Вправа „Сто запитань”

Учасники розбиваються на пари. Кожна пара отримує аркуш ватману і завдання написати на ньому сто важливих запитань на будь-які теми, що мають значення для обох учасників. Це можуть бути запитання, що починаються із слів „чому”, „як”, „хто”, „що”, „коли”, „де”, „куди”, „звідки” і т. д. Діяти треба швидко. Можливо, одне і те саме питання з’явиться в різних формулюваннях – це вказує на важливість теми. Перші 15 питань, як правило, є поверхневими і добре знайомими для всіх. Наступні 15 питань торкаються спільних проблем, і тільки в кінці можуть з’являтися неочікувані теми, які досі витіснялись. Після того, як будуть записані всі 100 запитань, учасники передивляються список і подумки визначають, які саме теми є важливими. На чому концентруються запитання? На взаєминах? На роботі? На задоволенні? На грошах? На сенсі життя?

В даний момент не потрібно відповідати на ці запитання. Їх не треба оцінювати, але партнери можуть поговорити про те, як вони переживали сам процес формулювання такої великої кількості запитань разом.

Потім незалежно один від одного учасники обирають на своєму плакаті 10 питань, які є найважливішими для них самих. Потім кожен розташовує їх за значущістю від 1 до 10. Відповідати на запитання не треба, партнери можуть показати один одному, на чому вони зупинили свій вибір, і поговорити про те, чому ці питання є найважливішими для них.

Методика межових сенсів (30 хв)

Робота проводиться в парах – один учасник бере на себе роль експериментатора, другий – роль досліджуваного. Питання, що задає експериментатор, мають вигляд: „Для чого люди роблять ...?” Перше питання звичайно стосується яких-небудь повсякденних занять, наприклад: „Для чого люди дивляться телевізор?” Відповідь повинна бути співмірною до запитання, тобто починатися із „щоб...”, а не „тому що...”. Як правило, буває декілька відповідей, наприклад: „Щоб відпочити”, „Щоб знати, що відбувається навколо”, „Щоб не думати”. Записавши всі відповіді, експериментатор задає наступне питання: „А для чого людям відпочивати?” – „Щоб відновлювати сили”. – „А для чого відновлювати сили?” – „Щоб успішно працювати”. – „А для чого успішно працювати?” і т. д. Ланцюг закінчується при виявленні межового сенсу, дальше якого досліджуваний вже не в стані відповісти на питання: „Для чого?”, реагуючи або тавтологією („Жити щоб жити”), або посиланням на природу людини, устрій світу і т. п. Часто зустрічаються псевдомежові сенси – категорії, питання про сенс яких ставить досліджуваного в тупик і він просто відмовляється відповідати. Досвід показує, однак, що наполегливість експериментатора часто дозволяє досліджуваному подолати цей бар’єр і вийти на новий рівень осмислення.

Коли межовий сенс досягнутий, експериментатор повертається до залишених на попередніх етапах розгалужень відповідей: „Для чого людям знати, що відбувається навколо?” і аналогічним чином простежує їх до межового сенсу. Ця процедура повторюється із всіма категоріями, які називалися досліджуваним на будь-якому етапі бесіди. Якщо досліджуваний дав у відповідь на одне з питань категорію, яка вже раніше зустрічалася, рекомендується все одно знов задати до неї питання: „Для чого? Нащо?” „Навіщо люди їдять?” – „Щоб відновити сили”. – „А навіщо відновлювати сили?” Якщо буде відтворена відповідь „Щоб успішно працювати”, можна на цьому зупинитися; новий ланцюг просто влився у вже існуючий. Досліджуваний, однак, може відповісти інакше, і тоді діалог може відповісти інакше, і тоді діалог слід продовжити до нового межового сенсу. Зустрічаються тавтологічні кола, наприклад: „Навіщо людям виділятися?” – „Щоб їх запам’ятали”. – „А навіщо їм, щоб їх запам’ятали?” – „Щоб не бути забутими” – „А навіщо не бути забутими?” – „Щоб запам’ятали”. Розірвати таке коло можна запитанням: „А для чого людям, щоб їх запам’ятали і не забули?”.

Після прослідковування всіх згаданих досліджуваним категорій до кінця процедура повторюється заново, але вже з іншою категорією в якості вихідної: „Для чого люди грають в футбол, їдять, п’ють, говорять неправду, вбивають, подорожують, пишуть дисертації, кохаються...”.

Достатньо використати 4 вихідних категорії навіть за низької продуктивності, а за високої іноді достатньо одної.

Після роботи в парах проводиться контент-аналіз отриманих відповідей. Виділяється три типи категорій і три змістовних кількісних індикатори:

А. Індекс децентрації: визначається як вага в індивідуальному протоколі категорій, суб’єктом дії в яких виступають інші люди („Щоб нащадки пам’ятали”, „Щоб діти жили краще”, „Щоб близькі не страждали” і т. п.). Індекс децентрації відповідає тому, в якій мірі для суб’єкта власне Я виступає абсолютним сенсовим центром світу. Навіть в нормі не так вже рідко зустрічаються протоколи, в яких немає жодної децентрованої категорії. Можна вважати, що в таких випадках ми маємо справу з людьми, які взагалі не співвідносять свої думки і дії з інтересами інших людей – для них просто не існує чужих проблем і інтересів, іншого ставлення до життя, ніж їх власне. Там, де децентровані категорії присутні, вони складають звичайно 10% від загальної кількості відповідей. Найчастіше за все це буває посиланням на абстрактних „інших”, менш часто – на дітей, онуків, нащадків, іноді на „близьких”, „оточуючих”. Присутність категорій такого роду розглядається як свідчення того, що людина розглядає своє життя в контексті життя інших людей і у взаємозв’язку з ними.

Б. Індекс рефлективності визначається як вага категорій, що описують не практичну дію, а психічне відображення („Щоб почуватися у безпеці”, „Щоб знати, що відбувається навколо”, „Щоб керівництво цінувало” і т. п.). До рефлексивних категорій відносяться тільки ті, де вказаний зміст відповідних ментальних процесів, так, наприклад, категорія „Знати більше за інших” рефлексивною не є. Загальна об’єднуюча їх ознака – це те, що всі вони описують ті чи інші акти свідомості в широкому розумінні, як власне інтелектуально-рефлексивні (знати, розуміти, усвідомлювати), так і безпосередньо-чуттєві (почувати, відчувати, пам’ятати, не забувати). Їх присутність інтерпретується як розвиненість внутрішнього світу, усвідомлення власного ментального функціонування. Відсутність категорій такого роду можна розглядати як симптом порушення регуляторних функцій свідомості по відношенню до практичної діяльності. Надто велика кількість подібних категорій повинна, навпаки, розглядатися як ознака надмірної інтелектуалізації дії, застрягання на стадії планування і обдумування і наявності складностей у переході від задуму до втілення.

В. Індекс негативності визначається як вага категорій, що виражають пряме заперечення („Щоб не боятися майбутнього”, „Щоб близькі не страждали”, „Щоб не залишитися одному”). При цьому ми не відносимо до негативних категорії, в яких заперечення не виражене граматично, хоча за змістом воно може бути присутнім: „Щоб уникнути труднощів”, „Щоб мінімізувати активність”). Індекс негативності відображає гомеостатичну орієнтацію особистості. Обґрунтовуючи людські дії необхідністю уникнути певних дій або переживань, людина проявляє тим самим схильність до обмеження будь-якої активності, що не викликана ситуативною необхідністю.

Після обробки отриманих результатів проводиться загальне групове обговорення. Ведучий відповідає на запитання групи по ходу їх виникнення