1. Правомірна поведінка, її поняття та види.

Правомірна поведінка – це передбачені правом вчинки особи у певних ситуаціях. Правомірною вважається поведінка, яка не суперечить законодавству, є суспільно корисною, відповідає правовим приписам, гарантується та охороняється державою. Вона суспільно необхідна, бажана і допустима. Правомірну поведінку поділяють за критеріями на такі види: за формою вираження –дії або бездіяльність; за способом детермінації (здійснення)- активна та пасивна; за юридичними фактами – юридичні вчинки, індивідуальні аспекти, правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння; за сферою суспільних відносин – економічна, політична, культурна тощо; за реалізацією норм права – дотримання, виконання, використання та застосування; за суб’єктами – індивідуальна (діяльність людей), групова, колективна (громадських об’єднань), соціальних спільностей, органів держави, посадова, професійна; за способом формування – прямо чи безпосередньо передбачена правом; за змістом правовідносин – здійснення суб’єктивних прав, обов’язків, законних інтересів суб’єктів; ставленням держави до правомірної поведінки – схвалювана, заохочувана (стимульована), допустима; за зовнішнім проявом – фізична (діяльнісна), вербальна (словесна), документована (на носіях).

Правова активність – це добровільне здійснення правових норм, коли суб’єкт переконаний в їх необхідності і справедливості, добре знає право і всебічно бере участь у правовій діяльності. Звичаєва правомірна поведінка – це необхідність нормованої поведінки суб’єкта, хоч вона може ним і не повністю усвідомлюватися, тому що зумовлена звичкою особи виконати державний припис без роздумів та сумнівів. Конформна поведінка – це пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, коли вчинки здійснюються за принципом “роби так, як роблять інші”, що базується бажанням не відрізнятись від інших, які поводяться правомірно. Маргінальна поведінка – це правильні вчинки зумовлені страхом юридичної відповідальності в разі вчинення правопорушення. 1.2) Стадії вчинення умисного злочину.

Стадії вчинення злочину – це етапи підготовки і здійснення злочину. ККУ розрізняє три стадії: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин. Закінчений злочин – це таке діяння, що містить всі ознаки складу злочину, визначеного або передбаченого відповідною правовою нормою Особливої частини Кримінального кодексу України. Незакінчений злочин – це тільки готування до злочину та замах на злочин. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Добровільна відмова – це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.