відбувається:

на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

на вимогу набувача. Припинення договору довічного утримання (догляду) у зв'язку зі смертю відчужувача відповідає строковій природі цього договору. При цьому для припинення договору немає значення, внаслідок чого настала смерть відчужувача — хвороба, старість тощо (при­родні чинники) чи внаслідок застосування насилля з боку інших осіб (каліцтво, доведення до самогубства). В останньому випадку особи, зазначені у ст. 1200 ЦК, мають право на отримання сум, які виплачувалися за договором довічного утримання (догляду) за життя відчужувача, проте вже не за договором і не від набувача, а в силу вказівок закону.

11. Укладення та виконання угоди постачання. Відповідальність за порушення умов угоди постачання.

Стаття 712. Договір поставки 1. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки)товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. 2. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. 3. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. 1. Визначення договору поставки, наведене у ч. 1 ст. 712 ЦК, дозволяє виділити головні ознаки цього договору і відрізнити його від інших, суміжних з ним договорів (роздрібної купівлі-продажу, контрактації, міни, постачання енергії та інших ресурсів через приєднану мережу тощо). За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Із аналізу змісту викладеного випливає, що договори поставки є найбільш близькими до договорів оптової купівлі-продажу товарів, що укладаються між суб'єктами підприємницької діяльності. Водночас між ними існують й певні відмінності. Зокрема, до ознак договору поставки,які певною мірою мають умовний характер, можна віднести такі: по-перше, особливий суб'єктний склад. Сторонами цього договору виступають постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. Це можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюються за правилами про договори купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК); по-друге, предмет договору поставки становлять речі, які зазвичай визначені родовими ознаками (продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання серійного виробництва), але можлива й поставка товару, визначеного індивідуально (наприклад, одного екземпляра приладу за індивідуальним замовленням і кресленнями покупця); по-третє, товар, що становить предмет договору поставки, на момент укладення договору між виготівником і споживачем, як правило, в натурі ще не існує. Він буде виготовлятися і рівномірно поставлятися певними партіями після укладення договору. Звичайно, не виключено, що за договором поставки будуть реалізовуватись і товари, які на момент укладення договору вже виготовлені і готові до передачі (відправлення) покупцеві; по-четверте, моменти укладення і виконання договору поставки зазвичай не збігаються, бо виконання договору відкладається на майбутнє або здійснюється у вигляді одноразової поставки (в строк), або окремих партій протягом більш-менш тривалого періоду (в окремі строки); по-п'яте,товари за договором поставки призначаються для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним,домашнім чи іншим подібним використанням (наприклад, придбання суб’єктом підриємництва оргтехніки, меблів тощо для оформлення офісних приміщень).Вказівки на одну з головних ознак договору поставки, а саме — на мету (товар передається покупцеві у власність для використання у підприємницькій діяльності), ч. 1 ст. 265 ГК не містить, що можна вважати істотним її недоліком; по-шосте, договір поставки може базуватися на адміністративному акті (наприклад,державному замовленні, акті прикріплення покупця до постачальника при поставках товарів між організаціями держав—учасниць СНД тощо); по-сьоме,юридичні особливості договору поставки зумовлені нормами окремих нормативно-правових актів у сфері матеріально-технічного постачання і збуту. Зокрема, у сфері поставок діють міждержавна Угода про загальні умови поставки товарів між організаціями держав—учасниць Співдружності Незалежних Держав;закони України: «Про поставки продукції для державних потреб»; «Про закупівлю товарів за державні кошти»; «Про державне оборонне замовлення»; Тимчасове положення з питань кооперованих поставок та деякі інші акти законодавства України. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору поставки настає у формі відшкодування збитків і неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом, неустойка у договорі поставки є заліковою, бо збитки відшкодуються лише в частині, не покриті неустойкою. Лише у випадках непоставки або поставки продукції неналежної якості чи некомплектної покупець стягує з постачальника встановлену неустойку, і, крім того, завдані такою поставкою збитки без зарахування неустойки. Застосування санкцій є правом (а не обов‘язком) сторони за договором.

Залікова неустойка — збитки та неустойка в т.ч.

Прострочення поставки або недопоставка - це однотипні правопорушення бо в разі непоставки прострочено поставку якоїсь частини партії продукції в обумовлений строк. Уразі прострочення поставки або непоставки постачальник сплачує покупцеві неустойку, розмір якої залежить від вартості непоставленої у встановлений строк продукції.