Зробити конспект у робочому зошиті з української мови на понеділок (28 січня 2013 року)

1. Словотвір як учення про структуру і творення слів. Морфемна будова слова.

2. Способи словотворення в сучасній українській мові: морфологічні (назвати різновиди), неморфологічні (назвати різновиди). Активні словотворчі процеси у мові ЗМІ.

3. Абревіатури, основні способи їх творення.

4. Походження і значення терміна граматика.

5. Походження і значення терміна морфологія.

6. Поняття про частини мови. Частиномовна система української мови.

7. Іменник як центральна частина мови.

8. Лексико-граматична категорія конкретності/абстрактності іменників.

9. Іменники – назви істот та неістот.

10. Власні й загальні назви іменників.

11. Збірні іменники. Суфікси, що виражають словотвірне значення збірності.

5. Походження і значення терміна морфологія.

Морфологія (гр. morphe – форма, вид і logos – слово, вчення) – це розділ  граматики, який вивчає форми слова (словозміну і формотворення), а також це вчення про частини мови. Оскільки морфологія досліджує граматичні закони творення слів і зміни їх форм, то вона тісно пов’язана з лексикологією і синтаксисом.

   Основною одиницею морфології, як і лексикології, є слово. Якщо в лексикології вивчається його лексичне значення, походження, місце в словниковому складі, то в морфології – граматичні зміни та граматичні характеристики слова. Слово як граматична одиниця – це система всіх його форм з їх граматичними значеннями. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою, наприклад, слово книжка має такі словоформи: книжку, книжкою, у книжці тощо. Отже, основними структурними компонентами морфології є слова і словоформи.

  Синтаксис ( гр. syntaxis – складання ) – це розділ граматики, який вивчає побудову і граматичне значення словосполучень, речень і цілих текстів.

Кожне самостійне слово становить єдність двох значень – лексичного і граматичного. Під лексичним значенням розуміємо реальний зміст слова. Але це ж слово водночас виражає якесь відношення (чи до інших слів у реченні, чи до якоїсь особи, часу тощо). Отже, граматичним називається таке додаткове обстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводжують його основний (лексичний) зміст.

Мета граматичного значення – виявляти спільне між словами, підводити оформлення слів під загальні типи: роди, числа, відмінки, часи, види тощо. Тому відношення між лексичним і граматичним значенням розглядається  як відношення загального до окремого. Лексичних значень є безліч, а граматичні значення кількісно обмежені. Отже, граматичні значення організовують думку, а лексичні наповнюють її конкретним змістом.

Граматичні значення завжди виражаються певними мовними засобами. Наприклад, граматичне значення орудного відмінка іменників жіночого роду однини виражається закінченнями -ою, ‑ею.

Мовні засоби, якими виражаються граматичні значення, називаються граматичними формами ( лат. forma – вигляд ). Через це у лінгвістичній літературі дуже часто граматичне значення слова називають формальним. Ці два поняття перебувають у найтіснішій єдності: граматичне значення знаходить свій вияв тільки в тій або іншій формі, яка, в свою чергу, обов’язково спрямована на передачу граматичного значення.

Граматична форма видозмінює слово, представляє його у кількох різновидах, залишаючи незмінним лексичне значення ( наприклад, відмінки ). Система форм слова, розташованих у певній ( досить умовній ) послідовності, становить парадигму слова. Окрема одиниця цієї парадигми є словоформою. Одні із словоформ у парадигмі сприймаються як початкові, тобто незалежні від інших слів ( наприклад, називний відмінок однини в іменниках, інфінітив у дієсловах ).

   В українській мові є два способи вираження граматичних значень:

   1) синтетичний ( гр. synthesis – з’єднання ) – коли і граматичне, і лексичне значення виражається одним словом: читати, сказав, ліс;

   2) аналітичний ( гр. analysis – роз’єднання ) – коли лексичне значення виражається одним словом, а граматичне значення виражається допоміжними, службовими словами: буду читати, сказав би, хай співає.

   Для вираження граматичних значень у сучасній українській мові використовуються такі мовні засоби:

   1)флексія – найбільш типовий і активний засіб вираження граматичних

значень в українській мові: вода – води – воді;

        2) формотворчі афікси ( префікси, суфікси, постфікси ): зелений –

       зеленіший; писати – написати; мити – митися;

        3) наголос : руки' – ру'ки; ви'сипати – висипа'ти;

        4) службові слова: пішов додому – пішов би додому; з груші – на груші;

        5) чергування звуків: витерти – витирати; рука – руці;

        6) суплетивізм  ( лат. suppletivus – додатковий , такий, що доповнює ) – мовний засіб, що супроводжується абсолютною зміною основи: великий – більший; я – мене; шукати – знайти;

    7) порядок слів: Біль викликав гнів – Гнів викликав біль;

    8) редуплікація (повтор ) – допоміжний засіб вираження міри ознаки: старий-старий ( дуже старий ); давним-давно;

    9) інтонація ( на письмі розділові знаки ): Зустрів брата художника – Зустрів брата-художника;

    10) синтаксичний зв’язок – засіб вираження граматичних значень невідмінюваних слів за допомогою формальних ознак інших слів: прийшов Коваленко – прийшла Коваленко.