Література

1. Кройтор В.А., Сліпченко С.А., Смогуров О.В., Шишка Р.Б. Основы римского частного права. – Х.: Эспада, 2008. – с. 126.

2. Новицкий И.Б. Римское право. - М.: ТЕИС, 1996. - С. 116-122.

3. Омельченко О.А. Основи римского права. - М.: Манускрипт, 1994.- С. 184-226.

4. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. - К.: Вентури, 1994. - С.168-260.

5. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. - К: Вентурі, 1997.-С. 171-268.

6. Рожина И.А., Мурыгин А.Н., Основные тенденции развития договорного права в Древнем Риме // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. - 1996. - №1. -С.65-69.

7. Сліпченко С.О., Шишка Р.Б. Римське приватне право в схемах. - Х.: ХНУВС, 2003. – С. 350.

8. Харитонов Б. Категория обязательств в римском частном праве // Юридический вестник. - 1997. - № 1. - С.105-109.

1. Поняття та види договорів у римському праві.

Договір (контракт) - двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків. По­няття "зобов'язання" ширше від поняття "договору". Зобов'язання можуть виникати не тільки з договору, але й з квазі-договору, делікту та квазі-делікту. У договорі може бути декілька зобов'язань, договір ви­ступає домовленістю кількох осіб про здійснення певної дії чи про утри­мання від неї. Більшість договорів - двосторонні, але бувають і тристо­ронні та багатосторонні. Предмет договору - дія, утримання від. дії.

Усі контракти поділялися на чотири групи: реальні (укладалися в момент передачі речі; вербальні (вступали у силу після виголошення сторонами певних юридичних формул); літеральні (вважалися укла­деними після запису певних слів) та консенсуальні (дійсні відразу піс­ля того, як сторони досягли певної угоди). Для визнання дійсними кон­трактів першої групи вимагалася фактична передача речі кредитором боржнику (наприклад, позиченої суми, після чого лише можна було вимагати виконання зобов'язань боржника — сплати відсотків по боргу і т.д.), в решті ж випадків сама річ могла фактично передаватися піз­ніше (чи дія - бути виконана через якийсь час).

Безіменні контракти подібні реальним контрактам, оскільки вони були оплатними та взаємні зобов'язання сторін виникали з моменту фактичної передачі речі, це змішаний договір з елементами різних договорів (бартер тощо).

2. Умови дійсності договору

Договір є дійсним при умові відповідності закону. Законність до­говору у вузькому розумінні - це його відповідність приписам існую­чого на момент укладення домовленості сторін закону. У ширшому розумінні такий договір не повинен суперечити нормам права, т.зв. добрим звичаям та законам природи. Незаконним вважається договір купівлі-продажу речей, вилучених з обороту; а також договір, укладе­ний неправоздатною (раб, злодій тощо) або недієздатною (неповнолітній, марнотратник) особою. Під недотриманням добрих звичаїв малися на увазі поняття, які зачіпали честь римського грома­дянина (хтось бере зобов'язання виступити сутенером-звідником) або суперечили установленим традиціям (включення в договір доручення пункту про оплату послуг). Сюди ж потрапляли вимоги, які обмежу­вали правоздатність римського громадянина — наприклад, працеда­вець вимагає на термін дії контракту від найнятої особи не вступати у шлюб чи не народжувати дітей.

Воля сторін повинна бути взаємною (недійсна "угода", яка супе­речить бажанням і намірам однієї із сторін (рекетир нав'язує договір про "охорону") і спрямованою на досягнення визначених спільно пев­них цілей (пограбований віддає гаманець). Прояв волі контрагентів повинен бути зрозумілим оточенню, без його фіксації неможливий вияв зустрічної волі. Форма волевиявлення може бути довільною, але вимагається, щоб вона була зрозумілою. Спеціальний закон зобов'я­зував сторони попереджати одна одну про важливі обставини угоди.

Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залеж­ності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті до­говору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); поми­лка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання зако­нів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправдан­ням, незнання факту виступає виправданням).

Обман - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукан­ня його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.