3. Суб'єкти зобов'язань. Множинність осіб.

Суб'єкти — кредитор і боржник.

В правочині — одна сторона, договір — 2 сторони (декілька осіб)(але можливі односторонні договори).

Для зобов'язань необхідний загальний обсяг правосуб'єктності.

Види множинності:

1. Актив на множинність — коли одному боржнику протистоять декілька співкредиторів по одному зобов'язанню — приклад консорціумні кредити

2. Пасивна множинність — одному кредитору протистоїть декілька співборжників.

3. Змішана множинність осіб — декільком співкредиторам протистоїть декілька спів боржників — сумісна діяльність, інвестиційні проекти.

В зобов'язаннях окрім кредитора і боржника можуть приймати участь треті особи. Такі зобов'язання поділяються на:

1. зобов'язання на користь третіх осіб — страхування батьками своїх дітей, страхування підприємством своїх працівників, перевезення вантажів, банківські вклади на користь третьої особи,

2. зобов'язання виконувані третіми особами на користь третіх осіб — порука, гарантія

4. Виконання зобов'язань.

Принципи виконання зобов'язаннь

1. Принцип належного виконання,

2. Принцип реального виконання — сплата штрафних санкцій не звільняє боржника від виконання основного обов'язку.

3. Принцип ділового співробітництва

4. принцип економічності

Принцип належного виконання -

Місце виконання зобов'язання :

1. щодо нерухомості — місце розташування нерухомості,

2. щодо товару, який підлягає перевзенню — місце здавання товару перевізникові,

3. щодо інших товарів — склад виробника або продавця,

4. щодо грошових зобов'язань — місцезнаходження кредитора,

5. щодо інших зобов'язань — місцезнаходження боржника.

Валюта виконання зобов'язання — гривня.

Терміни виконання зобов'язання — годинами, днями, тижнями, місяцями, квартали, роки.

В залежності від змісту виконання зобов'язання можна поділити на 3 види:

1. однопредметні — передбачена одна дія.

2. Альтернативні зобов'язання — на вибір є 2 дії

3. факультативні — це зобов'язання, в яких передбачена додаткова дія тільки у разі неможливості виконання основної. – якщо боржник не може виконати грошове зобов'язання по причині відсутності кредитора, то боржник має право дати депозитний вклад до нотаріуса.

Припинення зобов'язань наступним чином —

1. належним виконанням.

2. За домовленістю сторін,

3. за рішенням суду,

4. смерть фізичної особи або ліквідація юридичної особи в особистих зобов'язаннях,

5. розірвати в односторонньому порядку за систематичне або однократне грубе порушення зобов'язання іншою стороною.

6. Шляхом взаємозаліку зустрічних вимог

7. Розірвання зобов'язання через відпадення необхідності в предметі зобов'язання,

8. Загибель об'єкту зобов'язань.

5. Забезпечення виконання зобов'язань. Правове регулювання застави.

Серед засобів забезпечення зобов'язань слід розріз­няти спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК (засоби забезпечення у вузькому значенні слова), і заходи відпові­дальності.

Хоч традиційно однією з форм відповідальності розглядається тільки неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як реалізації санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в учиненні правопорушення, то можна помітити, що під поняття відповідальності попадають і застава, і завдаток.

Окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак, враховуючи те, що ЦК називає покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання "відповідальністю" (ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відпові­дальність.

Таким чином, спеціальні засоби забезпечення одночасно є за­ходами відповідальності. Винятком є притримання (ст.ст. 594—597 ЦК), котре за своєю суттю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних майнових наслідків для останнього (щоправ­да, власник притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).

Таким чином, засоби забезпечення договірних зобов'язані, можуть виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосу­вання інших заходів відповідальності тощо

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язань встановлені ст. 548 ЦК, що полягають у такому:

виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпе­чується додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це перед­бачено договором або законом;

недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;

визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено ЦК; недійсність правочину щодо забезпечення виконання зо­бов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання

Застава — це вид забезпечення виконання зобов'язання, внас­лідок якого кредитор-заставодержатель набуває права у разі невико­нання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, отрима­ти задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Визначення застави було дано в Законі «Про заставу», ЦК заставі присвячені ст.ст. 572—593, де визначені основні положення щодо цього засобу забезпечення зобов'язань.

Предметом застави може бути різноманітне майно, в тому числі речі й майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення.

не може бути заставлене: 1) майно, вилучене зцивільного обороту; 2) національні культурні та історичні цінності,

які є об'єктами державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини; 3) інше майно, застава якого прямо заборонена законом. Крім того, не можуть бути заставлені вимоги, що мають особистий характер (наприклад, вимоги про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадянина).

Права заставодержателя на річ, яка є предметом застави, поширюються на й приналежності, якщо інше не встановлене договором. І, навпаки, за загальним правилом, право застави не поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленного майна.

Сторонами заставного правовідношення є заставодавець — особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель — особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення вико­нання зобов'язання. Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права.

Заставодержателем може бути тільки кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням.

Як заставодавець може виступати боржник за основним зо­бов'язанням, забезпеченим заставою, а також третя особа (майновий поручитель). Основна вимога, що пред'являється до заставодавця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке передається н заставу, або мати інше речове право на це майно. Це пов'язано з тим, що застава припускає можливість продажу її предмета, а, отже, у заставодавця має бути право розпорядження заставленим майном.

Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис за­кону, рішення суду.

До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються по­ложення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір застави укладається письмово. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Істотними умовами договору застави є: вид застави, суть забезпе­ченої заставою вимоги, її розмір, строк (термін) виконання, опис предмета застави (ст. 584 ЦК).

Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) пере­дачі його в іпотеку; 2) застави товарів у обігу чи у переробці. У цьому разі заставодавець має право користуватися предметом зас тави відповідно до його призначення, у тому числі отримувати від нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором, і якщо це випливає із суті застави; відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором; заповідати заставлене майно (правочин, яким обмежу­ється право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчем­ним). Разом з тим, заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Застава з передачею заставленого майна заставодержателю (або за його наказом — у володіння третьої особи) має місце при: 1) закладі; 2) заставі цінних паперів; 3) заставі майнових прав. При передачі майна заставодержатель має право користуватися ним лише у випад­ках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок отримувати від предмета застави плоди та доходи. Разом з тим, заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або зни­щення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.