3. Поняття позову. Види позовів у римському праві. Особливі засоби преторського захисту.

Позов (акціо) - це звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Претор у формулярному процесі міг підтримати позов або відмо­вити, застосовуючи норми справедливості, а не положення цивільно­го права. В своїх едиктах претори зазначали, у яких випадках будуть підтримувати позов.

Речовий позов подається проти будь-якої особи, яка буде порушу­вати право власності, сервітутне, заставне та ін. речові права. Відпові­дачем може бути кожний, у кого виявиться дана річ, або кожний, хто посягнув на цю річ. В момент подання позову власник (володілець) речі може і не знати конкретно усіх порушників свого права. Напри­клад, власник виявив украдену річ у нового володільця. Абсолютний захист — це захист абсолютного речового права, яке абсолютно ні­хто не має права порушувати.

Особистий позов подається проти порушень зобов'язань або до­говору. Порушник відомий заздалегідь, і відповідальність може бути покладена лише на нього. Наприклад, боржник не може повернути борг. Позов буде направлено конкретно проти нього (чи спадкоємця, що вступив у спадщину), і відповідальність нестиме сам боржник. Відносний захист — це захист відносного зобов'язального права, це захист відносно конкретної сторони у зобов'язанні.

Інший відомий поділ позовів - це поділ на позови строгого права та на позови, побудовані на принципі добросовісності. У першому випадку суддя зв'язаний буквою договору, з якого випливає позов, навіть якщо допущена відверта помилка, в другому позивач посила­ється на обман, насильство і т.п. з боку відповідача, на порушення духу договору, а не його букви.

Позови за аналогією застосовувалися у спірних випадках, коли відомий позов застосовується для подібного випадку. Наприклад, як­що тварина заморена голодом, наступала така самовідповідальність, якщо вона убита.

Позов з фікцією претор застосовував при виникненні нових майно­вих відносин, не захищених формально прийнятим законом. Претор у формулі пропонував судді допустити існування фактів, яких насправ­ді не було, наприклад, уступка права вимоги формулювалася як пра­во, отримане у спадок.

Інтердикти - це накази претора, якими заборонялося чинити пев­ні протиправні дії спершу конкретним особам, а згодом - і усім гро­мадянам взагалі. Інтердикти поділялися на ті, що захищали володіння від посягань третіх осіб, та на ті, якими надавалося володіння (зокрема, сервітути).

Стипуляція - накладення претором на третю особу зобов'язання дати юридично значиму обіцянку сплатити грошову суму, здійснити певні дії чи утриматися від якихось дій. Застосовувалася у випадку, якщо порушувалися ті інтереси громадян, які не були захищені бук­вою закону. Наприклад, забудовник починає рити котлован для май­бутнього фундаменту. Сусід вважає, що це загрожує обвалом його будинку. Претор для запобігання конфлікту пропонує забудовнику зробити заяву про негайну виплату обумовленої суми у випадку, як­що такий обвал усе-таки трапиться.

Ввід у володіння - відбувався за наказом претора або для забезпе­чення збереженості певного майна, або для виконання визначених дій стосовно цього майна. Як правило, ввід у володіння здійснювався на прохання зацікавленої особи у зв'язку з можливими майбутніми збит­ками (спірний маєток з вини фактичного володільця не утримується в належному стані) чи неможливістю здійснити своє право (належна одному із спадкоємців частка майна під різними приводами утриму­ється іншими спадкоємцями).

Реституція - це захист прав особи шляхом приведення сторін цивільної угоди у попередній стан. Наприклад, обман з боку продавця (проданий хворий раб).

4. Інтердикти. Позовна давність.

Інтердикти - це накази претора, якими заборонялося чинити пев­ні протиправні дії спершу конкретним особам, а згодом - і усім гро­мадянам взагалі. Інтердикти поділялися на ті, що захищали володіння від посягань третіх осіб, та на ті, якими надавалося володіння (зокрема, сервітути).

Це встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді. Нормою римського права було - закони писані для тих, хто не спить. Претори обмежують законний строк висунення позову одним роком, однак цей строк змінювався. Якщо строк був обумовлений у договорі, то початком спливу позовної давності вважався наступний день після закінчення договірного строку, якщо строк не вказаний -

то сьомий день після заяви-вимоги кредитора. Позовна давність в спорах про речові права розпочиналася з моменту, коли у суб'єкта виникало право на позов, тобто він виявляв, у кого знаходиться його власність.

Висновок до теми. Встановлення судової процедури захисту ци­вільних прав мало значення для усунення беззаконня, судовий захист порушених прав породжував у громадян Стародавнього Риму повагу до держави та до закону.