Лекція 9. Тема. Кримінальне право.

План

1. Поняття, ознаки, склад злочину.

2. Стадії скоєння злочину. Співучасть у злочині.

3. Поняття кримінальної відповідальності.

Обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

4. Види кримінальних покарань.

5. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

1. Загальна характеристика кримінального права.

«Кримінальне право» походить від латинського терміна — злочин.

Кримінальне право — це система правових норм, що визначають, які діяння є злочинами і які міри покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли.

Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосува­ти до осіб, що вчинили ці злочини. Злочин і покарання — це ті суспільні явища, які визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають під­вищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, держава застосовує за їх вчинення й найбільш суворі приму­сові заходи — кримінальні покарання. Застосування покаран­ня — це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видає лише Верховна Рада України. Ніякі інші державні орга­ни або посадові особи не правомочні видавати норми криміналь­ного права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного пра­ва можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права — навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон.

Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квіт­ня 2001 р. Він містить 447 Статей і поділяється на Загальну та Особливу частини, які, у свою чергу, поділяються на роз­діли.

2. Поняття злочину, склад злочину. Види злочинів.

Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству й державі, є злочин.

Злочином називають суспільно небезпечне винне діяння (дія або без­діяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину:

Суспільна небезпечність — це оціночна категорія, що характеризується певними діями або бездіяльністю, завдає шкоди або створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, які охороняються кримінальним законом.

Кримінальна протиправність означає, що тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом як зло­чин, може вважатися злочином.

Винність означає, що злочинним діянням вважається таке діяння, яке здійснене умисно або через необережність. Там, де немає вини, немає і злочину.

Караність як одна зі складових злочину означає, що за будь-який злочин у законі встановлено певний вид і термін покарання.

Кримінальним кодексом України не є злочином ді­яння, що формально містить ознаки будь-якого діяння, перед­баченого кримінальним законом, але не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, сус­пільству або державі.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та осо­бливо тяжкі.

Склад злочину — це система визначених законом об'є­ктивних і суб'єктивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Об'єкт злочину — це те, на що посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка ви­ражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи без­діяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла визначеного законом віку. Юридичні особи (підприємства, ор­ганізації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до статті 19 Кримінального кодексу України суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, не­доумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальним кодексом України встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений в частині 2 статті 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочи­ну. Вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Озна­ками суб'єктивної сторони як елементу складу є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до статті 23 Кримінального кодексу України виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльнос­ті, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене в фор­мі умислу або необережності». За відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.