8.5. Привілеї та імунітети міжнародних організацій

Тенденція надавати міжнародним організаціям широкі привілеї та імунітети була покликана до життя ООН, яка 13 лютого 1946 р. прийняла Конвенцію про привілеї та імунітети ООН, яка надала Організації, а та­кож її посадовим особам статусу, близького до статусу кадрових дипло­матів і дипломатичних представництв. Більшість країн-членів ООН при­єдналися до цієї Конвенції. Конвенція про привілеї та імунітети спеціалі­зованих установ ООН 1947 р. надала такі ж переваги спеціалізованим установам ООН та їхнім співробітникам. Було також укладено угоду між ООН та урядами США й Швейцарії щодо розміщення центральних уста­нов ООН у Нью-Йорку і в Женеві.

Необхідно розрізняти загальні імунітети, які надаються організації усіма її країнами-членами та імунітети, які спеціально надаються адміністратив­ним службам організації державою, на території якої знаходиться штаб-квартира організації. Перші фіксуються в статуті або особливій угоді; другі часто бувають предметом так званої угоди про штаб-квартиру. У більшості випадків угоди про привілеї та імунітети підлягають ратифікації, оскільки містять обов'язки держав-членів. Такі угоди визначають привілеї та імуні­тети, надані керівникам організації та її посадовим особам на території країн-членів, привілеї, які надаються штаб-квартирі та делегаціям, які при­бувають для участі в засіданнях, фінансові та митні пільги, надані центра­льній адміністрації та її посадовим особам тощо.

Міжнародний статус організації повинен гарантуватися перш за все імунітетом, який звільняє від юрисдикції судів без її спеціальної згоди. Важливою невід'ємною гарантією міжнародних організацій є недотор­канність приміщень та архівів. Однак, приміщення міжнародних органі­зацій не можуть бути притулком, оскільки реалізація цього особливого права являє собою одну зі складових суверенітету, яким міжнародні ор­ганізації не володіють⁷⁷.

Міжнародна організація, бюджет якої формується фондами, що на­даються державами-членами, повинна мати можливість розпоряджатися цими фондами, обмінювати їх і вільно переводити всі суми. Місцева влада має право контролювати правильність цих операцій.

Міжнародні організації звільняються від усіх прямих і непрямих податків, за винятком податків або оплати послуг, що є сплатою за обслуговування. Що стосується непрямих податків, які включаються до ціни товарів, які щоденно купуються, організації практично пого­джуються обмежити своє звільнення від податків звільненням лише при значних закупівлях. Товари, які організація імпортує або експор­тує для службового користування, повинні звільнятися від митних зборів, а також від усіх обмежень і заборон. Такі ж пільги повинні на­даватися щодо публікацій організації.

Організація повинна мати можливість користуватися усім обсягом за­собів зв'язку.

Для можливості виконувати свої міжнародні функції організації повин­ні мати право на безперешкодний прийом делегацій країн-членів, а де­легати, у свою чергу, повинні користуватися юридичними імунітетами, які надані організації, і свободою пересування таким чином, щоб вони могли вільно висловлювати думку своїх урядів. Право на такі пільги анулюєть­ся, якщо уряд виводить ту чи іншу особу зі складу делегації.

Організація також повинна мати можливість скликати експертів і на­правляти їх у відрядження.

Прийнято вважати, що ці імунітети не поширюються на членів делегації щодо їх власних урядів, яким вони продовжують підпорядковуватись.

Угода про привілеї та імунітети повинна бути достатньою і для регу­лювання статусу адміністрації організації при її розміщенні на території однієї із держав-членів. Однак, може виникнути необхідність в уточненні положень такої угоди. Наприклад, статус штаб-квартири часто є предме­том угоди про штаб-квартиру між організацією та державою, у якій вона розміщена. Така угода обов'язкова, коли штаб-квартира розміщується на території держави, яка не є членом організації, або держава-член ще не ратифікувала відповідну угоду про привілеї та імунітети.

Неурядові організації не можуть претендувати на привілеї та імуні­тети, якими користуються міжурядові організації. Але держави, на те-рені яких функціонують неурядові організації, повинні створювати не­обхідні умови для їх нормального функціонування.