Модуль і. Теорія держави Тема: Держава: поняття, класифікація
Поняття держави. Ознаки і сутність держави
ДЕРЖАВА – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.
КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ:
Р и с . 8 . 1 . К о н ц е п ц і ї п о х о д ж е н н я д е р ж а в и
ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ – визначають внутрішні й зовнішні державні зв’язки як необхідну форму існування і розвитку сучасних суспільств (народів) (рис. 8.2).
Р и с . 8 . 2 . О з н а к и д е р ж а в и
ВЛАСТИВОСТІ ДЕРЖАВИ – іманентні, тобто притаманні лише їй сутнісні характеристики:
– має універсальний характер;
– виступає офіційним представником усього суспільства, основна форма політичної інтеграції при наявності його розшарування;
– покликана забезпечити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;
– встановлює формально обов’язкові для всіх правила поведінки – правові норми;
– володіє верховною і самостійною владою, формально незалежною від будь-якої організації або особи;
– бере на себе обов’язок реалізації загальної волі або забезпечення загальних благ та добробуту;
– є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його право на самовизначення;
– має право на примус та реалізує його.
ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ.
Внутрішні функції:
– правотворча – творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство).
– правоохоронна – контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів; захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;
– економічно-господарська – захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності; регулювання господарської діяльності, ринкових відносин; державне управління економікою;
– соціальна – регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення; узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп; ефективна демографічна політика;
– культурно-виховна – регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;
– екологічна – захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури.
Зовнішні функції:
– оборонна – захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави;
– дипломатична – відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті; здійснення самостійної зовнішньої політики;
– співробітницька – розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами; поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі.
СТРУКТУРА ДЕРЖАВИ – система органів і установ, які виконують внутрішні й зовнішні функції держави.
Вона охоплює:
– органи державної влади, які поділяються на представницькі, як
правило, законодавчі (парламент);
– органи державного управління, тобто виконавчо-розпорядчі (система міністерств, відомств, адміністративні установи на місцях);
– президента як главу держави, який в керівництві державою безпосередньо взаємодіє з представницькими та виконавчо-розпорядчими органами;
– органи правосуддя, покликані забезпечити торжество законів у державі;
– контрольно-наглядові органи, до яких належать прокуратура, різноманітні контрольні відомства;
– органи охорони громадського порядку (міліція, поліція) та органи державної безпеки.
Важливе місце в структурі держави посідають збройні сили, а також надзвичайні органи, які створюються в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо) на певний час. Компетенція і повноваження надзвичайних органів зумовлюються конкретними цілями і завданнями, задля яких вони створюються. Складовою системи державних органів є виправні заклади тощо.
Державні органи суттєво відрізняються від органів недержавних, громадсько-політичних організацій. Тільки державні органи в межах своєї компетенції виступають офіційними виразниками інтересів усього суспільства. Вони наділені повноваженнями, що дають змогу діяти не тільки завдяки засобам переконання, а й державного примусу.
ТИП ДЕРЖАВИ – визначають на підставі ознак, притаманних усім державам. Тривалий час була розповсюджена типологія держав за певним типом виробничих відносин, які виражають їхню соціальну сутність і призначення. Однак сьогодні існують більш широкі підстави для класифікації щодо критеріїв типізації, так і щодо типології держав.
За формою правління – монархія (абсолютна, конституційна), республіка ( президентська, напівпрезидентська, парламентська.
За пріоритетними функціями – військова, правова, соціальна.
За адміністративно-територіальною організацією – унітарна, федерація, конфедерація.
За політичним режимом – тоталітарна, авторитарна, демократична.
За соціально-економічною природою – рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична, буржуазна соціалістичної орієнтації.
За сталістю політичного життя – стабільна, нестійка.
СИЛА ДЕРЖАВИ – це поняття не зводиться лише до військової сили. Першим комплексну характеристику сили дав Г. Моргентау. Він виділяв в цьому понятті дев'ять чинників:
– географічне положення;
– природні ресурси;
– промислові можливості;
– військовий потенціал;
– населення;
– національний характер;
– національна мораль;
– якість дипломатії;
– якість уряду.
Цікава оцінка сили держави, розроблена Р. Клаймом. Він вивів наступну формулу сили держави: Вм – (Км+еп- Вп) х (Сц Нв), де Вм – видима сила (потужність) держави, Км. – критична маса, що складається з кількості населення і території, Еп – економічний потенціал, В – військовий потенціал, Сц – стратегічна мета, Нв – національна воля. По цій формулі можна дати кількісну оцінку потужності країни (квантифікацію сили держави) через систему показників.