3. Поняття та особливості соціальних відносин

Ще однією фундаментальною соціологічною категорією, що посідає провідне місце в системі категорій соціологічної науки та з якою пов'яза­не розуміння соціальної життєдіяльності людей у сучасному суспільстві, є категорія "соціальні відносини ".

Аналіз показує, що категорія "соціальні відносини" ще не має чіткого визначення у соціологічній літературі, в якій це поняття нерідко ототож­нюють із категорією "суспільні відносини". Однак таке ототожнення на думку марксистських соціологів є правомірним лише в тому разі, коли соціальні відносини тлумачаться в широкому контексті, тобто протистав­ляються природним відносинам.

Зокрема, К. Маркс виокремлював соціальні відносини із системи сус­пільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних і т.д.), вважаючи їх специфічним і відносно самостійним видом, що відображає діяльність соціальних суб'єктів з огляду на їх неоднаковий, різний соціаль­ний стан у суспільстві і ту неоднакову роль, яку вони відіграють у суспіль­ному житті [44, с.66].

Складність дослідження соціальних відносин полягає у тому, що вони не є статичними, тобто застиглими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов'язані з іншими видами відносин, інтегрують їх, перетинають­ся з ними і проявляються через них. Для того, щоб виокремити соціальні відносини у їх вузькому розумінні із системи суспільних відносин, не­обхідно встановити причини їх утворення. Відомо, що кожний вид суспіль­них відносин складається і реалізується між соціальними суб'єктами (інди­відами і соціальними групами) через той чи інший матеріальний чи духов­ний об'єкт. Якщо відносини складаються на основі засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні, юридичних законів або правових нормативів — юридичні, моральних вчинків — мо­ральні і т.д.

Таким чином, соціальні відносини у вузькому сенсі утворюються вна­слідок саме соціальної взаємодії, що виникає між індивідами і соціаль­ними групами, які посідають різне положення в суспільстві, чим і визна­чається їх нерівний реальний доступ до влади, власності, інших життєво важливих благ. Усе це говорить про те, що соціальні відносини органічно пов'язані з усіма Іншими видами суспільних відносин, із формами і спо­собами соціальної діяльності людей, їх соціальних спільностей І груп, а також із їхніми соціальними інтересами і потребами.

У принципі взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приво­дить до встановлення соціальних відносин, під якими у сучасному вигля­ді розуміються відносно стійкі зв'язки між людьми (внаслідок чого вони інституціалізуються в соціальні групи) і соціальними групами як постійни­ми носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами і ролями у суспільних структурах [47, с. 126].

З огляду на це відомий польський соціолог Флоріап Знанецький інтерпретує соціальні відносини як визначену стійку систему, що охоп­лює двох партнерів (будь то індивіди, групи, спільності чи суспільства) і сполучну ланку (предмет, інтерес, установку, цінність), які стають "плат­формою" соціального об'єднання людей. Цей зв'язок може базуватися, наприклад, на обов'язках батьків забезпечити соціалізацію дитини, тобто її освіту (навчання і виховання), приучення до виконання визначеного роду обов'язків по відношенню до старших, до братів І сестер, до суспіль­ства і т.ін. [54, с.188].

Інакше кажучи, соціальні відносини — це система унормованих взає­модій між двома (і більше) партнерами на основі визначеної платформи (тобто інтересу). За цим поняттям завжди криється якась ціль (або цілі), якої хочуть досягти люди, що об'єдналися. Наприклад, соціальні інсти­тути примусу (суд, в'язниця) створюються в суспільстві для підтримки суспільного порядку, покарання тих, хто не бажає підкорятися моральним і правовим нормам або зазіхає на суспільні цінності (духовні чи матеріаль­ні). У такому трактуванні поняття "соціальні відносини " використовується на позначення сталих соціальних систем, обмежених визначеними нор­мами спілкування, всередині яких установлені стійкі обов'язки індивідів, що складають дану соціальну систему (соціальну групу, інститут

Наявність загальної платформи у соціальних відносинах фіксується й у концепції М. Вебера, що визначає соціальні відносини як поведінку декількох людей, співвіднесену за своїм змістом і яка орієнтується на ньо­го. Отже, соціальні відносини припускають, що соціальна поведінка інди­відів носитиме доступний осмисленому спостереженню і визначенню характер. На це орієнтовано і соціальні інститути. Якщо ми говоримо, що соціальний інститут сім'ї повинен займатися відтворенням населення (як фізичним —• народження дітей, так і соціальним — виховання), то відпо­відно ми можемо спостерігати й певний характер поведінки членів сі­мейної групи, наприклад методи впливу на дітей або планування сім'ї.

Поряд із соціальним аспектом ця обставина має велике методологічне значення при розробці емпіричних показників у програмах соціологіч­них досліджень проблем соціальних інститутів, тому що сприяє конкре­тизації доступних спостереженню соціолога форм поведінки, а значить і соціальній діагностиці типів соціальних відносин. Факт можливості спостереження й оцінки соціальних відносин має значення емпіричного референта (показника) і для індивідів, учасників даних відносин, оскіль­ки дозволяє прогнозувати і свою поведінку, і поведінку інших осіб. Ця обставина вносить визначену впорядкованість у структури різних суспіль­них відносин, дозволяє кожній людині визначати, в яких рамках і який тип поведінки може заохочуватися чи засуджуватися (каратися) в даному співтоваристві (суспільстві).

Звідси випливає висновок, що соціальна поведінка людини в суспільстві значною мірою носить визначений інституціональний характер, тобто регулюється відповідними соціальними нормами, виконання яких підтри­мується за допомогою санкцій. Саме соціальні норми забезпечують упо­рядкування і регулярність соціальних відносин у суспільстві. Що стосу­ється неформальної поведінки людей, то тут у вигляді соціальних норм виступають традиції і звичаї, що не завжди збігаються з пануючою в сус­пільстві офіційною системою соціально-нормативного регулювання. На­приклад, в умовах соціалізму в республіках Середньої Азії існував калим (викуп) за наречену, що ніяк не вписувалося в офіційну доктрину інституціональних відносин.

Таким чином, інституціональне регулювання охоплює тільки частину соціальних відносин, хоча і дуже значну і важливу для функціонування суспільства.

Соціальні відносини за своїми видами можуть бути короткочасними і тривалими, в останньому випадку вони грунтуються на повторюваності поведінки, що відповідає змісту відносин. Ця обставина може також виступати як основа соціальної діагностики існування визначеного роду соціальних відносин.

Для підтвердження висунутого положення можна використати приклад, наведений М. Вебером. Він пише: "Твердження, що "дружба" чи "держава" існує, означає, таким чином, тільки одне: ми (спостерігачі) припускаємо наявність у сьогоденні чи в минулому можливості, яка полягає в тому, що на підставі визначеного виду установок окремих людей, їх поведінка здійсню­ється в рамках усередненого передбачуваного змісту... "Держава", наприк­лад, перестає "Існувати" у соціологічному змісті, якщо тільки зникає мож­ливість функціонування визначених типів осмислено орієнтованої соціаль­ної дії. Така можливість може бути великою чи мінімальною. Однак тільки в цьому змісті й у тій мірі, у якій вона дійсно (наближено) існувала чи існує, існувало чи існує й дане соціальне відношення" [2, с.267].

Якщо партнери соціальних відносин вкладають у свою поведінку різ­ний зміст, то такі відносини є об'єктивно однобічними для кожного з членів цього соціального об'єднання. Але навіть у цьому разі їхня пове­дінка співвіднесена зі змістом, тому що кожний партнер припускає (іно­ді помилково), що визначена установка стосовно нього властива іншому суб'єкту, і на це очікування він власне й орієнтує свою поведінку. Така проблемна ситуація може мати серйозні наслідки як для партнерів, так і для існуючих соціальних відносин. Уявимо собі, що ви орієнтуєтеся на яку-небудь людину як на друга І відповідно плануєте своє поведінку, тоді як ваш партнер вважає вас просто знайомим чи потрібним лише для реалі­зації своєї власної мети.

Соціальні відносини можуть змінюватися також у зв'язку зі зміною цінностей партнерів, їх установок на характер відносин, або розпадатися через невиконання однією із сторін прийнятих норм взаємодії. Звідси — складність вивчення соціальних відносин усередині соціальних груп, спільнот, а також між суспільствами. Однак, вивчаючи соціальні відноси­ни, не можна орієнтуватися тільки на ту поведінку, норми якої були при­йняті при укладанні союзу. Люди — не технічні системи, а тому стабіль­ність їх поведінки завжди відносна. Останнє пов'язано із їхніми віковими особливостями, зі зміною ціннісних орієнтацій, і навіть з конкретною соці­альною ситуацією, в якій вони опинилися. Це значить, що в процесі будь-яких соціальних відносин можуть виникати нові, нехарактерні типи пове­дінки, що не завжди свідчать про розпад інституціональних зв'язків.

Існує й ще одна специфіка соціальних систем, а значить і соціальних відносин. На відміну від технічних, соціальні системи можуть зберігати свою цілісність, знаходячись у стані глибокого внутрішнього конфлікту (конфлікт­ні соціуми), оскільки їх розпад може спонукати індивідів до самознищен­ня. Тут вже починають діяти закони бі о психологічного самозбереження.

Однак, якщо соціальні відносини існують тривалий час, то партнери по взаємодії можуть сформулювати максими (поняття усередненого типу пове­дінки), що створює передумову більш ефективного їхнього функціонування. Такі максими можуть бути представлені у формі соціальних показників, зафіксованих у соціологічних дослідженнях рольової поведінки людей.

На закінчення відзначимо, що в практичній людській життєдіяльнос­ті, що здійснюється лише за допомогою соціальних дій, взаємодій і відно­син, -— сутність усього суспільного життя, його різновидів, меж, рамок і можливостей. Тому розглянуті нами найважливіші соціологічні катего­рії: "соціальні дії", "соціальні взаємодії" і "соціальні відносини" дають змогу глибше розуміти сенс соціального життя і соціальної діяльності індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому, а також відслідковувати динаміку функціонування і розвитку суспільних систем.

Підсумовуючи, зазначимо, що соціальна дія — це будь-яка дія людини, орієнтована на мотиви інших людей. При цьому вона, щоб називатися соціальною, має володіти двома обов'язковими рисами: свідомою моти­вацією та орієнтацією на інших людей.

Кожна соціальна дія має визначену структуру, елементами якої є: діюча особа, соціальна ситуація і умови, які включають ціль дії та нормативні розпорядження.

Усе розмаїття соціальних дій Т. Парсонс групує за чотирма рівнями: 1) суб'єкт дії; 2) особистість у виді потреб-установок; 3) соціальна система у формі рольових очікувань; 4) культурна система у формі нормативних зразків. Сукупність різних рівнів соціальної реальності утворює систему дії, функціонування якої спрямовано на здійснення таких основних завдань, як підтримка ціннісного зразка соціальної системи, інтеграція соціальної систе­ми, досягнення цілісності соціальної системи, адаптація соціальної системи.

Під соціальною взаємодією розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонайменше двох осіб чи соціальних груп (спільнот), або індивіда і соціальної групи.

Механізм соціальної взаємодії включає в себе: а) індивідів, що здійсню­ють ті або інші дії; б) зміни у зовнішньому середовищі (світі), викликані цими діями; в) вплив цих змін на інших індивідів; г) зворотною реакцію індивідів, на яких було здійснено певний вплив.

Взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приводить до вста­новлення соціальних відносин, під якими розуміються відносно стійкі зв'яз­ки між людьми (внаслідок чого вони інституалізуються в соціальні гру­пи) і соціальними групами як постійними носіями різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами (положенням) і соціальними ролями (функціями) у суспільних структурах.

Соціальні відносини — це специфічний І відносно самостійний вид системи суспільних відносин (економічних, політичних, правових, мо­ральних тощо), шо відображає діяльність соціальних суб'єктів на основі їх різного соціального стану в суспільстві І тієї неоднакової ролі, яку вони відіграють у суспільному житті. Іншими словами соціальні відносини — це система унормованих взаємодій між двома (і більше) партнерами на основі визначеної платформи (тобто інтересу).

Соціальні відносини можуть змінюватися у зв'язку зі зміною цінніс­них орієнтацій партнерів, їх установок на сам характер відносин або роз­падатися через невиконання однією із сторін прийнятих норм або пра­вил взаємодії.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність соціологічних категорій "соціальна дія", "со­ціальна взаємодія", "соціальні відносини" та їх відмінності?

2. Які основні ідеї і принципи системи соціальної дії та її структурні елементи?

3. Поясніть умови і принципи, що лежать в основі різних соціальних взаємодій, а також основні прийоми оцінки людських взаємодій.

4. Розкрийте змістовні й видові особливості соціальних відносин та їх роль у функціонуванні і розвитку суспільних структур.

5. Які основні підходи та механізми соціального життя суспільства і суспільної поведінки людей?

ЦГУІ Список рекомендованої літератури

1. Лукашевич Н. П., Тулєнков Н. В. Социология. Учеб. пособ.— К.:МАУП, 2002.

2. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория действия: Культура, личность и место социальньїх систем //Американская социо- логическая мьісль: Тексти. — М.: Изд-во МГУ, 1996.

3. Сорокин П. А. Общедоступньш учебник социологии: Статьи разньїх лет, — М: Наука, 1994.

4. ШаповалМ. Загальна соціологія.— К.: УЦДК, 1996.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА