82. Українська культура в контексті «радянської багатонаціональної культури».

У 30-х роках українська культура втрачала залишки національної незалежності, суспільно-політичні процеси, що відбувались на Україні, змусили частину інтелігенції прилаштуватись до нових умов тоталітарного буття. Німецька навала змусила народ консолідуватись у боротьбі проти агресора й визначила на певний час провідну проблематику художньої культури: величезне духовне піднесення людей, неперехідну цінність людського буття. Післявоєнні роки — період складний, насичений проявами культу особистості Сталіна. Художня культура цих років ідеологічно заангажована — це розквіт соціалістичного реалізму в мистецтві. Комуністична ідеологія після воєнних нівелює творчі особистості, примушуючи багатьох діячів культури працювати в межах визначеної тематики. Після смерті Сталіна настає період політичної відлиги (1956 — 1959), який послабив певним чином і боротьбу з національними проявами та уподобаннями. Культурна еліта, зокрема такі відомі діячі культури, як М. Рильський, М. Шумило, А. Хижняк, П. Тимошенко, проводить пропагандистську діяльність для громадськості з метою підвищення національної гідності, поваги до себе як народу. На цей час припадає перевидання «Словника української мови** Б. Грінченка, збільшується кількість україномовних видань. Атмосфера кінця 50-х років сприяла формуванню молодої генерації шістдесятників (Л.Костенко, В.Симоненком, І.Драчем, М.Вінграновським, Є.Гуцалом, літературними критиками І. Дзюбою, І. Світличним, Є. Сверстюком), проти яких почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув’язнено. У період хрущовської «відлиги» спостерігався розвиток науки в Україні. Вчені світового рівня: Є. Патон, О. Богомолець, О. Антонов, В. Глушков, М. Амосов та інші. 70-х рр. почала провадитись русифікація, а у сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. Набули поширення такі форми непокори, як петиції, протести, демонстрації, сам видав літературних джерел, влаштування страйків, створення нелегальних політичних організацій. 80-х роках відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях, дискредитація офіційної ідеології постала як наслідок офіційної культури. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, ідеалістичних немарксистських вчень, західного способу життя і мислення. Наша культура зазнала величезних втрат, загинули сотні талановитих її майстрів. Влада накладала тяжкий прес на наукову думку, примітизував її, в галузі літератури та мистецтва вів до загального зниження естетичного рівня, під фальшивими гаслами “нової історичної спільності” та “єдиної загально радянської інтернаціональної культури” посилювалися процеси цілеспрямованої денаціоналізації українського народу. Проте все це не могло поставити передову українську інтелігенцію на позиції споглядального, примиренського характеру. Краща її частина боролася за демократичні права й свободи (у тому числі й свободу творчості), за сприятливі умови розвитку національної культури. Українська культура вижила всупереч всім утискам і явила світу великі набутки у багатьох сферах культурного життя, насамперед науці, літературі, образотворчому мистецтві, музиці.