4. Поняття майна в римському праві.

Майно — сукупність цивільних прав і обов'язків, актив і пасив, вимо­ги і борги, що належали одній особі. Це було важливо при прийнятті спадщини, адже за римським приватним правом "умирає людина, а не борг".

5. Володіння у Стародавньому Римі

За римським правом володіння — це факт, а не право. Правовий захист володіння надавався тільки юридичному володільцеві, воло­діння і власність не були поняттями тотожними.

Юридичне володіння - це фактичне володіння річчю, поєднане з наміром володіти від свого імені. Власник речі практично завжди був її володільцем (якщо тільки добровільно не поступався правом воло­діння чи не губив річ внаслідок делікту чи власної необережності). Володілець не завжди був власником речі - наприклад, злодій. Крім того, володілець повинен був зберігати можливість впливу на річ, що для власника було необов'язковим (передана в оренду земля юридич­но залишалася власністю).

Володіння мало два елементи: об'єктивне володіння річчю (річ фактично є); суб'єктивне володіння (вважаю річ своєю). Фізичний володілець речі - це особа, яка мала змогу безпосередньо впливати на річ. Володіння не втрачалося і у випадку тимчасової передачі речі третій особі. Але у випадку, якщо річ випадково була загублена, на­віть в межах маєтку володільця, можливість впливу на неї втрачалася, а отже, зникав і один з двох елементів володіння. Другий елемент полягав у намірі вважати річ своєю, здійснювати володіння (орендатор визначається тільки держателем речі).

Держання (посідання) - це не буде привласненням, це фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю. Володільці захищалися від незаконних посягань на річ самостійно, з допомогою системи чітко

визначених позовів, а держателі - лише через посередництво юридич­ного власника (володільця) речі. Це дозволяло тримати держателів (орендаторів, колонів тощо) в постійній залежності.

Володіння поділялося на види залежно від його набуття. Законне володіння може бути придбане будь-яким дозволеним способом (купівля, обмін). Законне володіння часто ототожнюють з правом вла­сності, що в основному вірно, за одним винятком земельного володін­ня, що юридично приватною власністю не вважалося.

Незаконне володіння - це володіння, надбане незаконним способом.

Незаконне добросовісне володіння - якщо набувач помилково впевне­ний у законності набуття речі (купив крадене, не знаючи, що продавець -злодій; загублену або залишену річ сприйняв за викинуту тощо).

Незаконне недобросовісне володіння — володіння, яке набувач при­дбав насильно, таємно, він усвідомлює незаконність свого володіння (шахрайство тощо). Добросовісний володілець міг за давністю воло­діння стати власником, незаконний - прав власності не набував ніко­ли. Різною була і цивільна відповідальність добросовісного і недобро­совісного незаконного володільця перед законним власником (володільцем). Наприклад, у випадку повернення речі добросовісний незаконний володілець відповідав лише за плоди від речі, отримані після висунення позову; недобросовісний - навіть за не отримані пло­ди, які законний власник міг би отримати від украденої речі.

Похідне володіння - це володіння, набуте за договором на визначе­ний час, наприклад, при заставі річ повертається після сплати боргу. Формула прав володільця - користуйся і використовуй, тобто май усю можливу вигоду з корисних якостей речі. Існувало правило - Ні­хто не може передати більше прав, ніж має сам.