Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути:

юридичні особи всіх форм власності;

фізичні особи — громадяни України, інших держав, не обме­жені законом у правоздатності або дієздатності.

Громадяни України визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєст­рації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин (підприємець):

• відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;

• може здійснювати підприємницьку діяльність:

а) безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

б) із залученням або без залучення найманої праці;

в) самостійно або спільно з іншими особами;

• здійснює управління заснованим ним приватним підприєм­ством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами гро­мадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі дого­вором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець зобов'язаний:

• у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адре­си, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

• додержуватися принципів підприємництва, прав і законних інте­ресів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'яз­кової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

• не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень ан-тимонопольно-конкурентного законодавства;

• вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відпо­відно до вимог законодавства;

• своєчасно надавати податковим органам декларації про дохо­ди, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

• нести майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Господарського кодексу Украї­ни поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Юридична особа — це носій майнових прав і обов'язків. Вона зай­мається підприємницькою діяльністю; існує незалежно від осіб, які вхо­дять до її складу; несе самостійну майнову відповідальність за зобов'я­занням, яке бере на себе. Майно юридичної особи відокремлюється від особистого майна її членів.

Для забезпечення своєї життєздатності працездатні люди віддають перевагу створенню підприємств як юридичних осіб у сфері підприєм­ницьких відносин. Господарський кодекс України визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, ре­організації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Цей кодекс створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства, спрямований на забезпечення са­мостійності суб'єктів, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими підприємства­ми і організаціями.

Об'єкти підприємницької діяльності — це все те, що виступає пред­метом купівлі-продажу на ринку .

Підприємці при здійсненні бізнесу мають справу з різними об'єкта­ми, серед них — товари широкого споживання, матеріали, сировина, напівфабрикати, обладнання, транспортні засоби, будинки, при­міщення, споруди, цінні папери, послуги, майнові та немайнові права, кредити, валюта, ноу-хау тощо.

Підприємець самостійно визначає, які саме об'єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціо­нування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб'єктами ринку.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого само­врядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та осо­бистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науко­во-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприєм­ництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, діє на основі статуту, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному ба­лансі. Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

• доходи від цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомі­стю і може бути об'єктом купівлі-продажу. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства Украї­ни. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, ціхів, дільниць, бригад, бюро, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (уп­равлінь, відділів, бюро, служб). Самостійно визначається організацій­на структура, встановлюється чисельність працівників і штатний розк­лад.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підроз­діли можуть відкривати рахунки в установах банків, але не мають ста­тусу юридичної особи.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його уста­новчих документів на основі поєднання прав власника щодо госпо­дарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприєм­ством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи засновницького договору. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. На всіх підприєм­ствах, які використовують найману працю, між власником або уповно­важеним ним органом і трудовим колективом повинен укладатися ко­лективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організація­ми, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні умов господарських взаємовідносин та зобов'язань; мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в дер­жавне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами. Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, підприємство може відкривати за межами України свої представництва, філії та ви­робничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприєм­ства.

Роль підприємництва в суспільстві

У зв'язку з переходом до ринкової економіки, поглибленням соц­іально-економічних реформ все більшого значення набувають підприє­мницькі відносини. У суспільстві підприємництво:

• виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових пе­ретворень, подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази, зміну тих положень, що перешкоджають сприятливому розвитку бізнесу; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної еконо­міки в цілому;

• забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє еко­номії та раціональному використанню усіх ресурсів;

• стимулює ділову активність, забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції з ура­хуванням споживчого попиту;

• створює нові робочі місця, залучає працюючих та непрацюю­чих у суспільно-корисну діяльність, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури;

• проводить благодійну та спонсорську діяльність, здійснює підтримку політичних рухів та економічних структур, які спри­яють подальшому розвитку та виходу України з економічної кризи.

Підприємництво — необхідна умова досягнення комерційного ус­піху на ринку товарів та послуг. Підприємницькі процеси позитивно впливають на формування інфраструктури бізнесу. Це стимулює по­чатківців створювати фірми, забезпечує більш сприятливе макросере-довище для вже діючих суб'єктів ринку.

У законодавстві про підприємництво як самостійної галузі законодавства України можна виділити 3 блоки нормативно-правових актів:

1) Конституція України, що містить норми про підприємництво;

2) блок спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють винятково підприємницьку діяльність, основним з який є Закон України «Про підприємництво»;

3) нормативно-правові акти, що містять окремі чи норми їхню сукупність, що регулюють підприємництво (наприклад, Цивільний кодекс України).

Найбільшу значимість серед зазначених нормативно-правових актів мають законодавчі акти.

Серед законів, що регулюють винятково підприємницьку діяльність, варто назвати Закон України «Про підприємництво» від 07.02.91 р., Закон «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про господарські товариства» від 19.09.91 р., «Про захист від несумлінної конкуренції» від 07.06.96 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 м., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р., «Про ліцензування визначених видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. і ін.

Поряд з ними істотне значення мають закони, що, хоча регулюють не тільки відносини в сфері підприємництва, але багато в чому застосовні до цих відносин. Це закони України «Про власність» від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 р., «Про рекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96 р. у редакції від 04.01.2001 р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93 р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р. і ін.

Поряд із законами значну роль у регулюванні підприємницької діяльності мають підзаконні акти. У їхньому числі — Укази Президента України.

Серед Указів Президента України в сфері підприємництва слід зазначити наступні: «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.98 р.; «Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. Крім того, ряд важливих нормативно-правових актів, що регулюють підприємництво, були затверджені Указами Президента України. Серед них Положення про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Указом Президента України від 07.11.94 р.; Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/ОТ, затверджене Указом Президента України від 27.06.96 р. і ін.

Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо, положення, затверджені постановами уряду України. Серед них: Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. До числа цих актів також відноситься постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. і ін.

У числі джерел підприємницького права великий масив складають відомчі нормативно-правові акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо в сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийняті десятки відомчих актів, затверджених наказами цього Міністерства), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Значна роль у сфері підприємництва приділяється локальним нормативно-правовим актам, що розробляються і приймаються безпосередньо суб'єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб'єкта в цілому (наприклад, статут), його окремих структурних частин чи відособлених підрозділів (наприклад, положення про філію, представництво), або встановлювати режим комерційної таємниці і т.п.

Поряд з нормативно-правовими актами за останні кілька років склалася визначена судова практика застосування законодавства. Однак не завжди ця практика є однакової. Тому особливо важливе значення мають роз'яснення Президії Вищого господарського суду України.

Одним з напрямків удосконалювання законодавства про підприємництво є забезпечення верховенства закону, у тому числі підвищення ролі закону в регулюванні відносин у сфері підприємництва, їхня пряма чи реалізація конкретизація в підзаконних нормативно-правових актах, виключення довільного тлумачення і т.п.

З огляду на розосередження регулювання підприємницької діяльності в різних нормативно-правових актах, їхня величезна безліч, представляється доцільним досягнення систематизації у формі кодифікованого закону. Підприємницький кодекс як комплексний, міжгалузевий нормативно-правовий акт необхідний для спільного і погодженого використання різнорідних норм у сфері підприємництва з метою належної реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.

Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу.

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити діючому законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) усякого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір звичайно охоплює вступну частину, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку і удосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працюючих на підприємстві; а також декілька розділів з зобов'язаннями по основних напрямках життєдіяльності колективу.

Джерелом розвитку підприємництва є праця, новаторський і твор­чий характер роботи. Цілеспрямована людина має шанс стати потен­ційним підприємцем. І це залежить не тільки від особистісних якостей потенційного початківця, але й від економічних умов і свободи, ство­рення сприятливого механізму функціонування, рівня розвитку про­дуктивних сил, стану економічних та соціальних відносин у суспільстві.

Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини, яка має такі важливі риси, що гарантує успіх. Це вміння висувати та реалізовувати реальні цілі, виявлення головних пріоритетів, орієнтація на якість, здатність впливати на інших, всебічний аналіз інформацій­них повідомлень та матеріалів, здатність самостійного складання стра­тегічних програм (бізнес-плану, плану маркетингу), спроможність до творчого вирішення поставлених завдань, справедливе ставлення до підлеглих, вміння вирішувати проблеми без сторонньої допомоги, ви­конання завдань якісно та своєчасно. Саме в цьому й закладені рушійні сили діяльності підприємця з його ініціативою, енергією, активною по­зицією, принциповістю, працелюбністю. Прагнення бути багатим, ба­жання відтворювати матеріальні і духовні блага на користь суспільства в цілому, можливість виявити свій талант і навички спонукають до бізнесу.

Розвіток підприємництва в Україні.

А. Інтенсивне розширення підприємництва, що виявляється у те­риторіальному охопленні сфери бізнесу, зростанні кількості юридич­них осіб та індивідуальних підприємців. Підприємницька активність ха­рактеризується також появою на ринку різноманітних організаційно-правових форм бізнесу, банків, товарних і фондових бірж, брокерських контор, страхових компаній, бізнес-центрів, консультаційних фірм та ін. Підвищується ступінь інтенсивності потоку інновацій, інвестицій­них вливань у підприємницькі структури, міжгалузевого і міжфірмово-го переливу (руху) капіталів.

Б. Відбувається інтеграція комерції з виробничою діяльністю. В ре­зультаті таких процесів з'являються складні організаційні утворення у формі корпорацій, концернів, асоціацій, консорціумів, холдингових компаній. В Україні функціонують виробничо-торговельні, виробничо-комерційні підприємства, фірмові магазини, торговельні будинки.

Прикладом інтеграції виробництва і комерції є виробничі коопе­ративи. Ці малі підприємства не тільки займаються виготовленням про­дукції, але й виконують комерційні функції, пов'язані з реалізацією товарів, пошуком постачальників і покупців, вивченням споживчого попиту, просуванням продукції на географічні ринки, укладанням ко­мерційних угод. Обмеженість власних фінансових ресурсів, необхідність проведення оновлення і модернізації виробничих потужностей, підви­щення рівня конкурентоспроможності на ринку змушують все більшу кількість суб'єктів, які займаються виробничим або комерційним підприємництвом, брати кредити у банках. Отже, формуються та роз­виваються взаємозв'язки між сферами бізнесу на основі кредитного договору, проведення лізингових операцій. В інтеграційних процесах зацікавлені учасники підприємницької активності, оскільки дають можливість утриматись і нормально функціонувати в ринкових умовах на основі взаємовигідних партнерських відносин.

В. Відбувається зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців шляхом створення спільних фірм, підприємств з інозем­ними інвестиціями.

Г. Інтенсивний розвиток комерційного посередництва при стри­маному розвитку виробничого підприємництва. Організація та чітке налагодження виробництва — не проста справа, адже для цього потрібні приміщення, відповідне обладнання, стабільна система закупівлі си­ровини і матеріалів, робоча сила, вагомий стартовий капітал. Для того, щоб швидше «зняти вершки» у ринковому просторі, багато початківців прямують у торгово-посередницьке русло.

Д. Розширення сфери послуг (консалтингові, юридичні, страхові, транспортні, туристичні, готельні, рекламні, виставкові, громадське харчування, охоронні, мобільний зв'язок та Інтернет).

Е. Співробітництво великого та малого бізнесу, активне впро­вадження нововведень. Малі та середні підприємства проводять роз­робки в основному на перших етапах досліджень (зародження вина­ходів), коли ще не потрібні значні матеріальні, кадрові та організаційні витрати. Малий бізнес проникає на початкові стадії виробництва — проведення науково-дослідних, конструкторських, лабораторних робіт, у галузь фундаментальних досліджень. З'являються міні-заводи як при­клад технологічних та управлінських нововведень. Сьогодні потрібно приділяти більше уваги підтримці венчурних (ризикових) та іннова­ційних фірм у високотехнологічних галузях економіки та у сфері на­уки. За кордоном вони є рушійним фактором розвитку науково-техні­чного прогресу, двигуном економіки і користуються відповідною дер­жавною підтримкою.

Не слід відкидати і міжнародний аспект розвитку малого та серед­нього підприємництва для України. Рівень розвитку малого підприєм­ництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпе­ченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейсь­ку та світову економічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою консо­лідації зусиль щодо удосконалення рівня відносин і співпраці з донорсь­кими організаціями та участі у міжнародних проектах. Державна по­літика в цій сфері спрямована на приєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого підприємництва.