2. Соціальні статуси і ролі — головні сполучні елементи соціальної структури суспільства

Слово "статус" — латинського походження. У Давньому Римі цей термін означав стан, правове положення юридичної особи. Однак на­прикінці XIX століття англійський історик соціології Г. Мейн додав йому соціологічного звучання. Соціальний статус — це соціальне положення людини в суспільстві. Соціальне положення - узагальнена характеристика, що охоплює професію, економічне становище, політичні можливості й демографічні ознаки людини. Наприклад, "будівельник" — професія; "працівник найманої праці" (який отримує середній за розмі­рами прибуток) — економічні риси; "член соціалістичної партії" — полі­тична характеристика; "чоловік 30-ти років" — демографічні властивості (сюди ж належить і національність). Усі ці характеристики описують соціальний однієї людини, але з різних сторін.

Отже, статус — основний елемент соціальної структури суспільства. У цьому зв'язку він являє собою визначену позицію людини в соціальній структурі групи чи суспільства, пов'язану з іншими позиціями через сис­тему прав і обов'язків. Так, позиція вчителя має сенс тільки в зв'язку з позицією учня і директора школи, а останнього — у зв'язку з позицією міністра освіти і т.д. Статус учителя, як і будь-який інший статус, визна­чений щодо всієї системи освіти.

Необхідно розрізняти два види статусу — особистий-\- соціальний. Соціальний статус вживається у двох значеннях — широкому і вузькому. Про широке значення статусу ми вже знаємо — це соціальне положення людини в суспільстві, що дає їй узагальнену характеристику. У вузькому — соціальний статус — це положення людини, яке вона автоматично по­сідає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, на­ціональної тощо). Наприклад, колись у США і Північно-Африканській Республіці негрів ставили нижче за суспільним становищем, чим білих. У результаті до будь-якого негра — талановитий він чи ні, доброчесний чи лиходій — ставилися зневажливо, а особисті якості відступали ніби на другий план перед національними. І навпаки, заслуги і достоїнства білого заздалегідь перебільшувалися: при знайомстві чи працевлашту­ванні йому довіряли більше. Особистий статус — це положення, яке людина посідає в малій (чи первинній) соціальній групі в залежності від того, як вона оцінюється за своїми індивідуальними якостями. Помічено, що соціальний статус відіграє першорядну роль серед незнайомих, а осо­бистий — серед знайомих людей, що й складають первинну або малу соціальну групу. Кожний з нас має визначений набір соціальних І особис­тих статусів, оскільки є частиною безлічі великих і малих соціальних груп, що існують в суспільстві. До них належать сім'я, коло родичів і знайо­мих, трудовий колектив, спортивна команда, шкільний клас, студентська група, клуб за інтересами, молодіжна тусовка і т.п. У них кожний з нас може мати високий, середній чи низький статус, тобто бути лідером, неза­лежним чи аутсайдером.

Крім розглянутих видів статусу, існують ще приписуваний, досяжний і змішаний статуси. Приписуваний статус (його називають ще аскриптив-ним) — це статус, із яким людина народжується або котрий призначається ' їй за протягом часу. Приписуваний статус не збігається з природженим. Природженими вважаються тільки три соціальних статуси: стать, націо­нальність, раса. Наприклад, негр — це природжений статус, що описує расу. Українець —- це природжений статус, що вказує на національність. Жінка — це природжений статус, що вказує на стать. Раса, стать, націо­нальність задані біологічно і людина успадковує їх поза своєю волею і свідомістю. Тим часом приписуваний статус дуже нагадує природжений, але не зводиться до нього. У точному змісті природженим є біологічно успадкований статус, а приписуваним — статус, що соціально здобува­ється. Наприклад, після настання визначеного віку син короля успадко­вує від батька корону. Король—приписуваний статус. Придбати його може тільки той, хто народився в королівській сім'ї.

Досяжний статус, у свою чергу, істотно відрізняється від приписува­ного. Це такий статус, який людина одержує завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному вибору або здобуває в результаті удачі чи везіння. Досяжним вважається всякий статус, що не призначається людині автоматично самим фактом народження. Так, професію водія чи менед­жера людина здобуває (досягає) завдяки власним зусиллям, підготовці і вільному вибору. Статус чемпіона світу, доктора наук чи рок-зїрки він також здобуває в результаті власних старань і величезної праці. Важливо підкреслити, що чим динамічніше розвивається суспільство, тим більше в його соціальній структурі осередків, розрахованих на статуси, що дося­гаються. Крім того, чим більше в суспільстві статусів, що досягаються, тим воно демократичніше.

Що стосується змішаного статусу, то він одночасно має риси як при­писуваного, так і досяжного. Наприклад, звання професора спочатку є статусом, що досягається, але згодом перетворюється на приписуваний, тому що вважається довічним, хоча і не наслідуваним. Тому статус про­фесора належить до змішаного типу.

І ще один аспект. Безсумнівно, що найважливішим елементом соці­альної структури суспільства виступає статус. Роллю ж є його динамічна, тобто поведінкова, сторона. Адже індивід, що посідає високу позицію в суспільстві (якщо вимірювати цю висоту (або ранг) з погляду доступ­них йому влади, доходу, освіти І престижу) найбільшою мірою прагне відповідати своєму статусу і поводити себе належним чином. Саме ста­тус вимагає від людини соціально схвалюваної поведінки, реалізації прав і обов'язків, тобто соціально-психологічного ототожнення себе зі своїм статусом. Тому модель поведінки індивіда, орієнтована на конкретний статус, називається статусною роллю чи просто роллю. Таким чином від власника конкретного соціального статусу люди очікують, що він буде грати цілком визначену роль, відповідно до тих вимог, що до цієї ролі вони ставлять. Вимоги і норми поведінки суспільство приписує статусу заздалегідь. За правильне виконання своєї ролі індивід винаго­роджується, а за неправильне — карається (зокрема, це може бути зроб­лено у формі несхвалення чи відмови голосувати за певну кандидатуру на виборах).

Як елементи соціальної структури суспільства статуси є порожніми осередками і тільки люди, заповнюючи їх, вносять визначену розмаїтість і рухливість. У свою чергу, кожна соціальна позиція (чи осередок) наді­лена певним колом запропонованих прав і обов'язків. Обов'язки вказу­ють на те, що виконавець даної ролі чи носій даного статусу неодмінно повинен робити стосовно інших виконавців чи носіїв. Права говорять про те, що людина власне може собі вільно дозволити чи допустити по відношенню до інших людей. Обов'язки чітко розписані. Вони обмежу­ють поведінку людей рамками, роблять її передбачуваною. У той же час права й обоє 'язки жорстко взаємозалежні між собою, і саме так, що одне передбачає інше. Вони можуть існувати й окремо, але тоді соціальна струк­тура суспільства деформується. Так, статус раба в стародавньому світі припускав тільки обов'язки і не містив майже ніяких прав. У тоталітар­ному суспільстві права й обов'язки асиметричні: у правителя і вищих посадових осіб права максимальні, а обов'язки мінімальні, і навпаки, у звичайних громадян багато обов'язків і досить мало прав. У демократич­ному суспільстві вони більш симетричні. Таким чином, від того, як роз­ташовані і як співвідносяться між собою права й обов'язки в соціальній структурі, залежить рівень розвитку суспільства.

Крім того, виконуючи ті чи інші обов'язки, індивід несе перед іншими людьми і визначену відповідальність. Швець, наприклад, зобов'язаний виготовити в обумовлений термін і з високою якістю продукцію для замов­ника. Якщо ж це не відбулося, він повинен бути якось покараний — бути позбавленим контракту, виплатити неустойку, можуть постраждати його імідж і репутація або його можуть притягти до суду. Наприклад, у Дав­ньому Єгипті було так: якщо архітектор побудував поганий будинок, який завалився і на смерть придавив хазяїна, то його позбавляли життя. Це форми прояву відповідальності. Вони дуже різноманітні і залежать, на­самперед, від рівня культури, устрою суспільства й історичного часу.

Соціальні статуси займають чітко визначене місце в статусній ієрар­хії, що створюється суспільною думкою. Так, статус банкіра цінується вище статусу сантехника і т.д. У свою чергу, місце в статусній ієрархії суспільства називається рангом. Ранги статусу можуть бути високи­ми, середніми і низькими. Чим вище ранг і чим більше суспільство цінує той або інший статус, тим більш великими привілеями, благами, почес­тями, символами, нагородами і престижем він наділений. Ранг статусу може мати й формальне закріплення, або легітимізацію. У цьому випад­ку він називається титулом, званням. Барон, лорд, князь, граф — титули найвищих статусів у феодальному суспільстві, що одержали формальне закріплення. Офіцер — родовий титул (звання), різновидами якого ви­ступають лейтенант, майор, полковник і т.д.

Більшість рангів соціального статусу в сучасному суспільстві не ма­ють формального закріплення, а існують лише в масовій свідомості лю­дей як певні оцінки. У кожної людини налічується декілька статусів і со­ціальних ролей. Наприклад, батько, чоловік, інженер, член профспілки, людина середнього віку, українець, православний, демократ і т.д. Відпо­відно до свого статусу індивід і поводиться, тобто виконує ту роль, що визначається соціальними нормами з боку суспільства і очікуваннями (експектаціями) з боку оточуючих. Немає статусу без ролі, як немає і ролі без статусу. Кожний соціальний статус, як відзначалося, — це порожній осередок на зразок осередку в бджолиних стільниках. Усі осередки скріп­лені між собою функціонально — взаємними правами і обов'язками. Якщо розташувати всю безліч порожніх осередків, скріплених один з одним, на площині, то одержимо соціальну структуру суспільства.

У примітивному суспільстві статусів небагато: чоловік, жінка, дити­на, дорослий, старець, вождь, бігмен, рядовий член, чоловік, дружина, декілька споріднених статусів, воїн, мисливець. У сучасному суспільстві статусів — сотні тисяч. Одних тільки професійних статусів десятки ти­сяч. Таким чином, соціальна структура суспільства будується за прин_г ципом "один статус — один осередок". Коли осередки заповнюються індивідами, ми одержуємо для кожного статусу по одній великій соціаль­ній групі. У сучасному суспільстві мільйони водіїв, інженерів, листонош, тисячі професорів, лікарів і т.д. Сукупність великих соціальних груп (тобто заповнених статусів) і дає нове поняття — соціальний склад населення.

Якщо великі соціальні групи в суспільстві розташувати по вертикалі і поставити їх за ступенем нерівності (неоднакові доходи, різний доступ до влади, різний рівень освіти і престиж), то отримаємо ще одне поняття: соціальна стратифікація. Таким чином, соціальна стратифікація скла­дається з тих же статусів, але згрупованих за іншими критеріями і роз­ташованих по "поличках" (стратах) зверху вниз. Зразок стратифікації — класове розшарування суспільства. Соціальний статус — це родове по­няття, а його різновидами виступають: демографічні (національність, раса, стать, вік); сшейио-родипиі (чоловік, дружина, син, дочка, батько, племінник, тітка, тесть, свекруха, кузина, зведений брат, вдова, холостяк, незаміжня, наречена і т.д.); економічні (підприємець, власник, найма­ний робітник, капіталіст, бізнесмен І т.д.); професійні (інженер, водій, шахтар, банкір і т.д.); релігійні (священик, парафіянин, віруючий і т.д.);політичні (ліберал, демократ, виборець і т.д.); територіально-поселен­ські (городянин, селянин, тимчасово прописаний) й інші групи соціаль­них статусів.

Зазначені групи соціальних статусів утворюють пІдструктури соціаль­ної структури суспільства. У підсумку ми маємо економічну, політичну, релігійну, демографічну, професійну, сімейно-родинну, територіально-по­селенську пІдструктури суспільства (див. рис.8.2). Кожну з цих структур можна розглядати під іншим кутом — як інституціональні сфери. Сімей­но-родинна структура описує інститут сім'ї і шлюбу, професійна й еконо­мічна (як найбільш численні і різнорідні) — утворюють відразу декілька соціальних інститутів — держава і право, виробництво, освіта. Релігійна структура, власне кажучи, належить до інституту релігії. Тільки демогра­фічна і територіально-поселенська структури не утворюють соціальних інститутів.

Отже, три фундаментальних поняття соціології — соціальна струк­тура, соціальна стратифікація і соціальні інститути — виявляються тісно пов'язаними між собою завдяки соціальним статусам і ролям. Однак історичним механізмом, спільним для всіх них, є суспільний розподіл праці. Поглиблення розподілу праці та її спеціалізація створили таким нином усе різноманіття соціальних статусів і ролей.

Аналіз також показує, що будівельні "цеглинки" будинку соціальної структури суспільства — статуси і ролі — мають ще три грані: "ширину ", або права, "довжину", або обов'язки, і "висоту", або відповідальність. Таким чином ми одержали тривимірне зображення суспільного життя. Усі три грані — невід'ємні атрибути суспільного розподілу праці, однак і сам статус — теж породження такого розподілу. Адже він описує місце індивіда в системі суспільного розподілу праці, що пронизує усе суспіль­ство. Разом з тим завдяки тривимірній формі суспільного життя наші "цеглинки" щільніше прилягають одне до одного, утворюючи єдине ціле. Грані даних "цеглинок" з'єднуються між собою найміцнішим "цементом" — соціальними нормами, оскільки вони "замішані" на законах, звичаях і традиціях. За 'їхнім дотриманням ретельно стежить будь-яке суспільство за допомогою інституту соціального контролю. Таке "будівництво" тяг­неться повільно — цілими століттями — зате "будинок" виходить дуже міцним. А там, де поспішають, складають закони на швидку руку, вига­дують штучні звичаї й обряди, абияк розподіляють права й обов'язки, нарешті, не стежать за дотриманням відповідальності всіма посадовими особами, включаючи найвищих, міцний суспільний фундамент створити практично неможливо.