1.Поняття державної мови

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики. Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З другого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин. Літературна мова — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняють письмово-книжну й усно-розмовну форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям. Харак. унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

2.Культура мови

Культу́ра мо́ви — рівень володіння нор­мами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови — окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії літературної мо­ви, граматики, лексикології, стилістики, сло­вотвору, виробляє наукові критерії в оцінці мов­них явищ.

3.Ознаки культури мовлення

Правильність – дотримання літературних норм

Точність – відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) уміння узгодити попередні два;

Логічність – забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) прав. Зв'язок у тексті; 4)позначення переходів від однієї думки до іншої;

Чистота – вживання елементів які відповідають літературній мові

Виразність – особливості структури мовлення які утримують увагу та інтерес слухача або читача

Багатство – використання мовцями великої кількості мовних одиниць (слів, речень)

Доречність – добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування

4.Функції мови

Мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії.

Комунікативна функція — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства).

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причин. роз'єднання, відокремлення, конфліктів і навіть ворожнечі.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

«Говори — і я тебе побачу»

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. Полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча функція - формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) й абстрактним (понятійним). «Хто ясно мислить, той ясно висловлюється».

Естетична функція - є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей.

Культурологічна функція – культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.

Номінативна функція - усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу.