14. Створення єс та основні етапи його розвитку.

Підготовчі етапи:

Історична промова у 1946 pоці Прем'єр-Міністра Великобританії Уінстона Черчіля (Цюріх, Швейцарія) про необхідність створення «Сполучених Штатів Європи»

Першим кроком для цього мало послужити партнерство між Францією та Німеччиною - довічними супротивниками в усіх війнах

План Маршала (1947), метою якого був комплекс заходів щодо відродження економік країн, зруйнованих другою світовою війною.

Згідно цього плану 16 країн повоєнної Європи отримали від США близько 13млрд. дол. у вигляді фінансування заходів економічного та технічного спрямування.

У 1948 р. було започатковано митний союз між трьома «малими» країнами Західної Європи — БеНіЛюксом

Бельгія, Нідерланди, Люксембург

«Декларація Шумана» (9 травня 1950 р.) закликала Францію та Німеччину об'єднати свої зусилля щодо контролю за виробництвом вугілля та сталі, а відтак і військової промисловості, яка була найбільшим споживачем останнього виду продукції.

Етапи розвитку ЄС (за H. та W.Wallace, 2004)

• Паризький договір (1951) – створено Європейське співтовариство з вугілля та сталі;

• Римський договір (1957) – створено Європейське економічне співтовариство; Євроатом;

• Договір про злиття (1965) – об'єднання інституцій;

• Акт розширення (1972) – вступ до ЄС Данії, Ірландії, Великої Британії;

• Бюджетний договір (1975) – розширення повноважень ЄП; створення рахункової палати;

• Акт розширення (1980) – вступ Греції;

• Акт розширення (1985) – вступ до ЄС Португалії та Іспанії;

• Єдиний Європейський акт (1986) – надання більших повноважень ЄП; запроваджено політику згуртування; розширення політичного впливу ЄЕС;

• Договір про Європейський Союз (ДЕС) (1992) [Маастрихтський договір] – нова структура ЄС, процедури ухвалення рішень; запровадження принципу субсидіарності; формалізація роботи Європейської Ради;

• Акт розширення (1994) – вступ Австрії, Фінляндії, Швеції;

• Амстердамський договір (1997) – додаткові повноваження ЄП; ЄК Шенгенські угоди;

• Ніццький договір (2001) – розширення ЄС; Хартія основних прав;

• Акт розширення (2004) – вступ 10 країн ЦСЄ з 1.05.2004;

• Акт розширення (2006) – вступ Болгарії та Румунії з 1.01.2007.

• Лісабонський договір (2007) – значне реформування правової бази та інституційного устрою ЄС

15. Трансформація інституційної моделі єс у контексті Лісабонської угоди про реформування єс (2007).

Лісабонський договір закладає підвалини усталеної інституційно-політичної архітектури об’єднаної Європи. Запропонована модель підтверджує подвійну сутність Євросоюзу як союзу держав і водночас наднаціональної спільноти, що черпає свою демократичну легітимність у спільному волевиявленні громадян (представлених Європарламентом) та держав-членів ЄС (представлених Радою та Європейською радою).

Як результат складного компромісу між міжурядовими та наднаціональними чинниками, великими та малими державами-членами, ЛД покладається на два базові постулати. Передусімнаціональні держави залишаються незаперечною та незамінною основою суспільно-політичної організації народів Європи. Водночас об’єднана Європа потребує збереження наднаціональних інституцій, які стоять на захисті спільних інтересів Союзу та врівноважують великі й малі держави-члени. Відповідно, слід виключити можливість перетворення ЄС на європейську федеративну державу (створення нового суверенного цілого), як і повернення до класичної конфедерації (співдружності суверенних держав). Іншими словами, йдеться про проміжну форму між конфедерацією та федерацією, яку можна концептуально означити як “федерацію держав”

Інституційно-політична модель Євросоюзу базується на поділі або спільному здійсненні повноважень між європейським і національними рівнями влади й фактично дозволяє співіснування суверенної влади Євросоюзу та держав-членів на території ЄС.

Подв громадянство ЄС та держ-чл; З 1 листопада 2014 р. Рада ЄС переходить до ефективнішої системи прийняття рішень кваліфікованою більшістю голосів, що покладається на подвійну більшість держав-членів (55 %) та населення Союзу (65 %). Водночас сфера застосування голосування кваліфікованою більшістю значно розширюється;

У межах спільної компетенції Союзу і держав-членів “держави-члени застосовують свої компетенції в обсязі, в якому Союз не застосував чи ... вирішив припинити застосування своїх компетенцій”