Дати характеристику підприємства як субєкта господарювання. Які ви знаєте види підприємств?
Підприємство — Це самостійний статусний господарюючий суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяьність з метою отримання прибутку.
Кожне під-во має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта. Кожне під-во є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак.
Головною метою сучасного підприємства вважають вир-во продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.
Головні напрямки діяльності: моніторинг та аналіз ринкової ситуації; інноваційна діяльність; інвестиційна діяльність; виробнича діяльність; комерційна діяльність (збут прод-ї); соціальна діяльність; ек. діяльність (стратегічне планування, ціноутворення, сис-ему оплати праці, ресурсне забезпечення); післяпродажний сервіс.
Цілі підпр мають бути конкретними і піддаватися вимірюванню. Цілі підпр. мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі підпр. мають бути досяжними і забезпечувати підвищ ефективності його діял. У кінцевому підсумку цілі підпр мають бути чітко сформюльовані для кожного виду його діяльн.
Види підприємств.
• Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать доброчинні, освітянські, медичні, наукові організації невиробничої сфери народного господарства.
• Приватними є під-ва, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці.
Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є під-ва, засновані на державній власності. До держ. належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
• За нац. належністю капіталу заведено розрізняти під-ва: національні — капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль, змішані— підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства.
•Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном.
Кооперативні під-ва — добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на до-, говірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном.
Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція — цінний папір без встановленого терміну обігу.
Продуктивність праці - здатність конкретної праці виробляти за одиницю часу певну кількість споживчих вартостей, виконувати відповідний обсяг робіт або надавати визначену кількість послуг. Зростання п. п. означає збільш. кількості продукції, виробленої за одиницю часу. У процесі виробництва жива конкретна праця є джерелом створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт.
Жива праця поділяється на пряму і непряму, їх співвідношення становить приблизно 3:1. Прямі затрати - затрати безпосередніх виробників" зайнятих на виробництві продукції рослинництва і тваринництва, це найбільш активна і цінна праця.
Непрямі затрати - затрати, пов'язані з організацією й управлінням виробництвом. Сюди належать затрати праці спеціалістів, адмінуправлінського персоналу, облікового апарату та ін.
Для визначення рівня продуктивності праці використовують лише прямі затрати праці - безпосередніх виробників. Це пов'язано зі складністю розподілу непрямих затрат праці за окремими видами продукції.
За результатами праці показники поділяються на основні та додаткові (проміжні). Основні показники визначають, використовуючи кінцевий результат, а додаткові дають змогу виміряти рівень продуктивності праці на проміжних стадіях.
За формою обчислення показники продуктивності праці є прямими та зворотними, а за способом вимірювання - натуральними, вартісними і трудовими.
Основним показником продуктивності праці, що якнайповніше характеризує ефективність використання трудових ресурсів аграрних підприємств, є кількість виробленої продукції в розрахунку на одного середньорічного працівника. Визначається він за формулою:
Для визначення прямих показників продуктивності праці використовують вироблену продукцію і затрати живої праці, їх визначають діленням обсягу продукції в натуральному або вартісному обчисленні на час, затрачений на її виробництво:
Зворотний показник рівня продуктивності праці - трудомісткість, яка показує, скільки затрачено робочого часу на виробництво 1 ц продукції. Трудомісткість визначають окремо для кожного виду продукції, що дає можливість використати цей показник для порівняння в динаміці на підприємстві, між підприємствами, у галузі, регіоні та країні. Тому його часто використовують на практиці для аналізу господарської діяльності підприємств і характеристики ефективності виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції. Трудомісткість визначають за формулою:
Недоліком використання основних показників рівня продуктивності праці в натуральному вартісному обчисленні є те, що їх можна визначити лише за кінцевими підсумками господарської діяльності, тобто після завершення господарського року.
Для оперативного контролю продуктивності праці на проміжкових операціях с/г вир-ва використовують додаткові, або непрямі показники. Вони не дають справжнього аналізу трудових затрат, але в певний спосіб характеризують продуктивність праці на окремих етапах або проміжкових операціях технологічного процесу.
До них належать: - виконання змінної норми виробітку на механізованих роботах; - навантаження тварин або посівів окремих культур на одного працюючого; - затрати праці за періодами порівняно з нормами.
Не можна ототожнювати продуктивність праці з її ефективністю. Продуктивність визначається відношенням продукту праці до її затрат і є результативним показником, а ефективність - відношенням корисного ефекту до затрат на його отримання.
Показники продуктивності й ефективності праці кількісно не збігаються. Поняття ефективності праці ширше, воно належить певною мірою до всієї сукупної праці. Загалом економія сукупної праці - це результат функціонування живої праці та її вплив на використання засобів виробництві..