41. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах змішаної республіки (на прикладі сучасних держав).

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) — форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти); свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту; президент, як правило, є головнокомандувачем збройних сил, визначає військову доктринудержави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

42. Поняття парламенту, його сутність.

Парламент – це загальнонаціональний виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати важливі суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

Сутнісні ознаки:

1. представницький характер;

2. виборність;

3. періодична змінність;

4. виконує законодавчі функції;

5. колегіальність.

Вихідні засади концепції народного представництва.

Концепція народного представництва(Джон Стюарт Мілль): народ здійснює належну йому владу через виборні органи державної влади. Вихідні засади:

1. представницький характер можуть мати тільки виборні органи;

2. акт представницького органу має таку ж юридичну силу, як і акт суб'єкта, якого представляють; 3.депутат є представником власної нації, а не того округу, в якому він обраний.

43. Структура парламентів зарубіжних країн.

Сучасні парламенти складаються з однієї чи двох палат, хоча історії відомі випадки трьох палат(ПАР), шести палат(Югославія) у парламентів. Однопалатна система парламенту є характерною для монона­ціональної держави, що займає, як правило, невелику територію. Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах однопалат­на структура парламенту була встановлена разом з утворенням незалежної держави. Після Другої світової війни від двопалатної структури парламенту відмовилися Греція, Данія, Швеція, Португалія, Туреччина.

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним, так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною дер­жавою, що має у своєму складі верхню палату. (США, Великобританія,Мексика).

Зміст представництва верхньої та нижньої палат бікамерних парламентів.

Нижня палата є представником усієї нації (народу). Верхня палата є представницькою структурою територіальних одиниць ( суб*єктів федерації у федеративних державах або найкрупніших адміністративно-територіальних одиниць в унітарних державах).