9.4.Правила вітань, представлень (рекомендувань) за нормами дипломатичного етикету

Вітання - звичай, найбільш поширений у нашому повсякденному жит­ті, який вимагає дотримання норм етикету, відчуття такту і дружелюбно­сті. В усіх країнах світу люди при зустрічі вітають один одного. Найбільш поширена форма вітання в сучасному етикеті - легкий уклін і усмішка. Вітання супроводжуються словами - "вітаю", "моє шанування" або, за­лежно від часу доби, - "доброго ранку", "доброго дня", "доброго вечора". Далі слід назвати ім'я людини, яку вітають. При менш офіційному вітанні звернення опускається. Вітальні репліки-відповіді комунікативного парт­нера можуть бути іншої структури й лексичного складу, ніж репліки ві­тання. Слова вітання вимовляються чітко, не швидко, але й не повільно. Тон обов'язково повинен бути люб'язним. Слова вітання повинні обов'яз­ково супроводжуватись усмішкою.

Першими вітають молоді люди старших за віком, чоловіки - жінок, молодші по чину - старших за посадою. У ділових стосунках лише осо­би, які стоять на одній службовій сходинці, вітаючись, приймають до ува­ги вік і стать партнера. Треба знати, що в різних країнах існують неодна­кові традиції вітання. Наприклад, в Англії жінка, щоб "уповноважити" чо­ловіка вклонитися їй, вітається з ним першою.

Особа, яка увійшла до кімнати, підходить до гурту, вітає присутніх пер­шою незалежно від статі. Особа, яка залишає приміщення, прощається так само першою. Першим вітає громаду також той, хто спізнився, навіть якщо це жінка. На прийомах передусім вітають господаря й господиню.

Неправильно вітатися, порівнявшись з адресатом, і так само негарно ві­татися з надто великої відстані, що може бути сприйнято як підлабузництво, улесливість. Оптимальна відстань для вітання - близько трьох метрів.

Уставання (підведення) є також формою вітання. Якщо до чоловіка, який сидить, підходить жінка або чоловік, старший за віком, то він пови­нен встати, вітаючи їх. Жінки підводяться лише тоді, коли друга особа набагато старша. Чоловіки, за винятком дуже старих і хворих, подаючи для вітання руку, підводяться. Жінки, особливо старшого віку, коли віта­ються з чоловіками або молодшими жінками, можуть подавати руку си­дячи. Якщо жінка входить у кімнату, чоловіки встають (виняток для літніх чоловіків, а також для тих, хто має фізичні вади). На робочому місці, як­що входить жінка нижчого рангу, чоловіки не встають. Якщо керівник за­ходить у кабінет, де працюють жінки, вони піднімаються, якщо він впер­ше зайшов для знайомства з персоналом; повернувся з відрядження, відпустки; на початку робочого дня. Керівник організації, установи встає, якщо в кабінет входить відвідувач. Він повинен застібнути піджак і вийти з-за столу назустріч відвідувачеві. У кабінеті господар може не вставати, вітаючи своїх співробітників.

Одна із найпоширеніших форм вітання - рукостискання. Це елемент європейської культури спілкування, який поширився на увесь світ. У ми­нулому вважалося, що простягнута для вітання рука демонструвала від­сутність зброї і дружні наміри. У наш час потиск руки - знак поваги до партнера і коректна форма вітання колег, клієнтів, дипломатів, високих осіб, навіть королеви, якщо вона виявить бажання подати руку для ві­тання. У Європі руку потискають при знайомстві, прощанні, вітанні.

Існує правило знімати рукавички перед рукостисканням. Уважається, що воно з'явилось в Італії у часи династії Борджіа, коли за допомо­гою рукавичок, оброблених отруйними речовинами, позбавлялись не­угодних людей. Існують й інші версії появи такого правила, наприклад, в часи захоплення верховою їздою рукавички, які могли бути просякнуті конячим потом, перед рукостисканням знімались. У наш час при руко­стисканні рукавички не знімаються, якщо вони є частиною жіночого ту­алету. Жінка може собі дозволити не знімати рукавичку й на вулиці. Сучасний етикет допускає, що на вулиці й чоловік може лишитися у рукавичках. Однак, якщо один чоловік зняв рукавичку для вітання, то це треба зробити й іншому.

Рукостискання ініціює особа, старша за віком, посадою, жінка, якщо вона вітається з чоловіком. На роботі жінка не подає першою руку керів­никові. При представленні першим подає руку той, кому представляють іншу особу. У будь-якому випадку, на простягнену руку слід відповісти рукостисканням, у протилежному випадку можна дуже образити людину.

Рукостискання завершують слова вітання або слідують одразу за ни­ми. Для рукостискання подають праву руку. Простягаючи руку для вітан­ня, треба подивитися людині у вічі та посміхнутися. Потиск руки повинен бути твердим і не дуже довгим -два, максимум три потиски. Сам процес рукостискання має свої особливості у різних регіонах та країнах світу. Так, у США воно тверде, два-три потиски. У Німеччині - це один твердий потиск. У Франції, Бельгії - легке, швидке потискання. Англійці викорис­товують рукостискання не часто. В мусульманських країнах рукостискан­ня між чоловіком і жінкою не припускається, оскільки релігія забороняє контакт шкіра до шкіри між особами різної статі, якщо це не близькі ро­дичі. В Японії потиск рук на знак вітання використовується переважно в спілкуванні з європейцями й американцями, а жінки уникають його.

Не можна вітатися через стіл. Рукостискання через стіл допустиме лише при обміні сувенірами та після підписання угоди про співпрацю. Негарно йти з простягнутою рукою через всю кімнату.

Якщо, підійшовши до групи, особа обмінялась рукостисканням з одні­єю особою, слід це зробити й з іншими. Однак, якщо присутніх багато,

доречно обмежитись потиском руки із господарем (господинею) дому чи начальником, а з іншими, уклонившись, привітатися словами.

При зустрічі двох пар слід уникати перехрещення рук, щоб церемоні­ал рукостискання не виглядав комічно. Існує такий порядок вітання: якщо жінки стоять праворуч від своїх супутників, як це традиційно прийнято, то вони спочатку подають руки одна одній, потім чоловікам, і в кінці вітання рукостисканням обмінюються чоловіки.

Техніка виконання рукостискання може надати цьому виду вітання певний психологічний підтекст, передати характер взаємовідносин комунікантів. Є так зване "владне" рукостискання, коли рука захоплює руку іншої людини ніби згори донизу, демонструючи при цьому перевагу, ба­жання домінувати в процесі спілкування. Рукостискання, у якому демон­струється бажання передати ініціативу, передбачає, що особа подає руку долонею, відкритою догори. При рівноправному рукостисканні руки обох осіб залишаються у вертикальному положенні. Таким же чином за­звичай передаються почуття поваги й взаєморозуміння.

У західній діловій культурі потискання із застосуванням обох рук вва­жається неадекватним у ділових ситуаціях, тому що розцінюється як прояв більш близьких відносин між людьми. Водночас, така форма руко­стискання використовується під час зустрічі вищих посадових осіб інозе­мних держав з метою висловлення особливої щирості та довіри по від­ношенню до партнерів.

Зняття капелюха, як і рукостискання, досить давній звичай, який отримав найбільше поширення в Європі. Раніше вважалося, що відкрита голова свідчить про дружелюбність. Капелюх рекомендується знімати рукою, протилежною від людини, повз яку проходять. Беруть його спереду-згори за наголовок й описують невелике півколо до висоти облич­чя. Роблять це за три кроки до адресата, який стоїть або йде назустріч. Одягають капелюх, щойно розминувшись із адресатом. Не знімається зимова шапка, берет.

Уклін також прийшов у сучасний етикет з глибини віків. У минулому глибокий уклін демонстрував соціальні розбіжності: чим нижчим був уклін, тим більшими були ці розбіжності. Уклін, як правило, супроводжувався зняттям головного убору або дотиком до нього. Вища особа відповідала на уклін кивком голови. У наш час уклін висловлює повагу до іншої люди­ни і став більш легким. У сучасному діловому етикеті такий вид вітання, як уклін та зняття капелюха поступово йдуть у минуле. Перший замінюється дружнім киванням, а чоловіки лише злегка піднімають капелюх.

Діловий універсальний етикет не схвалює поцілунків та обіймів при вітанні. Однак, у деяких країнах вони є неодмінним елементом культури спілкування. Так, в Іспанії, країнах Латинської Америки, Об'єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії обійми чоловіків можна зустріти часто. Цей жест висловлює особливу симпатію. В інших європейських країнах, країнах Північної Америки до бурних обійм при зустрічі став­ляться більш стримано.

У Європі прийнята така форма вітання, як аколада (вітання щока до щоки), яка бере свій початок з ритуалу прийняття до лицарського орде­ну. Однак, вона передбачає достатньо близькі стосунки людей і подеку­ди супроводжується поцілунком. У православних країнах можливий три­кратний поцілунок у щоки. У європейських країнах серед молоді та дру­зів при вітанні використовується легкий поцілунок у щоку.

Прикладом вітання жінок залишається поцілунок руки. У минулому така форма вітання була припустимою лише по відношенню до одруже­них жінок та жінок похилого віку. У наш час жінці цілують руку, не зважа­ючи на її вік та сімейний статус. Під час такого роду вітання необхідно дотримуватись наступних правил. Усі незручності чоловік повинен взяти на себе. Отже, він не повинен тягнути руку жінки, а повинен схилитися над нею, застигнувши на кілька секунд на відстані кількох сантиметрів від своїх губ до руки дами. Чоловік може злегка торкнутися руки підбо­ріддям, носом, але не губами. Не цілують руку на вулиці, на вокзалі, у кафе, ресторані. Поцілунок руки можна зустріти лише в найбільш урочи­стих випадках, наприклад, під час прийомів.

Знайомлення (представлення, рекомендування) розглядається як встановлення контакту між людьми із повідомленням ними чи про них мінімуму інформації, необхідної для спілкування. Представлення несуть різне навантаження, переслідуючи різні цілі. В одних випадках вони не­обхідні як обов'язкова протокольна процедура, якої дотримуються, на­приклад в дипломатичній практиці, коли нових співробітників, які прибу­ли в посольства або консульства, представляють відповідним офіційним особам країни перебування. В офіційній обстановці особу представля­ють, рекомендують, а в неофіційній обстановці представлення носить приватний характер, набуваючи форми знайомства. Мета представлен­ня / рекомендування - допомогти незнайомцям пізнати не лише імена один одного, але і їх соціальні ролі та професійний статус.

Згідно з нормами дипломатичного етикету людину, яка бажає позна­йомитися з кимось із гостей на прийомі або іншому офіційному заході, де присутня невелика кількість осіб, обов'язково представляє цьому гостю господар (господиня) або особа, знайома з ними. Під час багаточисельного заходу чоловіки й жінки представляються самі, чітко проголошуючи свої імена й прізвища, але не називаючи посади й ранги.

У сучасному етикеті існують деякі загальні принципи й правила пред­ставлення, які зазвичай дотримуються в більшості країн. Вони засновані на нормах увічливості та взаємної поваги:

• молодшого за рангом або за посадовим становищем представля­ють старшому;

• якщо люди рівні за посадовим становищем, рангом, то молодшого за віком представляють старшому;

• якщо знайомлять людей одного віку й статі, ,'0 менш знайому лю­дину представляють більш знайомій;

• колегу представляють клієнту, відвідувачу;

• одну особу представляють групі осіб;

• чоловіка представляють жінці.

Однак, жінку завжди представляють главі держави, міністру, послу, видатним особистостям - академікам, письменникам. Можливі такі фор­мули представлення: "Пане президенте, маю честь представити Вам пані...", "Пані..., дозвольте представити Вас пану послу".

Коли знайомлять двох осіб, часто обмежуються їхніми іменами й прі­звищами. При цьому спочатку називають жінці ім'я і прізвище чоловіка, а потім жінки, прізвище молодшого чоловіка, а потім старшого. Наприклад: "Леонід Іванов - Світлана Степаненко".

До поширених форм представлення відносять: "Пане посланнику, до­звольте представити Вам пана Сергія Іванченко, радника нашого по­сольства". Посередник може застосувати й форму непрямого рекомен­дування: "Пані Вербицька (Ліліє Михайлівно), Ви знайомі з паном Ігнатенко (Віктором Михайловичем)?". Неетично називати осіб, що знайо­мляться, не однаковими іменами - регулятивами.

Той, кому представляють іншу людину, у відповідь на представлення говорить "Доброго дня!", називаючи ім'я (прізвище) нового знайомого. Вважається, що прийняті раніше фрази типу "дуже приємно", "радий знайомству із Вами" у наш час майже вийшли із ужитку. У будь-якому випадку той, кого представляють, таких висловів уникає.

Представляючи людей один одному можна додавати невелику ді­лову та коректну інформацію про кожного. Кілька пояснюючих слів, які говорить той, хто представляє особу, повинні бути привітними, але емоційно нейтральними: "Пане Костенку, дозвольте представити Вам професора Титаренка, нашого провідного спеціаліста в сфері європейської інтеграції. Пан Костенко - доктор політичних наук, професор Львівського університету, приїхав у Київ для участі в кон­ференції'. Особа, якій представляють людину, повинна уникати фраз типу: "Я багато чув про Вас", що може викликати в представленої осо­би запитання: "Що ж саме чули про мене?".

Під час знайомства комуніканти повинні перебувати в зоровому кон­такті, дивитись один одному в очі, але не надто пильно. Знайомлення зазвичай супроводжується потиском рук. Українці, росіяни, поляки, сло­ваки, німці та ін. роблять це майже обов'язково, у Великобританії парт­нери обмежуються поклоном і рук не подають. Якщо той, кому представ­ляють особу, не простягнув йому руку для вітання, чоловік, якого пред­ставили, обмежується легким уклоном, жінка - кивком голови. Знайом­ляться через посередника стоячи. Тільки старші жінки можуть сидіти, коли їм відрекомендовують молодого чоловіка або дівчину.