81. Характерні функції центрального банку.

До характерних функцій центрального банку можна віднести:

1)Емісійна – виготовляє монети, банкноти, контролює стан готівки, замінює готівку.

2)Розрахунково-касове обслуговування комерційних банків(КБ) – надає готівку КБ та приймає її від них, надає позички КБ, зберігає резерви КБ на рахунках.

3)Фінансове обслуговування держави – НБУ являється банкіром уряду і виконує наступні операції:

- веде рахунки і здійснює розрахунки держ. установ

- здійснює емісію держ. цінних паперів, розміщує їх на ринку, займається їх погашенням

- купує цінні папери на вторинному ринку, надає кредити уряду (фінансування уряду заборонено)

4)Зберігання централізованого валютного запасу

5)Ф-ція нагляду та контролю за діяльністю КБ – надання дозволу на створення банку, здійснення поточного контролю та нагляду за діяльністю банків, позбавлення права банка займатися банківською діяльністю

6)Розробка та реалізація грошово-кредитної політики

7)Представницька – НБ представляє інтереси держави у відносинах з ЦБ та іншими організаціями в інших країнах.

70. Економічні межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції. Під межами кредиту ми розуміємо такий рівень розвитку кредитних відносин в народному госп-ві, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, %ної ставки. Динаміка банк. процента стає осн. показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банк. процента швидко зростає, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту. І навпаки, якщо рівень банк. процента низький, це свідчить про надмірну пропозицію кредиту.

Економічна межа може розглядатися в кількох аспектах:

— залежно від певного рівня ек.сис-и — як мікроекономічна і макроекономічна межі кредиту;

— залежно від призначення можна говорити про кількісну і якісну межі кредиту.

Мікроекономічні межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників — юрид.чи фіз. осіб. Вони формуються під впливом кількох економічних чинників:

• динаміки ринкової ставки позичкового процента;

• характеру коливання потреби позичальника в основному й оборотному капіталі;

• стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;

• ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких позичаються кошти.

Скільки є в даний момент позичальників, стільки існує індивідуальних мікромеж кредиту. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макроекономічну межу кредиту, яка визначає об’єк­тивний обсяг кредитних вкладень у народне госп-во в цілому. Вона формується під впливом загально-економічних чинників, таких як: – обсяги і темпи зростання ВВП (прямо пропорційно впливають на макроекономічну межу кредиту); – структура і рівень розвитку фін. сис-и і стан держ.фінансів; – цілі і методи держ. грошово-кредитної політики; – розвиток ринк.відносин тощо.

Рівень та динаміка інфляції певною мірою характеризує дотримання межі кредиту – їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження – про стискування кредитування до об’єктивної межі. Показник інфляції може бути проявом зміни затратності і структури вир-ва, зміна дефіцитності бюджету та ін.

Найбільш сприятливою для розвитку ек-ки країни є ситуація, коли межа кредиту є добре розвинутою, достатньо широкою. Досі ми розглядали межі кредиту як явище кількісне. Говорять також про якісну межу кредиту. Але його дослідження слід розглядати в єдності з кількісною межою кредиту. Якщо кількісна межа порушується в бік перекредитування ек-ки, то частина кредитів не буде повернута. Вони втратять свої головні ознаки — зворотність та платність і навпаки.

71. Сутність позичкового проценту, його функції та чинники, що впливають на рівень проценту. Позичковий % виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грош. обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. % взагалі неможливий без існування кредиту.

Процент (від лат. pro cеntum — на сотню) — сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В умовах ринк. ек-ки його сутність полягає в тому, що позичковий % є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини%, строків і методів його сплати виникають певні ек. відносини, тому % є ек. категорією.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається % грошима чи %.

Норма позичкового процента — відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується %-на ставка, називається періодом нарахування %-тів. Норма позичкового %-та перебуває у певній залежності від норми прибутку.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших об’єктивних і суб’єктивних чинників, а саме:

• розміри грош. нагромаджень та заощаджень у сусп-ві та товарно-грошова збалансованість вир-ва;

• масштаби вир-ва, рівень його спеціалізації та кооперування;

• співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

• циклічність коливань вир-ва;

• сезонність умов вир-ва та реалізації продукції;

• своєчасність повернення кредиту;

• рівень кредитно-грошового регулювання ек-ки центр. банком з допомогою процентних ставок та інших властивих йому інструментів, їх диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;

• міжнар. чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

Позичковий процент виконує функції 1) розподілу прибутку та 2) збереження позичкового капіталу.

1. Прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, ділиться на 2 частини—позичковий % і підприємницький дохід. Позичальникові належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини.

2. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою % кредитору забезпечується повернення від пози-чальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, що надана в кредит

72. Роль кредиту в розвитку економіки. Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у розвитку ек-ки і сусп-ва в цілому. У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси сусп. відтворення. Кредит відіграє значну роль в організації грош. розрахунків — готівкових і безготівкових. Він також допомагає суб’єктам госп-ня збільшувати обсяги вир-ва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю вир-ва та реалізації продукції.

Кредит сприяє розширенню вир-ва та реструктуризації ек-ки. В Укр. кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підпр-в, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкуренто-спроможною на внутрішньому і світовому ринках.

Кредит сприяє розвитку сіл. госп-­ва Укр. Більшого значення набуває кредит у забезпеченні нас-ня якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соц. потреб.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. Проте на сучасному етапі роль кредиту в його перерозподільній функції поки що недостатня. Пояснюється це насамперед дефіцитом позичкового капіталу в країні.

Для Укр. на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжн.сфері,зокрема кредитні відносини з МВФ, Міжн. банком реконструкції та розвитку, Європ. банком реконструкції та розвитку, іншими міжн. фін.-кредитними інституціями.

У ринк. умовах знижується роль контрольної функції банків, які значно менше використовуються державою для контролю за фінансово-господарською діяльністю підпр-в. Проте зростає роль кредиту в його контрольній функції.

З розвитком ринк. відносин в Укр. роль кредиту у сусп-ві підвищуватиметься. З виходом ек-ки з ек. кризи зростатимуть доходи нас-ня — основного суб’єкта формування кредитних ресурсів, поліпшиться фін. стан господарюючих суб’єктів та конкурентоспроможність їх продукції на внутр. і світ-му ринку, зміцніють укр. банки, зросте довіра до Укр. з боку іноз. кредиторів та інвесторів тощо. Все це сприятиме прискоренню розвитку Укр. і скорішому входженню її у європ. і світовий простір.

73. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до ринкових відносин. Розвиток кредитних відносин склався на базі тих кредитних відносин, які існували в Рад. Союзі з його адміністративно-командною системою госп-ня. В галузі кредитних відносин перехід від старої до ринк. системи госп-ня здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Тому що в основі цих відносин лежать гроші. Кредитні відносини в Україні після розпаду Рад. Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан ек-ки.

З переходом до ринкових умов госп-ня змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками ставали приватні та колективні підпр-ва, приватні підприємці та окремі громадяни. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Комерційні банки перейшли до кредитування суб’єк­тів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підпр-в.

У 91р. було легалізовано комерційний кредит. У 93р НБУ затвердив порядок проведення банками операцій з векселями. Комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, але у подальшому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза. Після випуску облігацій внутрішньої держ. позики, значних обсягів набув держ. кредит. Через погіршення умов держ. позики та невиконання Урядом своїх зобов’язань довіра до цих облігацій з боку банків дещо впала.

Приблизно з 96р споживчий кредит почав розвиватися. В Укр. почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. Широко розгорнулось креди-тування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого — комерційними банками. Зростав продаж торго-вельними організаціями товарів населенню з розстрочкою пла-тежу. У 2000р уперше почали надаватись кредити талановитій молоді на період навчання у вищих закладах освіти.

Комерційні банки у перші роки переходу до ринк. ек-ки надавали кредити як малим підпр-вам, котрі в основному і могли існувати та швидко розвиватись завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам. Кожен із цих банків мав можливість отримати кредит у центр. банку держави в розмірі свого статутного фонду. Однак державні і колишні держ. банки почали відчувати фін. труднощі через несвоєчасне повернення кредитів своїми клієнтами.

З 94р. в Укр. спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих банків. В умовах дефіциту надаються короткострокові кредити (переважно у сферу обігу).

74. Сутність, призначення та види фінансового посередництва. Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку. Фінансовий посередник є самостійним і рівноправним суб’єктом грош. ринку. Їх діяльність з акумуляції вільного грош. капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників назив. фін. по­середництвом. Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов’язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Усі фін. посередники функціонують на єдиному грош. ринку, з одним і тим же об’єктом — вільними грош. коштами, і відчутно впливають на кон’юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох ек. та фін. завдань.

Економічне призначення фін. посередників полягає в забезпеченні базовим суб’єктам гро­ш. ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Фін. посередники позитивно впливають на кругообіг капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток вир-ва, торгівлі, інших сфер ек-ки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грош. заощаджень домашніх госп-в в оборот ділових підпр-в.

Види фін. посередників. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фін. посередників на 2 групи:

• банки ТА небанківські фінансово-кредитні установи.

В американській літературі фін. посередників заведено поділяти на 3 групи: депозитні інституції; договірні ощадні інституції; інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фін. посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»; відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.

Але більш правомірним є класифікація за 1 критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

• банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

• небанківські фін. посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.