Завдання 10. Вихідні концепції буття в історії філософії.

При вивченні даного питання слід мати на увазі, що поняття "буття", "світ", "природа", "суще", "дійсність", "реальність", "річ (речі)", "Універсум" часто виступають синонімами. Те ж саме стосується понять "суб'єкт", "людина", "свідомість", "розум" тощо.

За наступними уривками прослідкуйте історичні ступені постановки та осмислення сутності буття, виділіть головні особливості визначення буття, які характерні для кожної історичної епохи (наприклад, буття як зосередження вічного та незмінного, як субстанція, як характеристика свідомості тощо). "Одна й та ж річ існує та не існує ".

(Геракліт)

"Потрібно відвернутися всією душею від усього, що постає: тоді здатність людини до пізнання зможе витримати споглядання буття", "... істинне буття - це певні осягнені розумом та безтілесні ідеї", "всі ідеї є те, що вони є, лише у відношенні одна до іншої, її лише в цьому відношенні вони володіють сутністю, а не у відношенні до їхньої подоби, яка знаходиться в нас... ".

(Платон)

Порівняйте підходи до буття Геракліта та Платона. Як називаються світоглядно-методологічні позиції, які представляють дані мислителі? Охарактеризуйте ці позиції. Як Ви гадаєте, як співвідноситься змінне та незмінне в бутті?

"Буття ж саме по собі приписується всьому тому, що позначається через форми категоріального висловлювання, бо скількома способами робляться ці висловлювання, у стількох же сенсах позначається буття. А так як одні висловлювання означають суть речі, інші — якість, інакші-кількість, інакші- "де", інакші- "коли", то відповідно до кожного з них ті ж значення має і буття".

(Арістотель)

Чим підхід Арістотеля відрізняється від підходу Платона? Чому Арістотель звертається до буття речей? Як це пов'язано з його науковими інтересами?

"Слід розрізняти буття і те, що є. Саме буття ще не є, але навпаки, те, що є (суще), є й існує, лише прийнявши форму буття... Все, що є, задля того, щоби бути, є причетним буттю, і щоби бути чимось, є причетним до чогось іншого ".

(С.Боецій)

Вдумайтесь у наведені міркування відомого середньовічного філософа; спробуйте чітко відрізнити буття і суще. Яке із цих понять підлягає визначенню і яким чином (в який спосіб), а яке не підлягає?

Зверніть також увагу на категоріальні визначення буття, що широко використовувались у середньовічній та подальшій філософії:

"Субсистенція - це те, що не потребує акциденцій задля того, щоби бути. А субстанція - це те, що слугує основою для інших акциденцій, поза чим останні не можуть існувати; вона стоїть "під " ("sub ") акциденціями як їх основа... Роди й види не мають акциденцій, тому вони є субсистенції. А індивіди не лише субсистеиції,... оскільки служать основою для акциденцій... ".

(С.Боецій)

Спробуйте навести приклади для того, щоби належною мірою засвоїти зміст названих категорій. Зверніть увагу й на те, що вони мають певне використання і в сучасній філософії.

"Все суще або створене, або не створене. Якщо створене, то, безумовно, підвладне змінам; бо оскільки воно через зміну одержало буття, воно, безумовно, залишається підвладним змінам... Якщо ж не створене, то з необхідністю також... незмінне... Все створене, безумовно, створене кимсь. Творцю усього необхідно бути нествореним; бо якщо він створений, то, безумовно, кимсь, і так далі, поки не дійдемо до чогось нествореного... Кого ж може стосуватися сказане, як не бога?.. Бог містить в собі все буття як деяка безмежна... глибина сутності".

(Іоанн Дамаскін)

Проаналізуйте зв'язок міркувань Іоанна Дамаскіна з попередньою філософською традицією. Виділіть спільні та відмінні риси у підходах до буття античної та християнської традиції. Якщо такі наявні, то чим вони зумовлені. Як ви вважаєте, якими рисами наділяється буття у даному міркуванні?

Як Дж.Локк трактує поняття субстанції?

"... Наша ідея, якій ми даємо загальне ім'я "субстанція ", є лише передбачуваним, але невідомим носієм тих якостей, які ми вважаємо такими, що існують. А так як ми уявляємо, що вони не можуть існувати... "без чогось, що підтримує їх ", то ми називаємо цей носій substantia, що в буквальному сенсі слова означає "те, що стоїть під чимось "або" те, що підтримує"... ".

(Дж.Локк)

Беручи до уваги наступний уривок, пригадайте, хто вперше здійснив у філософії Нового часу поділ на матеріальну та духовну субстанції. Як це вплинуло на подальший розвиток європейської філософії?

"Розуміючи субстанцію, ми можемо розуміти лише річ, яка існує так, що не потребує для свого існування нічого, окрім себе самої. Але таким, власне кажучи, є лише Бог... Тому справедливо стверджують, що поняття субстанції неоднаково підходить до Бога та його творінь... Але з огляду на те, що серед створених речей деякі за своєю природою не можуть існувати без інших, ми відрізняємо їх від тих, що потребують лише звичного сприяння Бога, і називаємо останні субстанціями, а перші-якостями або атрибутами субстанцій. Усяка субстанція має переважаючий атрибут: для душі - думка, тоді як для тіла - протяжність ".

(Р.Декарт)

Поясніть, чи проводив Р.Декарт чіткий поділ субстанцій на матеріальну та духовну? В чому можна вбачати сенс наполягання Р.Декарта на тому, що поняття субстанції можна прикласти до речі?

Порівняйте приведені нижче позиції Б.Спінози та Дж.Берклі щодо субстанції. В якому відношенні перебувають вони між собою (протилежності, тотожності, взаємодоповнюваності тощо)? Обґрунтуйте Вашу думку.

"Під субстанцією я розумію те, що існує саме в собі і постає саме через себе, тобто те, постання чого не потребує постання іншої речі, з якої воно повинно було б утворитися".

(Б.Спіноза)

"Немає субстанції, крім духу чи того, хто сприймає... Не може бути немислячої субстанції, або немислячого субстрату цих ідей".

(Дж.Берклі)

Беручи до уваги міркування Г.Гегеля про сутність буття, вкажіть, яким шляхом пішла європейська філософія на завершенні класичного періоду розвитку. Відзначте, як Гегель ототожнює мислення та буття. Чи згідні Ви з твердженням про розумність дійсності, чи не означає воно заперечення власної сутності світу?

"На мій погляд, який повинен бути виправданим лише розгортанням всієї системи, вся справа в тому, щоби зрозуміти й виразити істинне не тільки як субстанцію, але рівно і як суб'єкт... Жива субстанція є буття, яке воістину є суб'єктом; або ж: яке воістину є дійсне буття лише остільки, оскільки вона є рухом самоствердження або опосередковане становлення для себе інакшим... Сказане тут можна виразити й так, що розум є доцільна діяльність. Потреба подавати абсолютне як суб'єкт (апелює) до Бога. Але цим словом якраз позначають те, що встановлене не як якесь просте буття, а як дещо таке, що перебуває у рефлексії, - суб'єкт... Що розумне, те дійсне, і що дійсне, те розумне".

(Г. Гегель)

Аналізуючи це складне міркування, спробуйте пояснити, які переваги для філософського осмислення дійсності випливають із подавання субстанції в якості суб'єкта? Що взагалі є характерним для гегелівського розуміння і буття, і субстанції? Чим це розуміння відрізняється від розглянутих перед цим?