48. Державне регулювання інфляції: основні напрямки та інструменти.

Антиінфляційна п-ка більшості країн з розвинутою ек-кою проводиться за кількома напрямами - дефляційної п-ки (урегулювання D), п-ки доходів чи за одним і другим напрямком одночасно.

Дефляц. п-ка включає ряд методів обмеження платоспроможного D через фін і кр.-гр. механізми. Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держбюджету, передусім на субсидії під-вам, соц потреби, інфраструктуру, на потреби ВПК, посилення податкового тиску на доходи.

Важливим інструментом дефляц п-ки є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ, регулюючи % ставки за пасивними і активними операціями комбанків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та ін. методами, д-ва скорочує банківське кредитування ек-ки, і цим стримує зростання гр. маси та платоспроможного D.

П-ка доходів передбачає держ контроль за ЗП і цінами. Цей контроль може зводитися до фіксації ЗП і цін на певному рівні (заморожування), або встановленням темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту прод-ті праці, або до того й іншого водночас. Першим негативним наслідком цього є поява т-рного дефіциту. Заморожування ж ЗП ставить в скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соц напруження.

Досвід держ регулювання інфляції з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій має велике значення для економічної теорії і практики:

1) інфл може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких ек. і соц наслідків;

2)Антиінфляц п-ка не може обмежуватися дефляц заходами, а повинна бути комплексною, включати заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку в-ва на ринк засадах;

3) Проведення антиінфляц п-ки вимагає від її творців значної мужності і політ воля, певних жертв з боку сусп-ва, проте вони повністю окупляться завдяки забезпечення економіки стабільними грошима.

49. Сутність, цілі та види грошових реформ.

Грошові реформи - це повна чи часткова перебудова гр. системи, яку проводить д-ва з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання гр. обороту стосовно нових соц-ек. умов, чи одне і друге водночас.

За глибиною реформаційних заходів виділяють струк-турні (повні) гр. реформи та реформи часткового типу.

Структурні гр. реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи кредитного обігу.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої о-ції гр. обороту і зводяться до зміни окремих е-тів гр. С-ми. Сама база гр. с-ми та структура ек-ки і гр.-кредитних відносин залишається незмінним. При цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал гр. знаків, механізм емісії грошей тощо. Ці реформи поділяються на: 1)формальні (купюри одного зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін не змінюється); 2) деномінаційні (здійснюється деномінація грошей у бік збільшення гр. одиниці). Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх гр. показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу зменшується, а гр. одиниця збільшується.

За х-ром обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні реформи( за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково).

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей; від форми зберігання запасу старих грошей; від форми власності власника грошей.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні гр. реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк - 7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) і реформи паралельного типу (випуск в оборот нових гр. знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час ф-ціонують одночасно і паралельно).