- •1. Архітектура та образотворче мистецтво в українській культурі кін. Хуііі-хіх ст.
- •2. Боротьба православ'я та католицизму як ситуація культурного вибору.
- •6. Вплив російської державно-культурної політики на формування української культури (хуііі-хх ст.).
- •7. Вплив ситуації поліконфесійності на культурний ландшафт сучасної України.
- •10.Емоційна модальність української ментальності й теорія «кордоцентризму» української культури.
- •11.Запровадження християнства на Русі і його значення для розвитку культури.
- •12.Західноєвропейські впливи в історії української культури.
- •1З.Здобутки і втрати культурного будівництва в Україні в 1960-80 рр.
- •14.І.Франко та м. Грушевський як провідники духовного відродження України.
- •15.Ідеологічна уніфікація творчості в культурно-мистецькому житті України в радянський період, її денаціоналізація.
- •17.Індивідуалізм і колективізм в козацькій традиції.
- •20.Історичні умови культурного життя українського народу др. Пол. Хуіі- хуііі ст.
- •21.Квазінаціональне культурне будівництво в умовах срср.
- •22.Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції.
- •2З.Конструювання модерної ідентичності: романтизм, народність, націоналізм.
- •24.Корелятивність понять «нація» та «національна держава».
- •25.Креативний період (Київська Русь): державність, релігія, цивілізаційна приналежність.
- •33.Культурні надбання дохристиянської Русі.
- •34.Культурно - просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •35.Культурно-просвітницьюі діяльність діячів греко-католицької церкви (а. Шептицький, й.СліпиЙ та ін.).
- •3Б.Лицарський епос та його продовження в козацькій культурі.
- •38.М.ХвильовиЙ, л.Курбас, о.Довженко як визначні діячі української культури.
- •39.Месіансько-утопічні аспекти ідеології Кирило-Мефодіївського братства та їх культурні передумови.
- •40.Міфологізовані історичні конструкції походження українців.
- •42.Народницький період національно-культурного відродження. Кирило- Мефодіївське братство.
- •43.НароДовська концепція походження і призначення української нації.
- •44.Національна культура як процес формування та закріплення національної ідентичності за допомогою культурних артефактів.
- •45.Національно-визвольна боротьба та її героїчний пафос.
- •46.Національно-духовне відродження і розвиток культури в Україні в сучасних умовах.
- •47.Низька культурна традиція та естетична категорія «комічного».
- •48.Нова українська література (і.КотляревськиЙ, г.Квітка-Основ'яненко, т.Шевченко ).
- •49.0Браз України у творах романтиків хіх ст.
- •50.0Сновні етапи становлення української культури.
- •51.Піднесення національно-культурного відродження в Україні на поч. Хх ст.
- •52.Побут, звичаї та обряди українського народу (поч. Хіу - перш. Пол. Хуіі ст.).
- •53.Поетична та пісенна творчість українського народу.
- •54.Політика "коренізації" в Україні в радянський період.
- •55.Поняття «цивілізації» в суспільній та науковій думці.
- •56.ПореволюціЙниЙ національно-культурний розвиток в Україні (1917-1930 рр.).
- •57.Примордіалістські та політичні моделі «нації».
- •58. Природа і культура. Сучасні концепції культури.
- •59.Проблема розколу в православній церкві України та можливосТі його подолання.
- •60.Проблема цивілізаційної приналежності української культури.
- •61.Розвиток освіти та наукових знань на теренах України початку хі у- перш.Пол.Хvіі ст.
- •62.Розвиток філософської думки в Україні (г.Сковорода, п. Юркевич).
- •63.Роль Церкви в розвитку української освіти хіу-хуіі сторіч.
- •64.РосіЙське православ'я на українських землях.
- •65.Самоусвідомлення представників «козацької нації» та його культурний зміст.
- •67.Селянство як носій культурного традиціоналізму.
- •70. Соціально-політичні та історичні умови розвитку української культури на поч. Хх ст.
- •71.Співвідношення «земного» і «небесного» у бароковій культурі.
- •72.Становлення нації та його культурний зміст.
- •74.Стилі професійної художньої творчості: українське бароко, романтизм, модернізм.
- •75.Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури початку хіv- перш. Пол. Хуіі ст.
- •76.СучасниЙ «конструктивізм» в розумінні феномену націй.
- •77.Т.Шевченко та м. Драгоманов як провідники української національної ідеї.
- •78.ТатарськиЙ та турецький впливи на український побут і національний характер.
- •79.Творчість Сковороди та ідеал «мандрівного філософа».
- •80. Типологічні ознаки культурної самототожності українця.
- •81. Українська демонологія та традиційні звичаї й обряди українців.
- •82. Українська культура в контексті «радянської багатонаціональної культури».
- •83. Українська культура в рамках міжкультурних стосунків. Питання російської мови в Україні
- •84.Українська культура в часи тоталітаризму (1930 - 1950 рр.).
- •85.Українське козацтво як культурний феномен.
- •86. Уявлення про «національний характер» як елемент культурної ідентичності.
- •87.Феномен української греко-католицької церкви.
- •88.Формування українського культурного простору в умовах Австро-Угорської та Російської імперій.
- •90.ХарківськиЙ та Київський університети як центри національно-культурного відродження.
- •91.Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури.
- •92.Художні стилі в українській культурі.
- •93.Шедеври музичної культури українського народу.
47.Низька культурна традиція та естетична категорія «комічного».
До низької культурної традиції належать коломийки,соромницькі пісні,частушки,та інші види мистецтва,де вчживається нецензурна лексика.
саме вживання нецензурної лексики і є проявом низької культури.За поширеними серед української інтелігенції теоріями, велика частина слів ненормативного характеру вживаються в сучасній українській мові, є наслідком запозичення з польської, російської і татарської мов та івриту.
Комічне: сатира, іронія, гумор, сарказм. Скрябі, Низька культурна традиція:Поющіє труси, скрябін…
Сатира - це різке висміювання і засудження негативних явищ у суспільному житті, певних серйозних вад у людському характері. Сатира може бути представлена у різних жанрів художніх творах. Виникла ще в усній народній творчості, як і гумор. В Україні сатира відома з найдавніших часів у народній творчості, у літературі розвинулася з 16-17 століття, зокрема в творчості І. Вишенського й інших творах полемічної літератури. Сатиричне забарвлення мали деякі твори вертепного і шкільно-театрального репертуару, зокрема популярні в 17-18 століття інтермедії.
Сарказм— зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні.До сарказму вдавався Т. Г. Шевченко: Сон, Кавказ, Юродивий.
Іро́нія— художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.
Особлива заслуга в осмисленні іронії в художній практиці належать Тарасу Шевченку. У нього вона спрямована не до суб’єкта, а до об’єкта. Насмішка не заповнює остаточно її зміст. Іроніст — це сумна людина, бо обставини буття України трагічні. Т. Шевченко створив геніальні іронічні рядки, що стали афоризмом:
«Од молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»
Його іронія перетворюється на засіб звинувачення антигуманних суспільних явищ, колоніальної політики царської Росії.
Франкову іронію можна назвати холодною, крижаною. Проте іронічний автор у творах І. Франка — не апатик, якому все байдуже. Письменник використовує апатію як маску, засіб розвінчення потворного.
Українська література 20 ст. (М. Хвильовий, В. Еллан (Блакитний), Остап Вишня, М. Куліш, П. Загребельний, Є. Дудар, Олег Чорногуз, Ю. Андрухович) розвиває іронію характерну для літератури 19 ст., так звану «епічну іронію» (Т. Манн.). Іронія як «об'єктивна суб'єктивність» виявляєтся в романах «Левине серце», «Гола душа» П. Загребельного; «Позичений чоловік», «Парад планет» Є. Гуцала, «Аристократ із Вапнярки», «Перетендент на папаху» О. Чорногуза, у творах Ю. Андруховича, Є. Дударя.
Іронія є часто єдиною формою вільного погляду на світ і героя.
Гу́мор — 1. доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад.
Видатний український письменник Павло Михайлович Губенко, відомий широкому загалу читачів під псевдонімом Остап Вишня, ввійшов в українську літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Письменник весь час перебував у роботі, творчих пошуках, у служінні своєму народові. Протягом усієї творчої діяльності він продовжував і розвивав традиції російської і української сатиричної класики, традиції таких визнаний майстрів, як Котляревський, Гоголь, Шевченко, Чехов, Лесь Мартович, традиції народного гумору.