Тема ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ. ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ΄ЯЗАНЬ

1. Поняття і загальні умови виконання зобов’язання.

2. Суб’єкти виконання зобов’язання.

3. Предмет виконання зобов’язання.

4. Спосіб, строк (термін) та місце виконання зобов’язання.

5. Підтвердження виконання зобов’язання.

6. Поняття та загальна характеристика припинення зобов’язань.

7. Окремі підстави припинення зобов’язань.

1. Поняття і загальні умови виконання зобов’язання

Виконання зобов’язання — це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої особи певної дії або утриман­ня від дії, яка становить предмет виконання зобов’язання. Виконання зобов’язання як правомірна дія, що спрямована на припинення зобов’язання, по своїй суті є правочином. Внаслідок цього на виконання зобов’язання мають поширюватися загальні вимоги щодо правочинів.

У свою чергу, виконання договірного зобов’язання має відбуватися відповідно до умов укладеного договору, що узгоджені його сторонами. Оскільки у зміст договору можуть включатися умови, які є обов’язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК), то в такому разі зобов’язання повинне виконуватися відповідно до ви­мог ЦК та інших актів цивільного законодавства. При відсутності договірного регулювання і неврегульованості умов виконання актами цивільного законодавства зобов’язання мають виконуватися згідно із звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно став­ляться. Наприклад, якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться (ст. 682 ЦК).

Принципи (умови) виконання зобов’язань. Під принципами вико­нання зобов’язань розуміються загальні засади, згідно яких здійсню­ється виконання зобов’язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов’язань, серед яких: належне виконання зобов’язання; реальне виконання зобов’язання; справедливість добро­совісність та розумність (ч. З ст. 509 ЦК).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: а) належними сторонами; б) щодо належного пред­мету; в) у належний спосіб; г) у належний строк (термін); ґ) у на­лежному місці.

Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов’язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій, що становлять зміст зобов’язання. За нормального розвитку зобов’язальних право­відносин зобов’язання виконується належно і реально. Особливості прояву принципу реального виконання зобов’язання передбачені ЦК для випадків його порушення.

За загальним правилом боржник, який сплатив неустойку і від­шкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встанов­лено договором або законом (ст. 622 ЦК). За умови передання відступ­ного (ст. 600 ЦК), відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК), від­мови кредитора від договору (ст. 615 ЦК) боржник звичайно звільня­ється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, адже припиняють­ся зобов’язальні правовідносини. власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третійвласними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не ви­пливає із суті зобов’язання (ст. 621 ЦК).

Справедливість, добросовісність та розумність є одними із осно­воположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК). Тому дії сторін і при виконанні зобов’язання мають відповідати цим засадам. Наприклад, якщо продавець не передає покупцеві приналежності то­вару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання (ч. 1 ст. 666 ЦК).