1.Естетика як галузь філософських знань: предмет та завдання.

Есте́тика (грец. Почуттєвий) це галузь філософських знань, що досліджкє чуттєво-духовну культуру людини, наука про прекрасне.

Естетика - наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності, наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсиса, .

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво. Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення науки, що досліджує закони емоційно-інтелектуального ставлення людини до дійсності та закономірності його об'єктивації в предметно-практичній, теоретичній і художній діяльності відповідно до мірок виду. Предметом естетики є виразні форми дійсності, зокрема мистецтво, що мають безпосередню цінність для почуттів

Назва науки походить від давньогрецького слова "айстезис" (лат. aisthtikos — почуттєвий), що дослівно означає: "сприймаю почуттями". Уперше це слово для назви науки про чуттєве пізнання ввів в ужиток німецький філософ-просвітитель Олександр Баумгартен у середині XVIII ст. Він розглядав естетику як науку про "чуттєво-пізнавану досконалість" і науку про "досконалість чуттєвого пізнання"

Предметом естетики є ті аспекти реальної дійсності, що відображаються в її поняттях, категоріях і законах. Естетичні категорії та закони ґрунтуються на естетичних властивостях, явищах і зв'язках.Естетична свідомість — це естетичні потреби,чуття, відчуття, почуття,оцінки, судження естетичний смак, естетичний ідеал і все прекрасне в дійсності та мистецтві. Естетичні процеси — це діяльність зі створення естетичних цінностей митцями, їх сприйняття іншими людьми, а також естетичне відношення людини до навколишньої дійсності.

Завддання естетики.Розглянути роль і місце естетики в системі наук; Забезпечує міждисциплінарні зв’язки, зокрема, з філософією.історією. історією культури, історією світового та українського мистецтва, релігієзнавством, етикою;Розкрити історичні закономірності розвитку естетичної думки;Проаналізувати головні естетичні категорії –та їх модифікації в процесі їх історичного становлення і розвитку;Розглянути сучасні естетичні концепції, які пояснюють природу і сутність мистецтва та художньої творчості. Одним з головних питань в обсязі вивчення естетики є питання про мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляються у його різновидах. Вона вивчає і власне процес художньої творчості, її суб'єкт, об'єкт та засоби творення, крім того, процес художнього сприймання мистецтва. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів — що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є добрим і як ми визначаємо стандарти такого судження.

2. Історичне становлення естетики як науки.

Виокремлення естетики відбулося в середині XVIII ст. завдяки, насамперед, працям О. Баумгартена. Водночас у надрах філософії естетика існувала з глибокої давнини. Давньогрецька філософія першою усвідомила вагомість емоційно-небайдужого сприйняття світу та ставлення людини до нього. Уже давні греки світ розуміли як одухотворений матеріально-чуттєвий космос з властивими йому гармонійною, співрозмірною життєвістю, ритмічною оформленістю, що становить величну і доцільну в собі, красиву цілісність. Проблеми краси визначаються важливою складовою античної філософії, що осмислює красу як онтологічну якість світу.

Іншою вагомою проблемою, яка досліджувала спрямованість філософії в русло естетичної проблематики, стала проблема мистецтва, що саме у Давній Греції почала виділятися в особливий предмет дослідницької уваги з двох причин. Перша — це осмислення мистецтва як особливого виду духовної діяльності, Ще одна причина інтересу — "практичніша". Зазначені фундаментальні ідеї античної філософії стосовно чуттєвої краси світу, краси духу, втіленого у художніх феноменах, ідея переживаючого ставлення до краси заклали фундамент для подальшого розроблення названого кола проблем, що згодом утворили сферу естетичного як особливої галузі філософського знання.

У добу європейського Середньовіччя (IV—XIII ст.) центральні проблеми філософії античності не втратили актуальності. Змінювалися характер розуміння витоків і джерел краси, ролі мистецтва у духовному досвіді та цінності переживаючого ставлення до світу. Середньовічні філософи-богослови розглядають світ прекрасним творінням Бога, а Бога — уособленням триєдності Абсолютної Істини,

Добра і Краси.У добу Середньовіччя на основі ідеї краси було вперше сформульовано критерій художності мистецтва.

Доба Відродження (XIV—XVI ст.) поглиблює увагу до проблем краси, змінюючи акценти в її розумінні. Уособленням краси постає творча людська особистість. її розглядають як поєднання природної та духовної краси, єдність розумного та чуттєвого начал духу.Естетична свідомість Відродження характеризується живописністю, оскільки ритм, пропорції належать уже не до пластичності космосу, а передусім, до суб'єктивної оптичної видимості.

Доба Просвітництва (ХIV—ХVI ст.) мала особливе значення для творення кола проблем нової науки про чуттєву культуру. Філософи-просвітителі вирізнялися новим поглядом на людину — "природну" істоту, наділену багатством розумових і чуттєвих здібностей. Центральною, поряд з прекрасним, у цю епоху розглядають категорію "гармонія", що дає змогу розкрити характеристики природи, мистецтва, духовного світу людини в діалектиці емоційного та раціонального, об'єктивного та суб'єктивного.У добу Просвітництва категоріального значення набуває поняття "смак". Саме в цю епоху естетика виокремлюється в особливий вид філософського знання, самостійну філософську науку.

Остаточно статус самостійної науки естетика здобуває завдяки працям класиків німецької філософії: І. Канта, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля. І. Кант, наприклад, сформулював ідеї краси як "вільної гри видимістю". У такий спосіб набув визначеності предмет естетики. Ним постала краса, що живить дух, В естетиці І. Канта прекрасне — провідна естетична категорія. Ф. Шеллінга вбачає естетичне вищою формою духовного досвіду, що звернене до цілісної людини і є цілісним втіленням ідеї. Мистецтво вчений , розглядає як сферу, в якій долається протилежність теоретичного та мораль-' но-практичного начал, розрив свідомого й без свідомого. Г. Гегель розвиває ідею естетики як філософії мистецтва. У його естетиці мистецтво вперше постає не просто набором художніх феноменів, а набуває характеру системи відображення ідей певних історичних епох художніми засобами. Він розглядає мистецтво як основний предмет та основну проблему естетичної теорії.

Естетична теорія XX — початку XXI ст. — період культури постмодерну, характеризується втратою свого предмета, оскільки естетика постмодернізму принципово анти-систематична, свідомо еклектична, спрямована на розхитування понятійного апарату класичної естетики, її принципів, норм і критеріїв.

Отже, аналіз становлення предмета естетики в історії філософського знання дає змогу дійти висновку, що основне коло проблем, котрі визначилися як проблеми естетики, це: краса онтологічна та краса в мистецтві; прекрасне як категорія естетики, художньо прекрасне, естетичне переживання краси мистецтва, суспільна роль мистецтва, зв'язок морального та прекрасного; мистецтво як історичний феномен; художній талант і геніальність, їх творчо-формуюча природа.