5. Дайте визначення та розкрийте сутність поняття «етнос»

Етимологічно поняття «етнос (ethnos)» походить з давньогрецької мови, де, за свідченнями словників давньогрецької мови, це слово мало декілька значень, серед яких основними були: народ, плем’я, рід, група людей, іноземне плем’я, язичники, рід. Етимологічний аналіз дає змогу побачити в усій цій множині значень вказівку на всіляку сукупність однакових живих істот, які мають певні спільні властивості (звичаї, поведінкові звички, зовнішній вигляд тощо)¹⁵. На архаїчній стадії існування слова переважали значення «рій», «група», хоча вже існувало поняття «плем’я», «народ». Дослідники вважають, що приблизно в VІ-V ст. до н.е. основним значенням цього слова стає «плем’я», «народ негрецького походження», «негрецьке плем’я» (натомість на позначення грецького населення вживалося слово «демос»). Саме з цим значенням воно й було запозичене римською культурою та латинською мовою. Пізніше від цього терміну утворився прикметник «етнічний (ethnicos)», що використовується в біблійних текстах у значенні «язичницький», «нехристиянський», тобто знову ж таки з акцентом на чужинності, чужорідності, інакшості.

Практично до самого кінця ХVІІІ ст. поняття «етнос» вживалося вельми обмежено. Застосування цього терміна в науковій літературі в значенні «народ» було започатковано лише у ХІХ ст. Так, у роботах відомого німецького етнолога А. Бастіана, з чиїм ім’ям здебільшого і пов’язують введення в науковий обіг терміна «етнос», поняття «народний» та «етнічний» вживаються як синоніми, а означення «етнічний» стосується культурно-специфічного обличчя народу.

Першим у 20-ті рр. ХХ ст. сформулював наукове визначення поняття «етнос» і дав йому наукову інтерпретацію російський етнограф С. Широкогоров. Дослідник виходив з того, що етнос являє собою одну з форм розвитку та існування людства, і розглядав його як групу людей, які говорять однією мовою, визнають своє єдине походження, мають комплекс звичаїв, уклад життя, що зберігаються та освячуються традицією та відрізняють його від інших таких груп.

Вітчизняна наука майже до середини 60-х рр. ХХ ст. практично не послуговувалася поняттям «етнос» з тієї причини, що у радянському суспільствознавстві всі дослідження етнічних проблем проводились у рамках марксистської теорії націй, де канонічним було визнано сталінське визначення нації. Відповідно, всі інші поняття в цій області автоматично відкидались як неспроможні¹⁶.

З 60-х рр. ХХ ст. у радянській науці найбільшого поширення набула концепція етносу Ю. Бромлея. За визначенням вченого, етнос – усталена міжпоколінна сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має не тільки спільні риси, але й відносно стабільні особливості культури (включно з мовою) й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі)¹⁷. Характерною рисою цієї спільноти є також переважне укладання ендогамних шлюбів.

У наші дні багато вчених – етнологів, політологів, психологів продовжують розглядати етнос як об’єктивне явище, реальну соціальну групу, що склалася в ході історичного розвитку суспільства, але бачать певні недоліки примордіалістської теорії етногенезу Ю. Бромлея.

Так, існує інша точка зору, прибічники якої розглядають етнос як спільноту, не пов’язану не тільки з державою, економікою та політикою, але й з культурою, мовою, і такою, що виникає насамперед у результаті потреби людського роду до групування. За такої постановки питання самосвідомість чи ідентичність його представників залишається практично єдиною характеристикою етносу.

На думку етнолога В. Мюльмана, етнос – це єдність, що самоусвідомлюється людьми¹⁸. Близькою є й позиція М. Маже, який вбачає в етносі сукупність фізичних осіб, які колективно та несвідомо приписують собі певні ціннісні характеристики¹⁹. М. Вебер також пропонує називати етносами групи людей, які підтримують суб’єктивну віру у своє спільне походження, виходячи з фізичної подібності чи звичаїв, або того й іншого, чи виходячи з пам’яті про колонізацію та еміграцію²⁰. На думку Ф. Барта, визначальною рисою етносу є не стільки культурна тотожність індивідів, які її утворюють, скільки усвідомлення такої тотожності²¹.

В. Степанов і А. Сусоколов заклали фундамент так званої «інформаційної моделі етносу». Вона базується на постулаті про лімітованість інформаційних можливостей людини, які не можуть розвиватися безмежно, не завдаючи шкоди особистості. І тут етнос із його специфічним менталітетом, тобто світоглядом, світосприйняттям, способом пізнання виступає своєрідним «фільтром», що певним чином диференціює та структурує для особистості інформацію про природне й соціальне довкілля, творячи етнічну картину світу.

Так звана «інформаційна модель етносу» становить певний інтерес для етнопедагогіки, оскільки зосереджує увагу на тому, що, як стверджують дослідники, «його головною функцією є збереження, відтворення й розвиток етнокультурної інформаційної мережі та передача через неї усталеного комплексу етнокультурної інформації»²².

У світовій науці широкого розповсюдження набув ще один підхід до вивчення етнічних спільнот як соціальних конструкцій, що виникають та існують у результаті цілеспрямованих зусиль політиків і творчої інтелігенції для досягнення колективних цілей. Перш за все – для забезпечення соціального комфорту однорідних у культурному відношенні спільнот у рамках складних багатоетнічних, багатокультурних державних утворень. Серед найбільш яскравих представників такого конструктивістського (за іншим визначенням – інструменталістського) підходу до трактування поняття етносу слід віднести Д. Бела, Дж. Окамуру, М. Фішера та ін.

Особливе місце серед теоретичних моделей етносу посідає концепція Л. Гумільова²³. Л. Гумільов розглядає етнос як природну форму існування виду Homo Sapiens. На його думку, відмінності між етносами визначаються не мовою, не расою, не релігією чи культурою, а «лише стереотипом поведінки, який є найвищою формою активної адаптації людини до ландшафту». Звідси випливає, що саме різноманітність ландшафтів зумовлює розмаїття етносів²⁴.

Варто зазначити, що ставлення до цієї теорії в наукових колах є неоднозначним. Досить сказати, що на концепцію Л. Гумільова широко посилаються й активно використовують її для обґрунтування власних висновків етнопсихологи (А. Налчаджян, В. Павленко, С. Таглін та ін.). Натомість у колах етнологів названа теорія залишається офіційно не визнаною.

Дискусійним у сучасній етнології залишається і питання про атрибути етнічності, а також про властивості, що відрізняють один етнос від інших.

Непереконливість «класичного» бромлеєвського визначення поняття «етнос», дещо утрируючи, продемонстрував петербурзький етнолог Є. Колпаков: «Слід сказати, що якість класичного визначення етносу така, що навіть радянський партійно-державний апарат підходить під нього без особливих перебільшень. Стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території – у наявності. Особливості мови – хіба апаратно-канцелярський жаргон не є «новомовою»? особливості культури – сферу матеріальної культури краще не обговорювати, але є ще й особливі ритуали, правила поведінки тощо. Самосвідомість своєї спільності та єдність інтересів, а також певне протиставлення «ми»–«вони» тут навіть сильніше, ніж у багатьох народів. Що входить до поняття самоназва? «Номенклатура», «кращі люди», просто «люди», «справжні комуністи», «наші»... До речі, апарат має і такі додаткові ознаки, як ендогамія – переважання шлюбів всередині своєї групи. Виходить, що етнос за визначенням не відрізняється від інших видів соціальних спільнот і навіть радянського партійно-державного апарата. І все ж таки жоден з нас не поставить в один ряд націю та управлінський апарат, чи не так? Отже, сучасне поняття «етнос» у нашій етнографії виявляється недієздатним, воно не дозволяє відрізнити описуване ним явище дійсності від інших відносно близьких явищ»²⁵.

Утім, така позиція є занадто радикальною. Насправді проблема полягає скоріше в переліку атрибутів, що приписуються етносу різними авторами.

Найбільш об’єктивною та неупередженою виглядає точка зору вчених, які не наполягають на чітких, раз і назавжди затверджених критеріях розрізнення етносів. Серед зарубіжних досліджень найбільш поміркованою є позиція Р. Наролла, який пропонує в кожному конкретному випадку враховувати різні фактори: самосвідомість (якщо вона є), усвідомлення спільності походження, форми шлюбно-сімейних відносин, релігію, а головним чином – мовну тотожність та територіально-організаційну відокремленість²⁶. Одразу відзначимо: мова й територіально-організаційна відокремленість – критерії, які є найуживанішими, але не обов’язковими.

Радянські, а нині російські та українські вчені теж надають широкий спектр факторів, що можуть застосовуватися як етнодиференціювальні ознаки: мова та культура (П. Кушнер та ін.), територія та етнічна самосвідомість (М. Чебоксаров, В. Козлов та ін.), особливості психічного складу (В. Козлов та ін.), антропологічні особливості (К. Чистов, С. Артановський та ін.), спільність походження (Г. Шелепов та ін.), релігія (А. Налчаджян та ін.). Але жодна з ознак не є неодмінною²⁷.

У власне педагогічному сенсі важливі не розбіжності, іноді дійсно радикальні, між сучасними підходами до інтерпретації змісту поняття «етнос». Для нас не суттєво навіть, чи є етнічні відмінності реальною споконвічною характеристикою людства, чи вони є соціальним конструктом, створеним зацікавленими політиками. Значно важливіше те спільне, що присутнє в усіх сучасних підходах – визнання етнічної самосвідомості, усвідомлення членами етносу своєї спільності та відмінності від інших подібних утворень однією з провідних чи навіть єдиною характеристикою етносу. Це означає, що етнос є для індивідів значущою соціальною групою і психологічно комфортною спільнотою. Тому з психолого-педагогічних позицій можемо прийняти формулювання російського етнопсихолога Т. Стефаненко, яка визначає етнос як стійку у своєму існуванні групу людей, які усвідомлюють себе її членами на основі будь-яких ознак, що сприймаються як етнодиференціювальні²⁸.

При цьому, зазначає Т. Стефаненко, як етнодиференціювальні можуть виступати найрізноманітніші характеристики: мова, цінності й норми, історична пам’ять, релігія, уявлення про рідну землю, міф про спільних предків, «національний характер», народне й професійне мистецтво. Перелік цей безкінечний, у ньому може опинитись і форма носу, і спосіб надівання халату, і багато що інше²⁹.

Отже, підсумовуючи викладене, можемо констатувати, що етнос – це спільнота людей, об’єднаних спільним походженням (реальним або міфічним), культурою (або деякими її елементами), мовою (часто, але не завжди), історією (справжньою або вигаданою), традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом³⁰.