3.1) Дієздатність –

Дієздатність – це здатність особи за певних умов набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вона вміщує в собі угодоздатність і деліктоздатність.

3.2) Нормативно-правовий акт –

Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

3.3) Правовідносини –

Правові відносини – це особливі суспільні відносини, що врегульовані нормами права. Учасники правових відносин є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Білет №20 1.1. Поняття і струкутра кримінального права.

Кримінальне право – це галузь права, система правових норм якої визначає, які діяння є злочинами і які міри покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли.

Предметом кримінального права є кримінально-правові відносини, що виникають між державою в особі її уповноважених органів з одного боку і особами, що вчинили злочини, - з другого, у зв’язку зі скоєнням цих злочинів і застосуванням до них покарань.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частини. Загальна частина, що складається з 16 розділів, містить норми, які визначають принципи кримінального права, його завдання, поняття злочину, поняття і підстави кримінальної відповідальності.

Особлива частина ККУ містить норми – заборони, що визначають, які діяння є злочинами та які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Статті Особливої частини складаються з двох елементів: диспозиція та санкція. Диспозиція дає ознаки забороненої поведінки, а санкція визначає вид і міру покарання, що застосовуються в разі, коли вчиняються діяння, визначені санкцією. 1.2. Реалізація прав ті її форми.

Реалізація права (норм права) - це втілення приписань правових норм у правомірному поводженні суб'єктів права.

Якщо прийняття нормативно-правового акту - попередній етап правового регулювання, то реалізація норм права - конкретний результативний прояв правового регулювання, оскільки об'єктом останнього є вольове поводження людей і саме такого роду поводження суб'єктів права (учасників суспільних відносин), що відповідає приписанням правових норм - результат дії права й ціль держави.

«Реалізація права» і «правопорушення» - несумісні поняття. Реалізує норму права - правомірне поводження, неправомірне поводження - порушує норму права.

Правові норми реалізуються в різних формах. По характері дій суб'єктів права розрізняють наступні форми реалізації права: використання, виконання, застосування.

Використання права - це поводження суб'єктів права, що складає в здійсненні ними своїх суб'єктивних прав, що представляє собою активну реалізацію тих можливостей, які надані їм нормами права (управомочивающими нормами).

Використання або невикористання своїх суб'єктивних прав - добровільна справа громадян, тоді як здійснення своїх правомочий органами держави, їхніми посадовими особами - не тільки право, але й обов'язок.

Виконання права - це активне поводження суб'єктів права, що складає в здійсненні ними дій, зазначених зобов'язуючими нормами. Невиконання обов'язків спричиняє юридичну відповідальність.

Дотримання права - це пасивне поводження суб'єктів права, що складає в нездійсненні ними заборонених нормами дій. Недотримання заборон спричиняє юридичну відповідальність. 3.1. Держава

Держава є особливою формою суспільства. Для того щоб визначити поняття та основні ознаки держави, зауважимо, що до розподілу суспільства на соціально неоднорідні частини (первісне суспільство) теж існувала необхідність забезпечити його цілісність, єдність, керованість. Цю роль виконували існуючі у ньому органи соціальної влади. Але ці органи (ця влада) не мали політичного характеру, були явищами неполітичними. 3.2. Юридичний факт

Юридичні факти — це життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі.

Юридичний факт — передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права (у даному разі — смерть спадкодавця). 3.3. Право власності 

В юридичному розумінні право власності (об’єктивне) – це система правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєння, володіння, користування, розпорядження майном. Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Білет № 23 1.1) Правовідносини: поняття, структура.

Правові відносини – це особливі суспільні відносини, що врегульовані нормами права. Учасники правових відносин є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Правовідносини характеризуються такими ознаками: вони виникають на підставі норм права; сторони правовідносин завжди наділені суб’єктивними правами та юридичними обов’язками; вольові відносини між суб’єктами виникають за їх волевиявленням; здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків забезпечуються можливістю державного примусу; правовідносини здійснюються свідомо і цілеспрямовано; правовідносини є основним засобом реалізації права. Правовідносини мають свою структуру, що складається з таких елементів: суб’єкт, об’єкт і зміст правовідносин. 1.2) Види змін умов трудового договору.

Види змін умов трудового договору: 1) переведення на іншу роботу; 2) переміщення на інше робоче місце; 3) зміна істотних умов праці.

Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації або посаді, обумовленої трудовим договором. Переведення на іншу роботу допускається лише за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених ст.33 КЗпП України. Таким чином, за загальним правилом відмова від переведення не є порушенням трудової дисципліни. Відповідно до ч.2 ст.32 КЗпП України переміщення – це доручення працівникові роботи на іншому робочому місці, в іншому структурному підрозділі у тій же місцевості, на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Переміщення не потребує згоди працівника, отже відмова від переміщення вважається порушенням трудової дисципліни. Власник не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я. Види переведень на іншу роботу: 1) залежно від терміну: постійні та тимчасові; 2) за територіальною ознакою: переведення в межах підприємства, переведення на інше підприємство, переведення на роботу в іншу місцевість, у т.ч. разом з підприємством; 3) за чиєю ініціативою: з ініціативи власника або працівника.

Відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України, у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. До істотних умов праці належать: системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад тощо (наприклад, раціоналізація робочих місць, перехід на бригадну форму, впровадження передових методів, технологій, переведення працівника на контрактну форму трудового договору). Про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо він не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 КЗпП України. 3.1) Нормативний договір –

Нормативний договір – письмовий документ, що містить правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною згодою кількох суб’єктів і забезпечується державою. 3.2) Трудовий спір –

Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. 3.3) Республіка –

Республіка – це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється колегіальним органом, обраним громадянами держави на певний строк. Існують такі форми республік: Президентська республіка Парламентська республіка Змішана республіка напівпрезидентська республіка

Білет № 6