77. Розробка та ухвалення управлінських рішень у ситуаціях визначеності, ризику і невизначеності.

Факторами , що можуть вплинути на процес прийняття рішення – його покращити або спотворити в першу чергу є компетентність керівників, бо втручання керівників вищого рівня до вирішення проблем нижчого організаційного рівня через непоінформованість можуть перешкодити прийняти більш ефективне рішення, а автори акцентують увагу на тому, що на якість управлінських рішень дієвий вплив мають також такі фактори як визначеність, ризик та невизначеність.

Визначеність – це коли є достовірно обґрунтовані дані щодо можливих варіантів та конкретних умов усунення виниклої проблеми і тому не існує небезпеки ухвалення неправильного рішення.

Ризик – це коли є ймовірність негативного результату за будь-якого варіанту рішення. Тому мова має йти про визначення рівня ймовірності негативних наслідків і приймати такі варіанти рішення , у якого ця ймовірність є найменшою , щоб звести ризик до мінімуму.

Невизначеність – є невідомими всі можливі альтернативи , а також ризики, пов’язані з кожним варіантом, та усі наслідки можливо ухвалених рішень. За цих умов невизначеності належить зібрати якнайбільше інформації, стосовно ситуації та вирішувати логічно і раціонально, опираючись на інтуїцію, оцінку та досвід, які , як звичайно відіграють тут провідну роль.

Зрозуміло, що за умов невизначеності є високою ймовірність прийняття хибного рішення.

78. Джеймс Марч і антираціональна концепція ухвалення рішень.

В одній з відомих теорій організацій Дж. Марч та Дж. Оксен для пояснення процедури прийняття управлінських рішень використовують антіраціональну модель, в рамках якої механізм прийняття рішень пов’язується з політикою організації, а не із логікою оптимізації управління. В такому випадку рішення приймаються в різний час керівниками, що діють в різних структурних підрозділах, що не пов’язано з рішенням проблем організації в цілому. Прийняття рішень в такому випадку обумовлено прагненням вирішити особисті проблеми керівників, що призводить до хаосу та фрагментарності управлінської діяльності. В сучасній науковій літературі опис цієї моделі зустрічається в специфічних організаціях, які іменуються організаційними анархіями. Згідно за принципами, які використовують Дж. Марч та Дж. Оксен для характеристики цієї моделі, у такій організації люди та групи поводяться нераціонально: потребують доступу до інформації, але у більшості випадків не користуються нею; не цікавляться тим, що було раніше заплановано; прагнуть приймати участь в прийнятті рішень, але потім не надають належної уваги цьому процесу.

79. Мішель Крозьє і синтетична концепція прийняття рішень.

Мішель Крозє – один із засновників синтетичної (конфліктно – ігрової) моделі аналізу організаційних систем колективної дії. Головна його їдея – створення синтетичної моделі організації виходячи з положень системної та анти системної версій, в котрих описано систему прийняття рішень, природу співробітництва і конфлікту в організації, визначено способи забезпечення соціального порядку, а також шляхи досягнення загально організаційних цілей.

При цьому його синтетична модель організації, яку він ще називав стратегічною моделлю організації, базується на єдиному розумінні проблеми забезпечення соціального порядку та індивідуальної активності. Такий синтез здійснюється Крозє на раціональній основі із застосуванням ігрової концепції організації та широким використанням ресурсів влади, контролю за невизначеністю, а також силових ігор, що закладаються в основу процесу управлінських рішень.

Він вважає, що бюрократія – не монолітна раціональна структура, а система, що надає індивідуумам і групам певний простір для маневру, незважаючи на всі спроби контролю. В дійсності, стверджує він, виникає постійна взаємодія між даною системою та її учасниками. Цей погляд чітко сформульований ним у концепції « силової гри», де організація визначається Крозє як сукупність силових ігор, що постійно взаємодіють, тобто як «ансамбль» ігор. Це не тільки квітчастий образ. Адже ігри, вважає він, є реальним полем для взаємодії представників організацій. Насправді організація – це не стільки результат розумного організаційного проектування, скільки продукт «життєдіяльності» таких ігор, які забезпечують канали для силових впливів, а також поєднують і примиряють членів організації завдяки примусу, що зумовлений їхнім місцем роботи ( або статусом).