4.2. Програма соціологічного дослідження

Проведення будь-якого соціологічного дослідження обов'язково по­чинається з розробки його програми, яку називають стратегічним докумен­том наукового пошуку, що містить всебічне теоретичне обгрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення досліджу­ваного соціального явища чи процесу. Тому в науково-методичній літе­ратурі програму соціологічного дослідження у структурному відношенні розглядають з точки зору таких питань: 1) загальні вимоги до програші; 2) методологічний розділ програми; 3) процедурний (або методичний) розділ програми.

Загальні вимоги до програми випливають з її суті, адже програма со­ціологічних досліджень є теоретико-методологічною основою виконан­ня процедури кожного дослідження. Відповідно цей науковий документ являє собою виклад теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) дослідницьких операцій. Останні грунтуються на основі мети, гіпотез, правил, процедури, технології, логічної послідовності операцій з метою перевірки ходу досліджень та їх наслідків.

Загальна мета соціологічного дослідження визначає зміст і структуру його програми. Метою теоретичних соціологічних досліджень є сприян­ня вирішенню соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення, а метою прикладних досліджень — практичне вирішення поставлених соціологічних проблем із подальшим запропонуванням кон­кретних способів дій у визначений строк. Теоретико-прикладні і суто прикладні соціологічні дослідження мають переважно емпіричний характер, вони є підґрунтям досліджень теорій середнього рівня (спе­ціальних і галузевих) і вищого рівня (загальнометодологічних, фунда-

Таким чином, програма соціологічного дослідження має переважно дві функції: ]) науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження); 2) науково-організаційну (забезпечення ефектив­ності співпраці учасників дослідницького колективу, розподіл роботи між ними задля наукового і науково-практичного результату).

У багатьох літературних джерелах пропонується більш розширений варіант щодо кількості функцій програми соціологічного дослідження (теоретична, описова, інформаційна, критична, прогностична тощо), але усі вони, на нашу думку, лише конкретизують науково-пізнавальну і нау­ково-організаційну функції як функції вищого рівня. Цим двом найбільш загальним функціям соціологічного дослідження відповідають насампе­ред І два розділи програми: 1) методологічний; 2) процедурний (або мето­дичний).

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження міс­тить такі елементи або підрозділи:

1. Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспіль­ства в цілому.

2. Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкрети­зують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.

3. Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет випливає з об'єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосередньо досліджується.

4. Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто їх структурування, всебічне пояснення їх змісту.

5. Попередній системний аналіз об'єкта дослідження, тобто система­тизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.

6. Розгортання робочих гіпотез — наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити.

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження органіч­но взаємопов'язаний з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, тобто по­слідовність дослідницьких операцій.

II. Процедурний (або методичний) розділ програми соціологічного до­слідження складається з таких компонентів або підрозділів:

1. Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обгрун­тування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукуп­ність І сукупність вибіркову, які необхідно знати і науково складати. Гене­ральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територі­єю, часом, професією, функціональними рамками. Вибіркова сукупність — це частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору, відтворення характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва).

До основних типів вибірки належать: 1) випадкова, коли є повна ін­формація про генеральну сукупність (тут використовують таблицю "ви­падкового числа", добирання за датами народження, прізвищами, що по­чинаються з літер, які є позначками чого-небудь); 2) систематична, коли з генеральної сукупності відбирають представників з кожної десятої чи двадцятої людини (або за іншим кроком); 3) гніздова, коли відбирають деякі статистичні групи (гнізда), що підлягають дослідженню; 4) страти-фікована, коли процедура складання вибірки розбивається на етапи, на кожному з яких змінюється одиниця відбирання.

Обсяг вибірки як загальна кількість одиниць спостереження, що увійш­ли до вибіркової сукупності, залежить від ступеня однорідності генераль­ної сукупності, потрібного рівня точності результатів, кількості ознак ви­бірки (такий обсяг повинен становити не менш як 5% обсягу генерально: сукупності).

8. Характеристика методів, що використовуються для збирання пер­винної соціологічної інформації. При визначенні методів збирання соціоло­гічної Інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експе­римент тощо) слід брати до уваги таке: 1) оперативність та економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості соціологічної треба підійти до збирання інформації (інтерпретація основного поняття визначає, за якими напрямами аналізу має проводитися збирання інфор­мації, а операцїоналізація —- про що треба збирати інформацію).

Отож, процедура пошуку індикаторів: 1) визначається операційним поняттям; 2) супроводжується збігом індикатора і операційного поняття (стать, вік тощо); 3) у ряді випадків вона вимагає використання кількох індикаторів на одне операційне поняття; 4) завжди залежить від характеру об'єкта соціологічного дослідження (це стосується як одного індикатора, так і їх сукупності).

У сім індикаторам властиві різноманітні характеристики, які в інстру­ментарії виступають як варіанти відповідей на запитання. Вони розташо­вані в тій чи іншій послідовності за позиціями й утворюють відповідну шкалу вимірів. Шкали, у свою чергу, бувають різних типів: 1) номіналь­ні; 2) порядкові (або рангові); 3) метричні (або інтервальні) (рис.4.1). Про­цедура, за допомогою якої вимірюваний об'єкт порівнюється з еталоном і отримує числове значення у визначеному масштабі або шкалі, назива­ється шкодуванням.

У свою чергу, номінальні шкали відбивають якості, тобто рівноправність об'єкта (1 — чоловік, 2 — жінка), порядкові — рівноправність і послідов­ність, тобто порядок ("більш ніж", "краще ніж"), метричні — рівноправ­ність, порядок і рівність дистанцій, тобто інтервалів між парами об'єктІЕ за певною ознакою (зарплата, стаж, вік, прибуток). Усі ці параметри закла­даються у програму соціологічного дослідження, що реалізується на осно-ві наукових методів, диференційованих та інтегрованих між собою.