11.Естетичні оцінки,судження, потреби як елемент естетичної свідомости

Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства, полягає у таких критеріях:— естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

— власне, поняття «естетична свідомість» — абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу на рівні індивіда — у формі особистої характеристики окремої людини;

— естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість; естетична свідомість — одна із форм духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну діяльність людини, а також продукти (результати) цієї діяльності, в тому числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються та оцінюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб’єктивного та об’єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві. Естети́чне вихова́ння — це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Структуру естетичної свідомості складають:

1. Естетичні сприйняття.

2. Естетичні почуття.

3. Естетичні судження.

4. Естетичні смаки.

5. Естетичний ідеал.

Естетична оцінка ставить за мету виявити естетичну вартість об'єкта оцінки. Вона висловлює складнийкультурно-ценностний сенс речі й проявляється у формі естетичних переживань людини, які мають часом індивідуальний характері і не піддаються вичерпного логічному опису.

Естетичні судження. Передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. У педагогічній практиці недопустиме нав'язування учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів.

Естетична потреба – необхыдсть в людины переживати пены естетины почуття.

12. Естетична теорії .Теорії Мімезису,катарсису,калогакагатії.

Мімезис (грец. µίµήσις — наслідування, mimeistkai «імітувати») — термін давньогрецької філософії і естетики яким позначали основні принципи творчої діяльності митця.

Мімезис є імітацією або репрезентацією чогось/когось. В античному світі мімезисом вважалася імітація тієї чи іншої особи фізичними або мовленнєвими засобами. Проте ця «особа» могла бути також і предметом, ідеєю, героєм чи богом.

Калокагатія (дав.-гр. καλοκαγαθία, від дав.-гр. καλὸς καὶ ἀγαθός) — поняття давньогрецької естетики, що виражає ідеальне єднання фізичної краси та духовної досконалості — як ідеал виховання людини.

Одне з перших свідчень про калокагатію міститься у діалогах давньогрецького філософа Платона «Тімей» і «Критій». Платон згадує калокагатію як про норму виховання, що існувала за часів Атлантиди[1].

Катарсис (від давногрецької κάθαρσις — підняття, очищення, оздоровлення) — поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й через свою поліфункціональність набуло чимало тлумачень.

Давньогрецький мислитель Арістотель зв'язав його з трагедією як літературним жанром. Трагедія викликає гнів, страх, співчуття, і цим змушує глядача відчувати духовне переживання, тим самим очищує душу людини, виховує його.

У сучасній філософії катарсис трактується як особлива, найвища форма трагізму, коли втілення конфлікту та емоція потрясіння, що його супроводжує, не пригнічують своєю безвихідністю, а «очищають» і «просвітлюють» глядача чи читача.