55. Парламент Франції: виборчі цензи, порядок формування

Сенат - скл з 321 депутатів, з яких 12 представляють французів, які проживають за кордоном. Є постійно діючим органом, який не може бути розпущений Президентом республіки. Сенатори обираються на термін 9 років з поступовою ротацією (поновленням) третини складу, яка відбувається щотри роки. Сенат- представництво інтересів територіальних громад республіки, то вибори мають непрямий характер. Обрання сенаторів здійснюється територіальними колегіями, які складаються з депутатів нижньої палати парламенту, представників муніципальних рад та їхніх виконавчих органів (голосування таких виборців є обов'язковим). Територія країни складається з 108 виборчих округів, у яких обирається кілька кандидатів залежно від кількості населення (від 1 до 12 депутатів від департаменту). Загальне число виборців складає приблизно 145 тисяч осіб. У департаментах, від яких обирається не більше чотирьох сенаторів (таких департаментів 85 із загальних 99), а також в усіх заморських французьких територіях сенатори обираються за мажоритарною системою; у тих департаментах, які представлені у Сенаті п'ятьма чи більше сенаторами (таких департаментів відповідно 14) - за мажоритарною системою (таким чином, обирається 98 сенаторів або близько третини складу).Вимоги віку- досягти тридцяти п'яти років. Нижня палата парламенту Франції - Націнальні збори складається з 577 депутатів, які обираються на основі загального, рівного та прямого виборчого права. Вибори відбуваються за мажоритарною виборчою системою з голосуванням у два тури. Кожен виборець має лише один голос. Переможцем у першому турі голосування визнається кандидат, який отримав на свою підтримку більше 50% поданих голосів виборців, але не менше, ніж 1/4 частина усіх виборців, зареєстрованих у виборчому окрузі. У випадку рівної кількості поданих голосів за двох кандидатів, обраним вважається старший за віком кандидат. У другому турі голосування беруть участь всі кандидати, які за результатами першого голосування отримали підтримку 12,5% зареєстрованих виборців. Якщо в окрузі виявиться лише один такий кандидат, то у другому турі братиме участь і наступний за кількістю голосів кандидат. Якщо ж у першому турі жоден з андидатів не виконає цієї вимоги, то в другому турі участь братимуть два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі. Депутатський мандат отримує кандидат, за якого віддано більше, ніж за інших кандидатів, голосів виборців.

56. Конституційний контроль у Франції відрізняється своєрідністю і в деякій мірі виходить за рамки відомих двох моделей конституційного контролю. Конституційність актів, які виходять від державних органів, розглядається від парламента - Конституційною радою, від органів виконавчої влади - Державною радою. Конституційна рада включає дві категорії членів - по праву і по призначенню. Першими є всі колишні Президенти республіки, в цій якості вони залишаються членами Ради довічно. Із числа цих членів може бути призначений і голова Ради. Члени Ради отримують свій пост в силу призначення трьома вищими органами державної влади - Президентом республіки, головою Національних зборів і головою Сенату. Кожен із них призначає трьох членів на 9 років, Рада оновлюється на одну третину кожних три роки. Після обрання члени Ради приймають присягу перед Президентом республіки. .Конституційна рада приймає участь при введенні в країні надзвичайного стану на основі ст.16 конституції. Президент республіки, перш ніж ввести таке положення, повинен провести консультації з прем’єр-міністром, головами парламентських палат і з Конституційною радою. Конституційна рада, крім того, спостерігає за проведенням референдуму і оголошує його результати.

Основна ж функція Конституційної ради - розгляд відповідності ряду актів основному закону країни. На обов’язки Ради покладений контроль за відповідністю міжнародних договорів основному закону, вирішення спорів про розподіл компетенції між законодавчою і виконавчою владами, тобто між урядом і парламентом, оскільки ст.37 основного закону встановлює перелік сфер, в яких парламент може законодіяти. Інші області, таким чином, залишаються у віданні регламентської влади, тобто в руках уряду.

Значення Державної ради збільшилось після прийняття конституції 1958 року, яка встановила нове співвідношення між законодавчою і регламентною владою. Акти останньої вже не розглядаються в якості виданих у розвиток закону. Вони набули самостійної і визначаючої ролі. В силу цього розширилась і набула самостійного значення функція контролю за актами виконавчої влади. Функція такого контролю зі сторони Державної ради не є спеціально виділеною, вона реалізується при розгляді справ по оскарженню про перевищення влади. Своїми постановами Рада анулює акти, які не відповідають конституції. Даючи свої консультативні заключення, Рада, крім того, по цілому ряду актів уряду може висловлюватись про їх відповідність основному закону.