13

Розділ 8

ПРОТОКОЛ БАГАТОСТОРОННЬОЇ ДИПЛОМАТІЇ

У міжнародних відносинах прийнято виділяти дві форми багатосто­ронньої дипломатії: участь держав у міжнародних конференціях і сесійну роботу міжнародних організацій.

Протокольні традиції багатосторонньої дипломатії накопичувались спочатку в рамках першої її форми. Значний вплив на них справив досвід проведення церковних, так званих Вселенських соборів (12-14 ст.). На них піднімались і вирішувались питання старшинства, порядку голосування, виборів тощо. За зразком церковних соборів пізніше збирались світські конгреси глав держав, на яких виникали аналогічні протокольні проблеми.

Масштаби багатосторонньої дипломатії значно розширились з по­мпою міжнародних організацій, особливо із заснуванням Організації Об'­єднаних Націй.

8.1. Протокольні питання діяльності міжнародних конференцій

Міжнародні конференції - тимчасові колективні органи, які створюються для розгляду питань, що представляють спільний інтерес. Міжна­родні конференції бувають міжурядовими і неурядовими. Міжурядові конференції - зібрання офіційних представників двох або більше держав дня розгляду тих або інших питань, які зачіпають інтереси цих держав.

Різниця в найменуваннях міжнародних форумів (наради, конгреси, зустрічі, переговори, саміти) суттєво не впливає на їхнє протокольно-організаційне забезпечення.

Ініціатива скликання конференції може виходити як від міжнародних організацій, так і від держави або групи держав. В останній час більшість конференцій проводиться під егідою міжнародних організацій.

Зазвичай при виборі місця проведення конференції виходять із мірку­вань політичних, безпеки (невипадково в минулому в якості місця прове­дення міжнародних зустрічей обирались нейтральні держави - Швейца­рія, Австрія) і технічних зручностей (наявності комфортабельних готелів, сприятливого клімату тощо).

Для організаційного забезпечення конференції її ініціаторами ство­рюється секретаріат (оргкомітет). Його роль полягає в розсилці запро­шень, розробці проектів документів, бронюванні готелів, замовленні транспорту, підготовці конференц-залів тощо. Під час роботи конферен­ції секретаріат відповідає за низку адміністративних питань: організа­цію зустрічі учасників конференції, підтримання зв'язку з місцевою вла­дою, забезпечення делегатів перекладачами та аудіо - й відеозасобами, ведення протоколів засідань згідно із правилами процедури, тира­жування проектів документів, опублікування матеріалів конференції після її завершення тощо.

Обов'язковий елемент конференції - наявність правил процедури, які визначають діяльність її учасників і до яких головуючий апелює у випад­ку сумнівів або незгоди. Правила процедури можуть бути поширеними завчасно у вигляді проекту разом із повідомленням про час і місце про­ведення міжнародного форуму, його порядком денним.

Правилами процедури може бути оговорено механізм підтвердження повноважень учасників конференції. Ці функції зазвичай виконує спеціа­льна комісія. Результати її роботи доповідаються на першому засіданні. Усі учасники офіційних переговорів будь-якого формату повинні мати офіційні повноваження своїх урядів або інших керівних органів, що їх направили. Не потребують спеціальних повноважень лише офіційні осо­би країни: глави держав, урядів, міністри закордонних справ. Якщо пере­говори від імені своєї держави ведуть глави дипломатичних представ­ництв, то вони теж не потребують спеціальних повноважень, бо ведення переговорів з урядом країни перебування відноситься до прямої функції дипломатичного представника відповідно до ст. З Віденської конвенції 1961 р. Проте якщо в результаті переговорів посол повинен підписати якийсь договір або угоду, то він обов'язково повинен пред'явити повно­важення свого уряду.

Повноваження - документ, який свідчить про право особи або осіб, указаних у ньому, вести переговори, підписувати міжнародні договори, брати участь у конференції, представляти державу в міжнародній організації тощо. У тексті повноважень указується, хто уповноважив цю особу (глава держави, уряд); прізвище та ім'я, посада або ранг уповноваженого; назва договору, який передбачається укласти, або предмет і мета переговорів; найменування міжнародної організації тощо.

До початку форуму вирішується й питання про офіційні та робочі мо­ви конференції. Офіційні мови - мови, якими видаються всі документи, що отримують статус офіційних. Робочі мови - мови, якими ведуться дебати, складаються доповіді, проекти документів. Організатори конфе­ренції беруть на себе зобов'язання забезпечити синхронний переклад виступів на всі офіційні й робочі мови конференції. Представник, який виступає мовою, не визнаною офіційною або робочою, повинен сам за­безпечити переклад на одну з офіційних мов (забезпечити усний пере­клад або надати текст виступу, надати в розпорядження перекладача свого представника для зручності). Усний переклад на неофіційні мови під час роботи міжнародних конференцій не забезпечується.

Проект правил процедури може також містити:

порядок і тривалість дискусії: наприклад, право виступити один раз з кожного питання; право на протест (реагування на образливі або недоречні висловлювання); право відповіді на висловлювання ін­ших виступаючих; порядок внесення пропозицій (зазвичай приймаються лише пись­мові пропозиції в якості можливого проекту резолюції); кворум конференції (зазвичай їх два): мінімальна кількість учасників, присутність яких необхідна для ведення дискусії, і мінімальне число учасників, присутність яких потрібна для проведення голосування; порядок прийняття рішень.

Іноземних гостей, які прибувають на конференцію, зустрічають офі­ційні представники приймаючої країни відповідно до рівня керівника делегації, а також співробітник (глава, якщо керівник має високий ранг) відповідного дипломатичного представництва. Якщо разом з головою делегації прибувають її члени, їм при зустрічі надаються ті ж привілеї і виявляється такий же прийом. В аеропорту (на вокзалі) піднімаються прапори двох країн; гімни, як правило, не виконуються. Глави прибулих делегацій зазвичай відвідують дипломатичне представництво своєї країни, наносять візит одній з офіційних осіб приймаючої країни, які займались організацією зустрічі. Домовленості про такого роду візити досягаються через дипломатичні канали заздалегідь. Секретар деле­гації повинен подбати, щоб готель, обраний для його делегації, був того ж рівня, що й для інших іноземних делегацій.

На конференцію можуть бути допущені спостерігачі, яким доручаються лише функції спостереження і які в принципі не мають права брати участь у дебатах. Спостерігачі не мають права голосу під час голосування.

Принцип розсадки делегацій на засіданнях конференції визначається завчасно. У його основі зазвичай лежить алфавітний принцип розміщення згідно з однією з офіційних мов. Розсадка не обов'язково починається з першої літери алфавіту. Для визначення країни, з якої буде починатися розсадка, може проводитись жеребкування. Відведені для делегацій мі­сця позначаються картками з найменуванням країни.

На першому засіданні (відкритті конференції) зазвичай головує пред­ставник приймаючої країни (тимчасовий голова). Подальше головування здійснюється на засадах щоденної ротації представників (глав делега­цій) всіх країн-учасниць. Країна, з якої починається головування на ро­бочих засіданнях, також визначається за допомогою жеребкування. Далі дотримуються принципу алфавіту.

Функції головуючого чітко окреслюються в правилах процедури. їх за­твердження - одне з перших питань, які виносить головуючий на розгляд учасників конференції.

До числа процедурних функцій головуючого належить:

відкриття й закриття конференції, оголошення перерви в її роботі; оголошення порядку денного; запрошення виступаючих на трибуну; контроль за дотриманням виступаючими регламенту, передбаче­ного процедурою; постановка на обговорення й голосування питань, які виникають під час дискусій; оголошення результатів голосування; • інформування конференції з усіх питань, які стосуються її роботи.

Головуючий не має права одноосібно припиняти дебати - це преро­гатива учасників конференції, які повинні проголосувати за відповідне рішення. Якщо хто-небудь вносить пропозиції, у яких висловлюється щодо роботи головуючого, цю пропозицію ставить на голосування вже не головуючий, а його заступник.

При необхідності конференція може ділитися на комітети, робочі гру­пи, секції для розгляду різних аспектів питань, винесених на порядок денний. Звіти про їх роботу потім обговорюються на пленарному засі­данні, лягають в основу підсумкових документів.

Ступінь відкритості в роботі міжнародного форуму диктується його порядком денним. Є конференції повністю відкриті для громадськості й ЗМІ, акредитованих на них. Про те, що відбувалось під час закритих конференцій, громадськість і журналісти дізнаються після їх закінчення з комюніке, схваленого учасниками. На деяких конференціях лише окремі засідання можуть бути закритими для громадськості.

Хоча персональний склад делегацій на форумі кожен уряд визначає на свій розсуд, бажано, щоб керівники делегацій мали еквівалентний статус. Під час офіційних заходів, які проводяться в рамках конференції, усі делегати мають однакові права. Керівникам делегацій, незалеж­но від їхнього рангу та посади, надаються однакові почесті. Протоколь­не старшинство глав держав на самітах інколи визначається терміном їхнього перебування на посаді. Індивідуальне старшинство делегатів під час прийомів з розсадкою визначається згідно із положенням, яке займає кожен делегат.

Членам іноземних делегацій на конференції тимчасово надаються ті ж привілеї та імунітети, що й членам дипломатичних представництв: особистий імунітет та імунітет від юрисдикції; недоторканність докумен­ті і офіційного багажу; право користування шифролистуванням, пільги щодо особистого багажу й автотранспорту тощо.

Правила ввічливості передбачають, щоб країни, територією якої вони прямують на конференцію, надавали їм та їхньому багажу транзитні пільги. Пільги надаються не лише всім членам делегації, включаючи технічний персонал, а й чоловікам і дружинам, що їх супроводжують.

Порядок проводів делегацій такий же, як і при їх прибутті. їх прово­джає представник місцевої влади і співробітник відповідного дипломати­чного представництва. Якщо не були передбачені візити прощання, кері­вник повинен одразу після повернення в свою країну направити листи або послання з подякою відповідним особам.