7.Принципи страхування.

Страхування грунтується на таких спе­цифічних принципах :

1)Вільний вибір страховика і виду страху­вання. Цей принцип стосується лише доб­ровільних видів страхування. Страхувальни­кові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водно­час страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

2)Страховий ризик – це ймовірна подія або су­купність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають конкретний обєкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлу­мачать як роз­подія між страховиком і страху­вальником не­сприятливих економічних наслідків у разі на­стання страхового випадку.

3)страховий інтерес виплаває з права влас­ності або володіння тим чи іншим обєктом. Кожний індивідуальний або асоціаційний власник зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей обєкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, не­щасний випадок, пограбу­вання тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні особи в організації захисту на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здо­ровя.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ри­зики, як і будь-яка інша комерційна струк­тура, мають інтерес отримати прибуток ( за­гальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестування).

4)Максимальна сумлінність. Надійне страху­вання можливе лише за умов високого довіря між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають право приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується обєкта стра­хування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержувався страху­вальник. Адже саме він володіє інформацією про всі вла­стивості, зокрема дефекти, майна, про стан здо­ровя чи інші особливості субєкта страхування.

Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страху­вальник не надасть усіх істотних відомостей.

5)Страхові відшкодування та виплати не по­винні приносити страхувальникові прибутку. З метою уникнути спроб використати страху­вання у спе­кулятивних цілях страховики до­держують прин­ципу, згідно з яким ма­теріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завда­них збитків має бути таким самим, як і до стра­хового випадку. Відхилення бувають, як правило, в бік зни­ження рівня відшкодування.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній з чотирьох форм:

-перерахування належних коштів на рахунок страхувальника або вигодонабувача;

-оплатою витрат ремонт пошкодженого стра­хо­вого субєкта;

-відновленням обєкта;

-заміною знищеного, пошкодженого або ви­кра­деного предмета на новий відповідник.

В Україні переважає найпростіша форма відшкодування – перерахування коштів на ра­ху­нок страхувальника або видача йому чека на от­римання готівки.

6) Франшиза – це визначена договором стр-ння частина збитків, яка в разі стр-вого ви­падку не підлягає відшкодуванню страхови­ком. Вона може бути визначена в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки засто­суванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Безумовна фран­шиза означає, що відповідальність страхо­вика визна­чається розміром збатку за відкидання франшизи. Це дає змогу страхо­викам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ве­дення справи.

7)Суброгація – це передання страхувальни­ком страховикові права на стягнення за­подіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

8)Контрибуція – це право страховика зверну­тися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед од­ним і тим самим страхувальником, з пропо­зицією розділити вит­рати з відшкодування збитків.

Застосування цього принципу стримує нечес­них страхувальників від бажання застраху­вати одне і те ж саме майно з метою наживи. Проте, щоб за­стосувати цей принцип, слід переконатися в тому, що існують не менш як два поліси на відшкодування збитків і стосу­ються вони одна­кових ризиків і одних і тих самих предметів страхування.

9)Співстрахування і перестрахування.

Співстрахування – це страхування обєкта за од­ним спільним договором кількома страху­вальни­ками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обовязки кожного страхувальника. Позитив­ним в співстрах-ні є те, що компанії мають змогу обєднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні проце­дури оформлення страхування і вип­лати відшкодування.

Перестрахування – це страхування страхови­ком ризиків виконання всіх або частини своїх обовязків перед страхувальником у іншого стра­ховика.

Страховик, який уклав договір на перестраху­вання, лишається відповідальним перед страху­вальником у повному обсязі згідно з до­говором страхування.

10)Диверсифікація – поширення активності стра­хових товариств за рамки основного бізнесу. За­кон У “Про страхування” передба­чає, що пред­метом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, пе­рестрахування і фінансова діяльність повязана з формуванням і розміщенням страхових резервів, а також із управлінням ними. Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації при розміщенні страхових ре­зервів. Тепер страховики мають право розміщувати кошти на депозитних ра­хунках у банках, у ЦП-х та нерухомості.