4. Закономірності сприймання.

Цілісність сприймання. Ми завжди сприймаємо об'єкт або явище в цілому. Слухаючи музику, сприймаємо не окремі ноти, а мелодію в цілому.

Осмисленість сприймання. Ми знаємо, як називається той предмет чи явище, які сприймаємо. Якщо не знаємо, то цікавимося в інших або дослі­джуємо властивості цього об'єкта чи явища. Осмисленість сприй­мання найбільше пов'язана з мисленням та інтелектом.

Константність (сталість). Наше сприймання зберігає ста­лу інформацію про розміри і колір предмета незалежно від впли­ву деяких чинників. Коли, наприклад, ми дивимось на свої руки, причому ліва знаходиться на відстані 20 см від обличчя, а права витягнута далеко вперед, то сприймаємо їх як такі, що мають однаковий розмір. Константність найбільше пов'язана з пам'яттю і свідомими процесами.

Вибірковість сприймання. Ця закономірність виявляється в наданні переваги одним об'єктам, явищам або їх властивостям над іншими.

Перебуваючи в лікарні або іншому лікувальному закладі, хворі вибірково сприймають інформацію, пов'язану з діагностично-ліку­вальним процесом. Вони насторожено прислухаються до медич­ного персоналу, інших хворих та родичів і відвідувачів щодо умов і ефективності лікування. Хворі загострено сприймають не­уважність або прояви антисанітарії. Підсвідомо відбувається ви­біркова сенсибілізація сприймання і відчуттів.

Установка сприймання. Ця закономірність найтісніше пов'я­зана з особистістю, світоглядом, характером, минулим досвідом, вибір­ковістю й очікуваним результатом. Установка - це не зовсім обгрунтоване ставлення до певного суб'єкта, явища або події. Людина ще не має повної інформації, не може об'єктивно оцінити наслідки події, але в неї вже є сформований стереотип очікуваного результату. При першій зустрічі до однієї людини виникає симпатія, а до іншої антипатія, результати однієї події ми чекаємо з невиправданим оптимізмом, іншу відразу ж оці­нюємо: "Нічого доброго з цього не вийде". Негативна установка хворого на лікування шкодить ефективності діагностично-лікуваль­ного процесу. Установка медика, що цей хворий - "неприємний тип", "невротик", "симулянт" і под., обов'язково призведе до погіршення взаємовідносин з ним. Установочне захоплення но­вим "модним" методом лікування, що не пройшов належної об'єк­тивної перевірки, може спричинити погіршення і здоров'я, і фінансо­вого стану хворого. У процесі спілкування з хворим медик повинен спиратись не на установку, а на об'єктивні факти.

Спостережливість і спостереження. Спостережливість є дуже важливою якістю для медичних працівників. Найбільш гли­боко спостережливість пов'язана з процесами уваги й осмисленості. Без належної уваги не може бути якісного спостереження за хворим. Без глибокого всестороннього осмислення сприйня­тої інформації не можна зробити адекватного висновку про його стан. Спостережливість є однією з головних складових професіограми медичного працівника.

5. Взаємозв'язок між відчуттям і сприйманням.

Взаємозв'язок між відчуттями дуже складний. Наприклад, якщо одночасно з якимось подразником діє й інший сильний подразник, чутливість наших органів чуття значно знижується - новий подразник своєю силою зменшує інтенсивність попередньо­го подразника. Дитину, яка плаче, можна заспокоїти, якщо відволікти її увагу за допомогою сильнішого подразника. І, навпаки, при дії більш слабкого подраз­ника чутливість інших аналізаторів підвищується. Існують особи, які під час роботи вмикають радіо, але грає воно неголосно.

Після тривалого розглядання зеленого квадрата, заплющивши очі, ми суб'єктивно сприймаємо червоний колір протягом певного часу. Після солодкого інші, менш со­лодкі продукти здаються кислішими (наприклад, яблука), сіра поверхня на білому фоні сприймається темнішою, а на чорному - світлішою.

Часткову деформацію дійсності іншими, не лише сенсорни­ми, компонентами називають психологічними ілюзіями. Наприк­лад, зайшовши в темний коридор, дитина лякається фігури в кут­ку, але потім сміється, коли усвідомить, що її налякали пальто і капелюх, що висять на вішаку.

Наші уявлення про дійсність не є лише відображенням об'єк­тивної реальності, й, навпаки, дійсність існує в нашому сприйманні як відображення стану нашого настрою і почуттів. Тут правиль­ним буде вважати, що ми бачимо не лише сам світ, а його через себе в ньому. Тобто будь-яка об'єктивність сприймається з тією чи іншою мірою суб'єктивності.

Приклади суб'єктивності ілюзорного сприймання:

• Порада видної людини має більшу вагу, ніж порада люди­ни з нижчим соціальним статусом.

• Відважний схильний применшувати небезпеку.

• Лінивому найменша перешкода здається непереборною.

• Приємні емоції викликають у нас прихильність до об'єктів, а неприємні не менш сильно настроюють проти них. Так, в очах закоханого кохана стає досконалістю, тоді як суперниця бачить її незграбною і непривабли­вою. Нерідко після того як згасне любовний потяг, зни­кає краса об'єкта.

• Фанатику кожний член його секти здається святим, тоді як найбільш праведні члени іншої секти сприймаються уособленням диявола.

Людина, яка отримала погану звістку, здебільшого дає переконати себе доказами, які не сприймаються ніким з її оточення.

Натовп жадібно вірить у дива і задовольняється доказа­ми, яких було б замало навіть для подій найбільш звич­них, або коли б людина сприймала ці докази не в умовах натовпу, а ізольовано.

Для закоханих час розлуки тягнеться безкінечно: кож­на хвилина, як година, а кожен день, як рік. Те ж саме відчуваємо і ми, коли чогось, з нетерпінням чекаємо. Для школяра канікули минають дуже швидко. У пустинній місцевості дорога завжди здається довшою, а шлях, пройдений із приємним попутником, - значно меншим і за часом і за відстанню.

Багату людину вважають ще багатшою, ніж вона є насправді. Земельна ділянка здається ширшою, коли її обгородити, і ще більшою, коли на ній є сад, поділений на кілька частин. Кімната середніх розмірів сприймається більшою, коли вона обставлена. Але якщо обставити дуже велике при­міщення, воно переважно буде здаватись меншим. Кімната середніх розмірів здається меншою, якщо стеля її нижча звичайної. Але та ж низька стеля в дуже вели­кому приміщенні спонукає сприймати його більшим, ніж у дійсності.

Відчуття нещастя посилюється при зіставленні з втраче­ним щастям.

Людина високого рангу навіює тим, хто її оточує, невпев­неність, аж до того, що повністю знищує їх у власних очах. Ми по різному сприймаємо й оцінюємо людей, з якими бачимось часто, і людей, яких зустрічаємо вкрай рідко. Людина, яка носить окуляри сприймається більш інтеліген­тною, працелюбною, надійною і, разом із тим, меншою мірою наділеною почуттям гумору ніж без окулярів. Більшість людей зовсім не дивується, коли довговолосий юнак з перстнями на пальцях і сережками у вухах про­валює якусь справу, але не пробачає ці ж промахи вишу­кано одягнутій молодій людині.

Наведені приклади свідчать про те, що відчуття і сприймання є не лише нейрофізіологічним актом, значною мірою вони зумов­лені різноманітними психологічними процесами і станами, які не­роздільно пов'язані однин з одним і невіддільно органічно пов'я­зані з особистістю в цілому.