3.8. Особливості титулування співрозмовників під час дипломатичних контактів

Під час спілкування треба бути дуже уважним і обізнаним, звертаю­чись до особи. Важливо правильно назвати її ім'я і звання, не помили­тись у звертанні, не применшити її гідність або навпаки перестаратися в титулуванні. Для багатьох людей імена й звання - невід'ємна частина їх особистості. Чим поважніша особа, тим більше вона звертає увагу на правильне іменування і титулування.

Форми звертань, прийняті в багатьох країнах, визначаються багатові­ковими національними традиціями, культурними особливостями. У різ­них мовах існують загальні іменники, які вживаються для називання або звернення. Такі іменники поділяються на дві категорії: слова-індекси і слова-регулятиви. Слова-індекси показують соціально-мовленнєвий ста­тус мовця: посадове становище, рід занять (доктор, директор); вчений ступінь, звання (доктор, професор, магістр); ранг (капітан, полковник, генерал); сан (митрополит, єпископ); титул (барон, князь). Слова-регулятиви регулюють взаємини між співрозмовниками відповідно до мовленнєво-етикетних стандартів і норм, узвичаєних у певному суспіль­стві. У сучасній українській мові це слова пан, добродій та їх жіночі від­повідники, а також колега, товариш тощо. У радянські часи з української мови були вилучені слова-регулятиви, пов'язані з традиційною культу­рою етикетних взаємин. Так, у словниках радянської доби слово-регулятив пан кваліфікувалось як застаріле, як ввічлива форма згаду­вання або звертання зазвичай до офіційного представника чи громадя­нина іноземної держави. Ще й сьогодні в Україні вживання слів-регулятивів остаточно не стабілізувалося⁵⁰.

У наш час загальний іменник пан, який вживався в українській мові як звертання не менше семи століть, повернутий в українську ділову мову в якості офіційного звертання. В етикетному застосуванні слово "пан" є словом-регулятивом, яке засвідчує пошану до співрозмовника, тому здебільшого вживається з прикладкою, що конкретизує особу. Водночас звертання "пане", "пані", "панове" можуть використовуватися самостійно, зазвичай по відношенню до незнайомих людей.

У ролі прикладки при слові пан виступають як власні, так і загальні іменники. Ім'я людини при слові пан рекомендують вживати лише тоді, коли співрозмовники приблизно одного віку і мають схоже соціальне становище. Звертатися до депутата Верховної Ради, представника нау­кових або мистецьких кіл пане Ігорю або пане Олександре, що можна почути від молодих журналістів з екранів телевізорів чи по радіо, не є тактовним. Етикою дипломатичного спілкування не допускається пере­ходу межі від дружності до фамільярності, і навіть у тривалих неформа­льних стосунках дипломатів зберігається пошанність і ввічливість, нех­тування формальними формами ввічливості не допускається.

Прізвище людини як прикладку до слова пан доцільно вживати тоді, коли йдеться про неприсутню людину. Так можна говорити і стосовно присутньої третьої особи, якщо вона малознайома чи коли взаємини з нею не виходять за межі офіційної пристойності. Вживання прикладки-прізвища у зверненні до іншої особи (адресата) надає спілкуванню відті­нок офіційності, інколи сухості й відчуженості.

Одночасне вживання імені й прізвища разом зі словом пан є дореч­ним у офіційних ситуаціях (Прошу до слова пана Івана Федоренка), під час знайомства, при листуванні з незнайомими або малознайомими лю­дьми, а також у привітаннях, вітальних адресах: Високоповажна пані Оксано Стеценко. Ім'я і по батькові зі словом пан не поєднуються - цс не відповідає українським традиціям і нормам літературного мовлення.

Останніми роками спостерігається тенденція до повного "поновлення в правах" кличного відмінка як однієї з прикмет української граматики. У звертаннях у кличному відмінку ставляться загальні іменники, особові імена і по батькові. Прізвища у звертаннях завжди ставляться в називному відмінку.

Офіційні титули

При звертанні до офіційних осіб, які мають державний статус, війсь­кове звання, дипломатичний ранг, вчений ступінь, у більшості країн імен не вживають. Наприклад, у офіційних комунікативних ситуаціях у США ні президента, ні віце-президента, ні членів кабінету міністрів по прізвищам не називають, оскільки кожну таку посаду у визначений період часу може обіймати лише одна особа. Звертаючись до них, зазвичай говорять так: "Це велика честь для мене, пане (пані) президенте" або "Дякую Вам, пане віце-президенте". Якщо розмова продовжується, то цих державних діячів, як і інших високих посадових осіб, називають "сер" або "мадам", щоб варіювати формули звертання. Якщо присутні кілька вищих керівни­ків відомств виконавчої влади, щоб запобігти плутанині, указують, яке саме з них він чи вона очолюють, наприклад: Пані міністр праці.

При офіційному титулуванні враховують посадове становище {пане президенте, пане прем'єр-міністре, пане глава Уряду (Іспанія) пане директоре, пане генеральний прокурор, пане консуле, пане депутате); вчений ступінь, звання (пане професоре, пане докторе); військове зван­ня (пане генерале, пане полковнику, пане офіцере); ранг (пане посол, пане посланнику). Якщо людина має декілька титулів, то, звертаючись до неї, треба називати найвищий.

Усі глави дипломатичних представництв титулуються згідно із їх кла­сом в усіх країнах: посол, посланник, повірений у справах. До дружини посла у деяких країнах (Франція) звертаються "пані дружина посла". При виконанні службових обов'язків до послів звертаються "Ваша Високоповажносте". Цей титул у порядку ввічливості використовують при звер­танні до президентів, прем'єр-міністрів, спікерів парламентів, міністрів, послів, у тому числі колишніх. У деяких країнах (Франції, Польщі, США) так титулують лише іноземних послів і державних діячів.

У різних країнах зі словами-регулятивами, відповідними українському слову пан, вживаються різні прикладки. Наприклад, у Німеччині, на від­міну від інших європейських країн, у ролі прикладки при слові-регулятиві одночасно вживається слово-індекс і прізвище особи. Українською від­повідна мовна формула виглядала б так: "пане докторе Браун". У Ні­дерландах, напроти, у ролі прикладки до слова-регулятива прізвище не вживають, а вживаються лише слова-індекси. У Франції вживання прі­звища разом зі словами-регулятивами (Мопзіеиг, Манате) вважається грубістю та фамільярністю⁵¹.

У Франції до президента звертаються "пане президенте республіки". Вважається, що звертання "пане президенте" не є достатнім, оскільки ця формула вживається і при зверненні до президентів асоціацій, компа­ній тощо. Відомий випадок, що стався з президентом Франції Франсуа Міттераном на прийомі, у якому він брав участь. Коли до нього звернув­ся один із гостей зі словами "пане президенте", Франсуа Міттеран у нього поцікавився, до кого він звертається .

У традиціях західного етикету - іменувати заступників посадових осіб так само, як і їхніх начальників - пане міністре, пане ректоре тощо. До того ж, прийнято звертатися до людей за посадовою номенклатурою навіть тоді, коли вони цю посаду вже не обіймають. До колишніх президентів, прем'єр-міністрів, міністрів, послів звичайно звертаються без префікса "екс" - пане президенте, пане прем'єр-міністре, пане міністре, пане посол.

У деяких країнах (Німеччина, Англія, Італія) титул доктор дається всім, хто отримав університетську й медичну освіту. У Франції цей термін стосується лише лікарів, дантистів, ветеринарів.

Як правило, у професійному середовищі при звертанні вживається офіційно присвоєне вчене звання: пане професоре, пане докторе. У Франції при звертанні до професорів, які перебувають на пенсії, викори­стовують прикладку "почесний", "заслужений".

До жінки-професіонала прийнято звертатися згідно із службовим ти­тулом: пані професор, пані прем'єр-міністр, пані посол, пані доктор. З метою уникнення частого повторення офіційних звань та рангів під час розмови можна удатися й до міжнародної форми - "мадам". Зауважи­мо, що особа, яка використовує звертання "мадам", свідомо ніби ста­вить себе нижче того, до кого вона звертаєьтся. Тому жінки одного віку й становища зазвичай не вживають цю форму звертання по відношен­ню одна до одної. Це ж правило поширюється й на звертання до чоло­віків "сер" у США (на відміну від Великобританії, де "сер" є титулом ли­царя, у США "сер" є ввічливим звертанням до осіб, які займають особ­ливе становище в суспільстві).

У європейській практиці досить поширена прикладка "молодший" до імені чоловіка, названого на честь батька. Якщо син такої особи назві ний на його честь, після його імені додають прикладку "третій" і т.д. Цю чоловічу прикладку в подальшому носить і його дружина.

Військові представники в США будь-якого військового рангу маю 11, титул, який відповідає їхньому званню: генерал, полковник, капітан тощ>> Усі ці титули вживаються в офіційній обстановці. На дружин ці офіційні титули чоловіків не поширюються, і до них звертаються: "пані Джонс" Великобританії до осіб, які мають військове звання вище капітана, звертаються зі згадуванням звання й прізвища, незалежно від того, перебу­ває він на службі або у відставці. Звертання без згадування прізвища є менш офіційним. У Франції чоловіки звертаються до офіцерів "мій капі­тане", жінки говорять "капітане", не називаючи прізвище. До дружин офіцерів звертаються "мадам". У Німеччині до офіцерів звертаються "Негг Наирітапп". Жінкам дається титул чоловіка, наприклад "пані дру­жина генерала" (Ргаи вепегаі).

У Франції при зверненні до відомих музикантів, письменників, худож­ників, скульпторів, а також представників юридичної професії, адвокатів використовують слово-регулятив метр.

У деяких країнах існує чітко регламентована, багатоступенева система звертань до монархів, вищих церковних чинів, аристократів, яка сягає сво­їми коренями доби середньовіччя. Спілкуючись з представниками таких країн, треба попередньо з'ясувативи їхні імена, титул і форму звертання.

Монархічні титули. Вищих коронованих осіб (королів, султанів, емі­рів) титулують "Ваша Величносте", а при згадуванні про них зазвичай говорять "Його (її Величність)". До королів можна також звертатися: "пане" ("сер" англійською, "сір" французькою); до королев - "лан/" ("ма­дам"). Єлизавету Іі згідно з придворним етикетом перший раз обов'язко­во титулують "Ваша Величносте". І лише після другого-третього разу звертаються "мадам" або "мем". Ці звертання із ввічливості поширюють­ся також на суверенів, які зреклися або скинуті з престолу. У деяких кра­їнах при розмові з сувереном, наприклад з королем Бельгії, до нього мо­жна звертатися лише в третій особі: "Ваша Величність має рацію нага­дати цю проблему"; "Я сказала б Вашій Величності, що він знайде в праці Анрі Сімона відповіді на питання, які мені поставив".

Члени королівської родини (спадкоємний принц, принц-консорт, великий князь, великий герцог, шейх) мають титул "Королівська Високість" (Аіїеззе Зегепіззіте). До них звертаються: "Ваша Королівська Високосте". У Фран­ції до правлячих принців, спадкоємців трону звертаються: "монсеньйор".

Правила дворянського титулування. Монархи давали шляхетські титули своїм наближеним, які особливо відзначились. Ця традиція збе­реглась до нашого часу в деяких країнах з відповідним державним уст­роєм. У республіках, колишніх монархіях (Франція, ФРН), шляхетські ти­тули більше не даються, але повага до колишніх титулів зберігається, і їх носіям у порядку ввічливості виявляється пошана.

У європейських країнах (Франції, Бельгії, Італії, Іспанії) визнані такі ти­тули вельможного панства: принци, герцоги, маркізи, графи, віконти, ба­рони. Титул лицаря (шевальє) у Великобританії присвоюється за особливі заслуги і не успадковується. Така ж практика існувала в минулому і у Франції. Напроти цей титул є спадковим у таких країнах, як Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Швеція. Кожна країна має свої особливості щодо титулування дворянства. Наприклад, у Бельгії визнані такі титули знаті: принц, герцог, маркіз, граф, віконт, барон, шевальє (лицар). Представники дворянства - чоловіки мають право на найменування месір (теззіге фр.), яке не має еквіваленту для жінок. У Данії існують шляхетські титули графів і баронів. Титул графа носить глава родини, барона - старший з дітей, син або дочка. У ФРН визнані дворянські титули герцогів, принців, графів, ба­ронів, рітерів (лицарів). Титули передаються також дочкам та їхнім дітям. У наш час у Німеччині частка "фон" перед прізвищем не обов'язково вка­зує на приналежність до дворянства. В Іспанії існує титуловане дворянст­во - герцоги, маркізи, графи, віконти, барони, сеньйори та нетитуловане -ідальго. Титули успадковуються по чоловічій і жіночій лінії.

У Франції родинний титул успадковується старшим сином. Інші сини носять титул, наступний за рангом. У Франції існують деякі особливості щодо титулування знатних осіб. Наприклад, титул принца, крім членів королівської родини, вважається іноземним титулом, і французькі герцо­ги вважають себе вищими від всіх іноземних принців, які не є суверена­ми або принцами по крові. За традицією, яка існує у Франції, лише в розмові з принцом і принцесою, герцогом і герцогинею до них зверта­ються відповідно до їх титулів: "Пане герцогу" і "Пані герцогине" (Мопзеідпеиг Іе Рис, Масіат Іа Оиспеззе), тоді як інші титули згадуються лише при представленні. Титули також вживаються після слів "мій доро­гий": "Мій дорогий маркізе", "Мій дорогий графе", "Мій дорогий бароне". Частка де {сіє) у французьких прізвищах, яка не обов'язково вказує на приналежність до дворянського звання, уживається лише тоді, коли пе­ред нею стоїть ім'я або титул: "Я зустрів Бріссака", але П'єр де Бріссак або герцог де Бріссак. Винятком є прізвища, які складаються з одного складу або вимовляється як односкладові: "мемуари де Гопля".

У Греції та Ірландії немає почесних титулів. У Португалії, Люксембур­зі почесні титули практично не вживаються. У Нідерландах визнають титули принців, графів, баронів, шевальє, рідерів, джонкерів. Однак у титулуванні використовують лише офіційні титули.

У Великобританії дворянські титули успадковують лише глави родини. Старший син і в деяких випадках старший син старшого сина можуть ти­тулуватися не по праву, а виходячи з правил ввічливості, інші члени роди­ни носять родинне прізвище. При титулуванні з ввічливості старші сини герцогів, маркізів або графів можуть носити другий титул батька. Цей ти­тул ввічливості на один або кілька рангів нижчий титулу батька. Перед іменами й прізвищами молодших синів герцогів і маркізів ставиться титул "лорд", молодших синів графів та всіх синів віконтів, баронів титулують "високоповажний" . До вищої знаті належать і жінки. По відношенню до дочок герцогів, маркізів і графів використовується титул "ледГ, до дочок віконтів і баронів звертаються "високоповажна". Ці титули використову­ються перед іменем і прізвищем: "Леді Мері Сміт". З офіційних приводів, наприклад при написанні адреси на конверті англійською мовою, перед титулом "леді" завжди повинен вживатися артикль (the). Наприклад, гер­цог Данстер має родинне прізвище Грей, другий титул виключно почесний - маркіз Вільтон. Його старший син матиме титул маркіза Вільтона, другий син Генрі - лорда Генрі Грея і його дочка - леді Джейн Грей.

У повсякденному житті лише герцог і герцогиня завжди називаються повним титулом. Герцог представляється як герцог такий-то, у розмові до нього треба звертатись "герцогу", до його дружини - "герцогине". Маркі­зи, графи, віконти титулуються лише в офіційних випадках, наприклад, в адресах на конверті, коли оголошується про їх прихід у вітальні, на за­прошеннях. В інших випадках до маркізів, графів, віконтів, баронів у Вели­кобританії звертаються "лорд", "леді". По відношенню до баронів і баронес теж використовують звертання "лорд", "леді, але не в документах офіцій­ного характеру. Власне ім'я у вищезазначених титулах не згадується.

Хоча титул баронета й успадковується, баронети не належать до ви­щої знаті. Баронет вживає титул "сер" перед ім'ям і скорочену форму від баронета після імені. Повний титул вживається в листуванні, наприклад, "сер Джон Браун, 6т", але у світі він представляється як "сер Джон Бра­ун". Ця ж форма використовується і на його візитних картках. Його дружи­на відома під іменем "леді Браун", форма звертання до неї тотожна. У да­ному випадку при написанні титулу англійською перед словом "Леді" не вживають артикль "іпе", оскільки це б означало, що вона - дружина лорда.

Почесний титул лицаря не успадковується. В усіх випадках особа, яка носить цей титул, використовує перед власним ім'ям титул "сер": "сер Джон Браун". Зазвичай при звертанні до лицаря згадують лише його ім'я: "сер Джон". Його дружина в усіх випадках іменується "леді Браун" без артикля "the". Якщо королева Великобританії дає за особливі заслу­ги титул лицаря іноземцю, який не є підданим британської корони, він не має права на використання титулу "сер".

До духовних осіб належить звертатися так, як цього вимагає сан кож­ного з них. До вищих ієрархів православної церкви звертаються таким чином. До патріарха - "Ваша Святосте", митрополита (глави Церкви) -"Ваше Блаженство", митрополита, архієпископа - "Ваше Високопреос-вященство", єпископа - "Ваше Преосвященство".

До Папи Римського слід звертатися "Святий Отче" або "Ваша Святосте" в третій особі. До кардиналів слід звертатися "Ваше Преосвященст­во" або "Ваша Світлосте" в третій особі. До архієпископів і єпископів вживається звертання "Високоповажносте" або "Ваша Світлосте". Інші представники духовенства іменуються відповідно до їхнього сану.

Таблиця 1. "Форми титулування та усного звертання до осіб з високим статусом"

Особи, до яких звертаються	Титулування, усне звертання
Вищі короновані особи - мо­нархи та їхні дружини імператори королі королева Великобританії	Государ ("Сер" англійською, "Сір" французькою), Государиня ("Мадам"), Ваша Величносте, Його Ве­личність, її Величність Його Імператорська Величність Його Королівська Величність її Величність Королева Великобританії
Спадкоємні принци, принцеси, принци-консорти, великі князі, великі герцоги, шейхи принц монакський	Ваша Високосте, Його Високість, її Високість, Сер (США) (Ваша) Його Імператорська Високість - до сина імпе­ратора Ваша (Його) Королівська Високість -до сина короля Ваша (Його) Світлість
Аристократи: герцог герцогиня маркіз інші титуловані особи	Вельможний пане мілорд герцог, Ваша Світлість Ваша Світлість, мадам мілорд маркіз, Ваша Милість мілорд, мадам, Ваша Милість, лорд, леді, сер
Президенти, прем'єр-міністри, голови парламентів, міністри закордонних справ, інші мініс­три, посли чи особи рівнозна­чного положення або рангу, особи, які знаходяться у від­ставці	пане президенте, пане прем'єр-міністре, пане мініст­ре, пане посол, Ваша Високоповажносте Ваша Високодостойносте
Віце-прем'єр-міністри, заступ­ники міністрів, посланники, радники-посланники, дирек­тори департаментів (якщо вони не мають особистого рангу посла) у справах	пане міністре, пане посланнику, пане директоре, пане повірений у справах
Патріархи УПЦ, УГКЦ	Ваша Святосте
Папа Римський	Святий Отче, Вельмишановний Отець, Ваша
Митрополити,	Ваше Високопреосвященство
Кардинали, єпископи	Ваше Преосвященство, Ваша Світлосте