7. Управління активами підприємства

Активи це ресурси, контрольовані підприємством, використання яких зумовлює збільшення економічних вигід у майбутньому. До їх складу входять усі матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну дату, а також їх розміщення та використання.

Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу, чи протягом 12 місяців з дати балансу

Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності й отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

У балансі активи підприємства розміщені у трьох розділах:

1) необоротні активи;

2) оборотні активи;

3) витрати майбутніх періодів.

До необоротних активів належать: нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи й інші необоротні активи.

Головні завдання управління оборотними активами полягають у: забезпеченні безперервності процесу виробництва, пришвидшенні обіговості оборотних активів, поліпшенні рентабельності оборотних активів, мінімізації ризиків і витрат, пов'язаних із формуванням та використанням оборотних активів.

З метою забезпечення безперервності процесу виробництва слід сформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного циклу.

У процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу розрізняють виробничий і фінансовий цикли.

Тривалість виробничого циклу включає: період обертання середнього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період обертання середнього обсягу незавершеного виробництва; період обертання середнього запасу готової продукції.

Фінансовий цикл підприємства — період обертання грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за сировину, матеріали і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.

Формування оптимальних виробничих матеріальних запасів є однією з головних складових комерційної діяльності підприємства.

Заниження величини оборотних активів призводить до нестійкого фінансового положення підприємства, перебоїв у виробничому процесі, і як наслідок до зменшення обсягу виробництва і прибутку. В свою чергу, завищення розділу оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення щодо розширення виробництва

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, термін сплати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, термін сплати яких минув; дебіторська заборгованість за отриманими векселями; дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом; дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.

Найбільшу частку займає дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (понад 80 % загальної суми). Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов'язано з оптимізацією дебіторської заборгованості за розрахунками за реалізовану продукцію.

Управління грошовими коштами або залишком грошових коштів, що постійно перебувають у розпорядженні підприємства є невід'ємною частиною управління оборотними активами.

Величина залишку грошових коштів на поточному валютному рахунку в касі підприємства визначає рівень його абсолютної платоспроможності, тобто готовність підприємства негайно розрахуватися за невідкладними фінансовими зобов'язаннями (термін виконання до одного місяця); впливає на тривалість виробничого циклу, а отже, і на розмір фінансових коштів, інвестованих в оборотні активи. Управління грошовими коштами має здійснюватися на таких засадах:

— підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного виконання поточних розрахунків;

— створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів виробництва;

— формування резерву грошових коштів з метою компенсації передбачених витрат і можливих втрат у процесі фінансово-господарської діяльності;

— своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Мінімальна величина залишку грошових коштів розраховується з огляду на плановий обсяг платіжного обороту та швидкість обігу грошових коштів, що складається на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.

8. Структура грошових активів підприємства. Аналіз грошових активів

Грошові потоки підприємства — це сукупність розподілених у часі надходжень і витрат грошових коштів підприємства, зумовлених його господарською діяльністю.Формування грошових потоків кожного окремого підприємства визначається, в основному, специфікою його операційного циклу, яка, в свою чергу, залежить від певних галузевих особливостей.Для забезпечення ефективного управління грошовими потоками доцільно здійснювати їх класифікацію за різними ознаками.

За спрямованістю руху коштів виділяють такі види грошових потоків:

додатний грошовий потік (приплив коштів);

від’ємний грошовий потік (відплив коштів).

Слід зазначити їхню тісну взаємозумовленість: збій у часі або в обсязі одного з них зумовлює збій і іншого потоку. Тому їх доцільно розглядати у взаємозв’язку як єдиний об’єкт управління.

За методом обчислення обсягу:

валовий грошовий потік — це всі надходження або вся сума витрат коштів в аналізованому періоді;

чистий грошовий потік (ЧГП), що становить різницю між додатним (ДГП) і від’ємним (ВГП) потоками коштів в аналізованому періоді:

ЧГП = ДГП - ВГП.

ЧГП може бути як додатною, так і від’ємною величиною.

За видами діяльності:

грошовий потік від операційної діяльності (відображає надходження коштів від покупців і виплати грошей постачальникам, заробітної плати персоналу, зайнятому в основному виробництві, додаткових платежів, відрахувань органам соцстраху і т. ін.);

грошовий потік від інвестиційної діяльності — це надходження і витрати коштів, що пов’язані з процесом реального і фінансового інвестування;

грошовий потік від фінансової діяльності — це надходження і виплати коштів, що пов’язані із залученням додаткового акціонерного і пайового капіталу, одержанням довгострокових і коростро- кових кредитів та позик, з виплатою дивідендів і т. ін.

9. Визначення вартості грошей у часі. Фінансова математика.

В інвестиційному аналізі прийнято використовувати модель нарахування складних відсотків, виходячи із припущення, що кожний інвестор діє раціонально, тобто намагається збільшити свій сукупний доход, використовуючи отриманий прибуток для подальшого інвестування.

В даній моделі базою для нарахування в кожному наступному періоді є сума початкових інвестицій та нарахованих на них відсотки в попередніх періодах. Таке приєднання нарахованих відсотків до суми початкового вкладення називається капіталізацією відсотків.

В загальному вигляді модель складних відсотків може бути записана таким чином:

FV = PV х (1 + E)^k, (1.1)

де FV - майбутня вартість (Future Value) грошових коштів, грош. одн.;

PV - поточна (сучасна) вартість (Present Value) грошових коштів (сума, яка інвестується в поточний момент часу), грош. одн.;

E - періодична ставка прибутковості інвестицій, одн.;

k - кількість стандартних періодів часу, протягом яких інвестиції братимуть участь в комерційному обороті.

Множник (1 + E)k традиційно прийнято називати множником нарощення.

Приведена, або сьогоднішня, вартість грошей (Present Vа lue — PV) являє собою суму грошових потоків, що дисконтуються за певною процентною ставкою.

Методологія інвестиційного аналізу передбачає приведення різночасових (що відносяться до різних кроків розрахункового періоду) грошових коштів до їх вартості на певний момент часу, який називається моментом приведення. Моментом приведення, як правило, обирають або базовий момент, або крок розрахункового періоду, на якому в результаті реалізації інвестиційного проекту вперше отримується чистий прибуток (рис. 1.2). З огляду на це основною технологією оцінки ефективності інвестиційних проектів в більшості випадків є дисконтування грошових коштів.

Фінансова математика або ще квантитивна математика це підрозділ прикладної математики якій займається ринком фінансів.

Фінансова математика має близьке відношення до дисципліни фінансова економіка, яка займається проблемами теорії. Фінансова математика використовує математичне моделювання та числовий аналіз на потребу фінансової економіки. Якщо фінансовий економіст переймається проблематикою розподілу фінансових ризиків, фінансовий математик може взяти біржову ціну (share price) за похідну і вирахувати потенційну дійсну вартість акції з урахуванням ризиків.

На практиці фінансова математика також перетинається з математичним інженірінгом і кібернетикою які є практично синонімами, хоча, останні займаються більше абстрактним моделюванням, тоді коли фінансова математика більше фінансовим аналізом.