5.Основні положення концепції "виробничої демократії.

Еволюція соціал-демократичних ідей у XX ст. відбувалась під впливом таких протилежних економічних теорій, як неолібералізм та кейнсіанство у руслі доктрини "демократичного соціалізму". Останній трактується і як процес суспільних перетворень, і як принцип економічної діяльності, і як суспільство майбутнього, яке є багатоваріантним, неоднозначним і не має і чітких часових меж реалізації.

Основні положення концепції "демократичного соціалізму" були започатковані у працях теоретиків соціал-реформізму Е. Бернштейна, О. Бауера, К. Каутського, Р. Гільфердінга та ін. Вони знайшли відображення у програмах І соціал-демократичних партій західноєвропейських країн у 20—30-ті pp. XX ст., які були спрямовані на еволюційне здійснення економічних реформ та прогресивних соціальних перетворень: утвердження суспільної власності на засоби І виробництва, державного планування виробництва та соціальної сфери, справедливого розподілу, забезпечення прав та свобод особистості тощо.

У 1940 р. була опублікована праця англійського лейбориста Е. Турбіна "Політика демократичного соціалізму", в якій знайшли відображення основні ідеї соціал-демократизму. Зазнавши впливу кейнсіанської доктрини, соціал-демократи наголошували на необхідності посилення ролі держави у забезпеченні ефективного попиту та реальної участі трудящих в управлінні, регулюванні соціальних процесів, запровадженні соціальних реформ тощо.

У післявоєнний період "демократичний соціалізм" став офіційною доктриною Соціалістичного Інтернаціоналу, створеного у 1951 р. В основу цієї доктрини була покладена ідея звернення до реальної практики реформування західних соціально-економічних систем, без якої не можуть бути обґрунтовані закономірності трансформації суспільства.

У сучасних умовах концепція "демократичного соціалізму" виступає не стільки логічно обґрунтованою теорією, скільки комплексною програмою поступового реформування західних соціально-економічних систем на шляху побудови соціалістичного суспільства. Однією з найважливіших її ознак є відмова від кінцевої мети у комуністичному трактуванні. "На сьогодні виявилося очевидніше, ніж коли-небудь в історії XX ст., що соціалізм у складних суспільствах можливий і бажаний лише у тому випадку, коли він діє як керівна ідея демократії і рівної свободи, — зазначає відомий німецький соціал-демократ І Т. Майєр. — Не можна розуміти соціалізм ні як жорстко окреслену модель, вія як надання державі надзвичайних повноважень на регулювання суспільного розвитку. Демократичний соціалізм може бути здійснений лише як відкритий принцип регулювання складних систем і саморегулювання громадянського суспільства у дусі основних цінностей — свободи, справедливості, солідарності".

Соціал-демократичний рух виник у Європі у другій половині XIX ст. Початком його організаційного оформлення стало створення у 1875 р. соціал-демократичної партії Німеччини. У 1876 р. була створена соціал-демократична партія в Данії, у 1889 р. — в Австро-Угорщині, у 1892 р. — в Італії. На початку XX ст. подібні партії виникли у Франції та Великій Британії. Програми більшості цих партій на початку їх діяльності були зорієнтовані на марксистську доктрину.

Термін демократичний соціалізм був уперше використаний у кінці XIX ст. англійським письменником Д.Б. Шоу, одним із засновників соціал-реформістського "Фабіанського товариства" — організації англійської буржуазної інтелігенції, створеної у 1884 р. і названої на честь римського полководця Фабія Максіма. Пропагуючи ідеї перетворення капіталізму в соціалізм, фабіанці виступали за поступове реформування існуючого суспільного устрою.

Вперше соціал-демократи очолили уряду 1904 р. в Австрії. Після Першої світової війни вони здобули владу відразу в кількох європейських країнах. Цьому передував розкол соціал-демократичного руху в 1919 р. та відокремлення від нього ультралівого крила, представники якого (комуністи) утворили власне міжнародне об´єднання — III Інтернаціонал.

Після Другої світової війни соціал-демократичні партії значно зміцнили свій вплив та авторитет у європейських країнах. У другій половині XX ст. вони очолювали уряди майже всіх західноєвропейських країн, які розпочали здійснення масштабних програм націоналізації (лейбористський уряд у Великій Британії, соціал-демократичний уряд Німеччини, соціалістичний уряд Франції тощо).

Негативні тенденції розвитку європейських економік, які виявились у 70-ті pp., викликали на початку 80-х так званий "правий поворот" у європейській політиці та поразку багатьох соціал-демократичних партій на виборах. Однак з середини 90-х р. XX ст. розчарування у неоконсервативних гаслах, заснованих на ідеології ринкового фундаменталізму, сприяло зростанню популярності соціал-демократичних ідей. У 1998 р. дев´ять із 15 урядів ЄС очолювали соціал-демократи.