26.Особливості державного регулювання зайнятості в Японії

Система трудових відносин в Японії, в основному, зосереджена на рівні підприємств. Першою особливістю відносин між трудом і капіталом є "система пожиттєвого найму", сутність якої полягає у тому, що новим працівникам, яких наймає фірма з випускників навчальних закладів, неофіційно гарантується зайнятість аж до досягнення ними граничного віку, який встановлює адміністрація фірми. Другою особливістю є різкий поділ найманих працівників на постійних та тимчасових з великою різницею в їх статусі. Третьою особливістю є переважання "внутрішньокомпанейських" профспілок, які об’єднують весь персонал фірми, що сприяє більш сильному "прив’язуванню" працівників до фірми та поширює вільність маневру адміністрації у розпорядженні робочої сили.

Перший спеціальний закон про заходи у галузі зайнятості був прийнятий в Японії у 1966 році. Він зобов’язував державні органи регулярно розроблювати комплексні заходи, кінцевою метою яких було "досягнення повної зайнятості". На підставі цього закону у подальшому через кожні 5-7 років затверджувались так звані "Базисні плани заходів у галузі зайнятості".

27.Державне регулювання зайнятості у Великобританії

Діяльність Британського уряду, яка спрямована на регулювання зайнятості включає:

• створення системи профнавчання та працевлаштування;

• збір та розповсюдження інформації про стан попиту та пропозиції на ринку праці;

• створення фондів страхування по безробіттю;

• розвиток системи соціального забезпечення.

Поряд з іншими країнами Велика Британія намагається радикально вирішити проблему зайнятості шляхом більш гнучкого регулювання заробітної плати, удосконалення трудового законодавства, сприяння географічної мобільності робочої сили тощо.

Усі напрями регулювання зайнятості Британської політики взагалі відповідають аналогічним програмам інших країн Заходу. Значна увага в політиці зайнятості приділяється вдосконаленню системи соціального забезпечення. Фонд соціального забезпечення формується з бюджетних дотацій, індивідуального оподаткування працюючих, оподаткування підприємців. Система соціального страхування по безробіттю охоплює усіх найманих осіб, включаючи державних службовців. Для отримання допомоги по безробіттю, працюючий повинен сплачувати внески протягом року із заробітної плати, яка встановлена як загальнонаціональний мінімум. Трудящі мають право на отримання компенсації за ряд умов: вимушений характер безробіття; здатність займатися трудовою діяльністю; готовність погодитися на робоче місце; активний пошук роботи.

У системі соціального забезпечення враховано таку категорію як часткове безробіття, у разі якого повні витрати по компенсації несе роботодавець. Вік виходу на пенсію – 65 років для чоловіків та 60 років для жінок перешкоджає процесу регулювання зайнятості та примушує уряд приймати додаткові заходи. Так, у 1977 році держава запровадила "План вивільнення робітників" з метою спонукання трудящих похилого віку раніше виходити на пенсію за умов, що підприємець візьме на звільнені місця безробітну молодь.

Слід відзначити, що мета у напрямку зайнятості часто не співпадає з метою соціального забезпечення. З усіх видів відрахувань до системи соціального забезпечення менш за все сприяє вирішенню проблеми зайнятості діюче положення про податки, які сплачуються підприємством із заробітної плати працюючих. Відповідно до закону відсоток податкових відрахувань від заробітної плати збільшується до верхнього його обмеження, після якого податки пропорційно зменшуються. Таким чином, чим більше заробітна плата перевищує верхню встановлену межу, тим меншу величину податка сплачують підприємці. Їм вигодніше мати меншу чисельність працюючих, але із заробітною платою, яка перевищує верхній податковий рівень.