1) Періодизація розвитку земельного права в Україні

ДОБА КИЇВСЬКОЇ РУСІ.Становлення феодального поземельного устрою. Власність на землю. За часів Київської Русі (т. з. «земська», або «князівська» доба") відбувається поступовий перехід від патріархальних відносин родової общини до феодального поземельного устрою. В общині земля, яка спочатку піддавалася періодичним переділам, закріплюється за окремими членами, крім виморочних, покинутих ділянок, лісових угідь, пасовищ та сіножатей, які залишаються в общинному користуванні.

Вважаючи общинні селянські землі державними, князівська влада починає відчужувати їх на власний розсуд, причому разом з селянами. Відбувається процес «окняжіння» вільних земель. Поряд із общинним землеволодінням виникає князівське, боярське та церковне феодальне землеволодіння, яке з часом набирає все більшої ваги і сприяє руйнуванню общинних земельних відносин.

У ст. 46 Просторової редакції Руської Правди (визначна пам´ятка вітчизняного права, письмова збірка звичаїв того періоду переважно кримінально-правового характеру) міститься вказівка на три основні категорії феодалів: князя, бояр, монастирі. На думу дослідників, у нормах Руської Правди можна знайти вказівку на існування ширшого кола форм землеволодіння: князівський домен; боярська вотчина; монастирська вотчина; особиста вотчина церковних ієрархів; земля громади (общини); індивідуально-сімейна земельна ділянка; незаселені вільні (державні) землі, верховним власником яких виступав великий князь як глава держави 103. Князівський домен, наприклад, становив конгломерат земель, що належали особисто князю, який через своїх управителів стягував там оброк, накладав інші повинності. Відомості про такі князівські землі датуються вже X ст.

Оренда землі. Оренда на українських землях починає розвиватися з X ст., тоді, коли виникає пропозиція земель за умов її надлишку у великих землеволодільців -князів, бояр та церкви по. З умов найму нерухомого майна виникають особливі правовідносини щодо оренди землі, які в Руській Правді отримали назву ролейного, або землеробського закупу.

Звичаєве право регламентує способи набуття прав на землі. Серед прислів´їв, що збереглися і до наших днів, можемо зустріти таке: «куди плуг, соха, сокира і коса ходили». Йдеться про набуття права власності та користування землею через зайняття -т. з. «займанщину»: обробивши землю, людина набувала право на неї.

ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКА ДОБА.У земельно-правовому регулюванні Литовсько-польської держави зберігаються і розвиваються положення руського звичаєвого права. Зокрема, закріплювалося право селян на вільну купівлю-продаж землі.Передбачалися достатньо чіткі правила застосування межових знаків. Встановлювався обов´язок власника огороджувати певні види земельних угідь (насамперед, подвір´я і городи)

Магдебурзьке право. Магдебурзьке право надавалося як містам, так і селам. З початку XIV століття головною відмінністю між статусом села та міста була наявність у місті органу самоврядування - міської ради.

Поряд із дією звичаєвого права, все більший розвиток отримують і нормативно-правові акти як джерела права. Насамперед, йдеться про акти, що закріплювали положення про т. з. «волочний перемір» (або земельна реформа Сигізмунда-Августа). Волочний перемір передбачав поділ усіх земель на ділянки однакової величини - «волоки» (33 морги, 19,5 десятин), та наділення такими ділянками селян.

ГЕТЬМАНЩИНА.

Загальна характеристика правового регулювання. Протягом даного періоду зберігають чинність більш ранні земельно-правові приписи. Так, у визначній пам´ятці того періоду - неофіційному збірнику «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. глава 14 спеціально присвячена праву власності, у тому числі на землю.

Внаслідок Визвольної війни було практично повністю ліквідовано землеволодіння польської шляхти, утворилися величезні площі вільних земель, тому великого розмаху набуває займанщина. Положення звичаєвого права про займанщину підтверджуються окремими нормами писаного права: так, царськими указами від 22.10.1665 та від 04.11.1686 за козаками закріплені фактично зайняті ними землі. Подібні грамоти неодноразово видавалися царями

Землі Війська Запорізького. Розпорядником земель, що перейшли у скарб Війська Запорізького, офіційно стає гетьманська адміністрація, а фактично - гетьман, який мав право роздавати або продавати землі (лише за правління І. Мазепи було видано понад тисячу універсалів на маєтності).

На колишніх землях, що належали шляхті та магнатам, створювалися т. з. вільні військові села, якими відала гетьмансько-старшинська адміні-страція

ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД ВХОДЖЕННЯ ДО СКЛАДУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (XVIII - початок XIX сторіччя) Загальна характеристика правового регулювання. У розглядуваний період в Україні продовжували застосовуватися положення Литовського Статуту 1588 р.217 У 1831 р. за поданням Полтавського Генерального суду і пропозицією М. Сперанського магдебурзьке право було скасовано сенатським указом, який після імператорського затвердження набув сили закону. Регулювання за допомогою звичаєвого права все більше замінюється на регулювання правом писаним. Указом від 25.06.1840 на т. з. «західні губернії» було поширено дію загального законодавства імперії, дію Литовського статуту припинено. Починаючи з 1842 р. в Україні майже в повному обсязі замість чинного раніше законодавства починає застосовуватися загальноросійський Звід законів.

ЧАСИ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ В РОСІЇ середини XIX сторіччя. Загальна характеристика вирішення земельного питання під час реформи. Звільнення селян з кріпосної залежності було проголошено Маніфестом від 07.02.1861. Звільнення повинно було супроводжуватися вирішенням земельного питання, докорінною перебудовою земельних відносин на селі.

СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА В РОСІЇПісля півсторічного періоду відносного спокою та стабільності у земельних відносинах, на початку ХХ-го сторіччя у державі назріла потреба у новій земельній реформі, яка покликана була розв´язати проблеми, породжені попередньою реформою 1861 р.: неефективне общинне землеволодіння, несумісне з інтенсивною системою землеробства, малоземелля (виключало використання основної на той час трипільної системи землеробства), черезсмужжя, дальноземелля, вузькоземелля, довгоземелля та земельні сервітути, що перешкоджали ефективному використанню землі (наприклад, сервітути випасання худоби по парі та стерні), завеликий обсяг громадських пасовищ (використовувалися менш ефективно, ніж приватні) тощо. Реформа, що отримала назву «столипінської», була спрямована на ліквідацію цих недоліків у землекористуванні за допомогою сприяння виходу з общини, заохочення купівлі та оренди земель селянами, заохочення переселення й ін. заходів.

Правове закріплення реформи. 04.03.1906 було видано Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету по землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій. На комісії покладено сприяння селянам у купівлі земель за допомогою Селянського банку, продаж та надання в оренду селянам казенних земель, сприяння переселенню на казенні землі Азіатської Росії, сприяння покращенню селянського землекористування, сприяння ліквідації черезсмужжя. До комісій включалося по 6 виборних та 7-10 призначених членів (чиновників). Створено Комітет із Землевпорядних Справ. У виданому 19.09.1906 Комітетом наказі землевпорядним комісіям були визначені шляхи до перетворення землекористування: а) розділ земель між селянами, об´єднаними в одну громаду, б) розділ земель між частинами поселень, в) виділення земель під висілки, г) виділ земель окремим домогосподарям, д) повний поділ земель сільських общин на хутірські та відрубні ділянки, е) розділ загальних угідь. Реформується система підготовки землевпорядних кадрів, значно збільшується кількість землемірних училищ, проводиться технічне переозброєння землевпорядної служби.

На відміну від попередніх реформ, під час здійснення «столипінського» землеустрою отримав потужний поштовх розвиток нормативів структури земель, що було обумовлено спрямованістю реформи на досягнення

раціонального землекористування. Результати реформи. З 01.01.1906 по 01.01.1913 було створено понад 204 тис. одноосібних селянських господарств (6,8 % кількості селянських дворів) на площі 1296 тис. десятин310. Відбулися величезні зрушення у структурі землекористування, що істотно підвищило ефективність використання земель.

ПЕРІОД СРСР.Нормативно-правова основа. Одним з перших актів радянської влади став Декрет «Про землю» від 26.10.1917 (передбачив скасування права власності на землю та запровадив принцип безоплатного землекористування; згодом став тлумачитися як такий, що запровадив націоналізацію всіх земель), який проте, поширив свою дію на Україну не одразу, а лише після видання 27.01.1920 Всеукраїнським революційним комітетом Постанови про поширення на Україну дії декретів РРФСР. Перерозподіл земель. Декрет «Про землю» від 26.10.1917 націоналізував землі удільні, монастирські, церковні, поміщицькі та передав їх у розпорядження рад селянських депутатів для надання трудящим. 19.03.1918 Декрет «Про соціалізацію землі» ліквідовує приватну власність на землю, проголошує передачу усієї землі у власність трудового народу.

У 1917 р. Декретом про землю було ліквідовано приватну власність на землю та заборонено її оренду. Земельний кадастр фактично ліквідується (лише у 1950-х рр. він буде замінений системою державного обліку земель).

Правове закріплення колективізації. Заходи із колективізації, тобто об´єднання селянських господарств у колективні господарства (артілі), були передбачені затвердженим ЦВК СРСР Законом «Загальні начала землекористування та землеустрою» від 15.12.1928, Законом «Про заходи по соціалістичній перебудові сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством» від 01.02.1930.

Особливості земельно-правового регулювання під час Великої Вітчизняної війни. З метою забезпечення армії та населення продуктами харчування при підприємствах та організаціях організовується широка мережа підсобних господарств, розвивається колективне та індивідуальне городництво. Виділяється від 0,12 до 0,25 га на сім´ю під городи.

Оновлення земельного законодавства. Замість Закону «Загальні начала землекористування і землевпорядкування» 1928 р. у 1968 р. прийнято Основи земельного законодавства СРСР, а на їх розвиток у 1970 р. ухвалений новий ЗК УРСР.

СУЧАСНИЙ ПЕРІОД.Прийнято вважати, що зараз в Україні відбувається земельна реформа. Формальний «старт» реформі дала постанова ВРУ від 18.12.1990 «Про земельну реформу», якою (п. 1) всі землі Української PCP з 15.03.1991 були оголошені об´єктом земельної реформи.

Сучасну земельну реформу умовно можна поділити на такі основні етапи (дуже тісно пов´язані із перебігом аграрної реформи): (1) передача земель у колективну та приватну власність, (2) паювання (т. з. «сертифікація») земельних ділянок, переданих у колективну власність, (3) розпаювання (т. з. «ресертифікація») земель, переданих у колективну власність (виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) в рахунок паїв).

На даному етапі земельна реформа з реформування відносин власності перетворюється на землевпорядну та кадастрову.

У суспільстві зріє визнання необхідності логічного завершення земельної реформи. Поза сумнівом, сучасна реформа надто затягнулася. На даний час завершення реформи пов´язується насамперед із (1) створенням системи реєстрації прав на землю у складі державного земельного кадастру та (2) розмежуванням земель державної та комунальної власності.