Вибір способу стикового зварювання залежить від форми та величини перерізу деталі в місці з'єднання, властивостей металу, можливостей вироб­ництва, вимог експлуатації до якості зварних з'єднань, а також від типу са­мого виробництва (серійне, масове і т. ін.).

Деталі з круглим перерізом (з площею до 200 мм² із маловуглецевих ста­лей, міді, алюмінію та їх сплавів з площею перерізу до 100 мм²) з'єднуються зварюванням опором. Деталі з більшим перерізом зварюють з примусовим формуванням стику або в середовищі захисного газу.

Зварюванням з безперервним оплавленням з'єднують деталі з маловугле­цевих сталей з компактним поперечним перерізом до 1000 мм², а також тру­би, листи та інші деталі з тонкими стінками з більшим перерізом.

Стиковим зварюванням з безперервним оплавленням із попереднім піді­гріванням з'єднуються деталі з перерізом 500-10000 мм². Якщо площа попе­речного перерізу зростає, стійкість оплавлення погіршується, що знижує якість стиків.

На машинах з програмним керуванням напруги холостого ходу зварю­вального трансформатора та швидкості переміщення рухомої деталі зварю­ються деталі із площею перерізу 5000-40000 мм².

Імпульсним оплавленням зварюють деталі чи заготовки з перерізом до 200000 мм².

Вимоги до якості зварних стиків, що з'єднуються стиковим зварюванням, формулюються чинною технічною документацією (галузевими та стандар­тами підприємств, нормалями і т. ін.), у будівництві відповідно до ГОСТ 14098-85 (типи з'єднань СЗ-Км, С4-Кп, СІ-Ко та С2-Кн).

5.1. Принципова схема та сутність процесу стикового зварювання опором

Стикове зварювання опором (рис. 5.1) використовує нагрівання стиків теплом Джоуля до пластичного стану та деформування металу наступним осаджуванням.

Таке зварювання відбувається наступним чином. Спочатку деталі затис­кують у струмопідвідних губках-електродах зварювальної машини та щільно

стискують між собою в осьовому напрямку зусиллям нагрівання, після чого вмикають електричний струм. Нагрівання деталей відбувається внаслідок генерування тепла на опорах самих деталей (на встановлювальній довжині), а також на контактному опорі деталь-деталь.

Тепло, що виділилось у контакті між деталями, в балансі загального теп­ла не перевищує 10-15 %. Проте воно виділяється за короткий час і в вузькій приконтактній зоні, що є достатнім для формування зварних з'єднань. Торці деталей у цій зоні підігріваються до температури Т_злу нижчої за температуру плавлення металу 7^:

Г₃, = (0,8^0,9)Г_ПЛ.

Інтенсивність та характер нагрівання (величина градієнта температур) деталей визначаються початковим зусиллям (тиском) стиснення, жорсткістю імпульсів зварювального струму, встановлювальною довжиною деталей, станом поверхонь деталей у контакті деталь-деталь та фізико-механічними властивостями металу деталей і оксидів на їх поверхні. Після цього струм вимикають, а деталі пластично деформуються осаджуванням таким зусил­лям, як і під час нагрівання або більшим за нього.

Деформація осадки приводить до витискування приконтактних шарів ме­талу з плівками бруду та оксидами із зони зварювання. Метал, що є витисну­тим у зазор, утворює повільне Стовщення, величина якого дає можливість орієнтовно робити висновки про якість з'єднань. Але внаслідок обмеженості