5.Сутність та мета державної політики зайнятості принципы найти

Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, ставлення до релігії тощо;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництво та координації органів влади усіх рівнів;

- міжнародне співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний, локальний.

Політика зайнятості на макрорівні повинна носити комплексний характер і бути націленою на формування основних рис зайнятості у соціальній ринковій економіці.

Слід зауважити, що значне місце у політиці зайнятості відведене її гнучкості. Головне у проблемі гнучкості зайнятості – добровільність вибору й організація праці, яка дозволяє за меншу тривалість робочого часу нормально заробити. Доки повністю не запрацюють ринкові регулятори, необхідно активне сприяння держави у розвитку альтернативних режимів праці.

6. Активна політика зайнятості населення

Як відомо, методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні та пасивні.

Активна політика за формою – це комплекс заходів, які спрямовані на сприяння скорішому поверненню безробітних до активної праці та включають: допомогу у працевлаштуванні, сприяння у професійній перепідготовці, розвиток самозайнятості та інші.

Слід уявити, що на розробку та здійснення активної політики зайнятості впливають три групи факторів: міжнародні трудові норми, тип соціально-трудових відносин, який склався, різноманітність умов, які характерні для ринків праці різних регіонів.

При розробці та здійсненні пакета заходів щодо активної політики найбільш суттєвою, за думкою фахівців МОП, є така інформація:

• статевовікова структура зайнятих та безробітних;

• середній вік вступу до робочої сили;

• частка доходу сім'ї;

• ступінь урбанізації та масштаби формальної та неформальної зайнятості;

• розподіл підприємств за їх розміром та формою власності;

• відкритість економіки для міжнародної конкуренції;

• розвиток та ефективність трудових інститутів;

• масштаби, охоплення та ступінь виконання трудового законодавства, захист трудящих та соціальне страхування.

Одним із найважливіших напрямків політики держави на ринку праці є самозайнятість, основними напрямками якої є: підприємництво, фермерство, творча діяльність, індивідуальна трудова діяльність, професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації незайнятих громадян.

Відповідно до визначення МОП (1990р.): “Самозайняті особи – це працівники, які працюють самостійно не за наймом, і підприємці, які створюють робочі місця для себе та інших, у тому числі постійних і тимчасових службовців, неоплачувальних працівників сімейних підприємств та осіб, які проходять індивідуальне виробниче навчання на підприємстві”.

Розрізняють самозайнятість у вузькому та широкому розумінні.

Самозайнятість у вузькому розумінні або індивідуальна зайнятість визначається як діяльність, яка приносить доход у грошовій чи натуральній формі та проводиться суб’єктом індивідуально.

Під самозайнятістю у широкому розумінні терміна розуміють індивідуальну зайнятість і діяльність, пов’язану з застосуванням праці на мікропідприємствах.

Слід відзначити, що сегмент самозайнятості у сучасній економічній системі України охоплює зареєстрованих індивідуалів і значну частину неформального сектора економіки.

Отже, активна політика складається із заходів, спрямованих на:

• збільшення попиту на робочу силу з боку як приватного, так і державного сектора економіки;

• підвищення конкурентоздатності робочої сили та забезпечення якісної відповідності робочої сили і робочих місць;

• поліпшення процесу працевлаштування.

Фінансується активна політика головним чином за рахунок цільових асигнувань центрального та місцевого бюджетів.