21

Розділ З

ДИПЛОМАТИЧНІ ВІЗИТИ ТА БЕСІДИ

Дипломатичні візити, їх місце дипломатичній практиці

Дипломатичний працівник не може обмежитися лише службовим кабінетом, вивченням місцевої та іноземної преси, електронних ЗМІ. Одне з найважливіших джерел інформації дипломатів - бесіди з впливовими особами країни перебування, а також акредитованими в ній дипломата­ми. За словами Ф. Молочкова, відомого радянського дипломата, автора праць з дипломатичної практики й протоколу, дипломатична бесіда -"найскладніше, найважче, найвідповідальніше, найцікавіше і корисне у Дипломатичній діяльності". Проведення візитів і бесід - один із найголовніших політичних і професійних обов'язків дипломата за кордоном, Невипадково Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. має саме таку назву, оскільки під словом "зносини" мається на увазі поняття "контакти". Саме в ході проведення візитів і бесід дипломати можуть повноцінно реалізувати основні функції, визначені для дипломатичних представництв у ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини: ведення переговорів з урядом держави перебування, з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування, захист інтересів акредитуючої держави та її громадян, розвиток взаємовідносин у галузі економіки, культури й науки. У ході візитів і бесід виявляються важливі аспекти міждержавних відносин, ліквідуються неточності в інформації, закладаються основи важливих рішень. При безпосередньому спілкуванні ефективність комунікативного зв'язку підвищується за рахунок використання живого слова, інтонації, невербальних засобів спілкування.

Про значення дипломатичних візитів і бесід згадував відомий україн­ський дипломат, міністр закордонних справ А. Зленко: "Прибувши в нову для себе столицю, глава дипломатичної місії постає перед титанічним завданням: зав'язати контакти з сотнями людей, починаючи від керівни­ків відділів міністерства закордонних справ і завершуючи главами всіх важливих посольств. Ця мережа контактів складатиме в наступні роки головний професійний здобуток і інструмент посла в країні перебуван­ня"³². Живої роботи з людьми в країні перебування, а не щоденного бю­рократичного сидіння над паперами вимагав А.Зленко й від дипломатів українського посольства у Франції.

Коло співрозмовників дипломата залежить від його рангу, службового становища, протоколу країни перебування. Ними можуть бути керівні діячі держави; офіційні особи МЗС та інших відомств; члени дипломати­чного корпусу; політичні та громадські діячі; парламентарі. У західних країнах досить важливу роль відіграють контакти з політиками у відстав­ці, представниками опозиції. Для контактів з останніми важливо дотри­муватися правила, сформульованого Е.Сатоу: "Дипломатичний предста­вник повинен вельми ретельно утримуватися від будь-якого втручання у внутрішні справи держави, у якій він акредитований"³³. Під час таких бе­сід дипломат не повинен висловлювати своїх критичних зауважень на адресу дій влади у сфері внутрішньої політики країни перебування, да­вати в будь-якій формі поради й рекомендації, засуджувати ті чи інші якості офіційних осіб, публічно висловлювати прогнози стосовно можли­вої перестановки в урядових колах. Іншими словами, дипломат повинен вислуховувати, але не втручатися, робити висновки, але не діяти сам³⁴. Дипломат, який не дотримується цих правил, ризикує бути кваліфікова­ним як "persona non grata" з усіма відповідними наслідками.

Знайомства й контакти з діячами культури та мистецтва, науковця­ми сприяють підвищенню авторитету дипломата. До думки цієї частини суспільства прислуховуються урядові кола країни перебування. У свою чергу від представників наукових кіл можна отримати інформацію ана­літичного характеру. Важливими для дипломатів є контакти з діловими людьми, які є найвпливовішою та найбільш поінформованою частиною суспільства. їх не зв'язує закон про державну таємницю, вони більш незалежні й в оцінці урядової політики. Контакти з представниками ЗМІ використовуються дипломатами для створення позитивного іміджу ак­редитуючої держави за кордоном.

Існує класифікація дипломатичних візитів, яку деякі автори вважа­ють штучною³⁵. Згідно з цією класифікацією розрізняють протокольні ві­зити, або візити ввічливості, та ділові візити. Деякі науковці виділяють ще й приватні візити дипломатів. Незважаючи на такий розподіл, усі ди­пломатичні візити носять політичний характер, оскільки йде мова про контакти представників різних держав.

3.2. Протокольні візити, або візити ввічливості

Після вручення вірчих грамот посол наносить візити офіційним осо­бам, політичним і громадським діячам країни перебування, а також своїм колегам - главам дипломатичних представництв, з якими його країна підтримує дипломатичні зносини, починаючи з дуаєна. Оскільки такі візити не передбачають обговорення або вирішення будь-яких важливих питань, проблем, а наносяться з метою особистого знайомства, вислов­лення уваги особі, їх вважають протокольними, або візитами ввічливості. Черговість здійснення візитів визначається відповідно до місцевого протоколу. В Україні обов'язковими є візити керівництву МЗС, директо­ру дипломатичного департаменту, який курирує країну посла. УДП надає допомогу в організації візитів керівництву країни. Порядок протокольних візитів, які наносяться дипломатичним представникам, визначається їхнім старшинством за дипломатичним списком. Як правило, відвідавши кількох послів за списком, дипломатичні представники відвідують послів країн регіону акредитуючої держави. Протокольний візит передбачає нанесення візиту у відповідь.

Щодо візитів колегам по дипломатичному корпусу, то існує протоколь­не правило: посол першим наносить візити лише послам. Після отримання особистої ноти про вручення вірчих грамот певним послом та після направлення ноти у відповідь візити до нього здійснюють посланники й повірені у справах, тимчасові повірені у справах як старшому в протокольній ієрархії. Посол наносить їм візити у відповідь. Візити наносяться одночасно і главам дипломатичних представництв, і діячам країни перебування. Враховуючи незначну тривалість протокольних візитів (15-25 хвилин), вони можуть наноситися протягом одного дня двом-трьом особам. Протокольні візити передбачають проведення візитів у відповідь. У минулому візити у відповідь наносилися протягом 24 годин після отриманого візиту. Відома радянська жінка-дипломат О.Коллонтай у своїй телеграмі в Центр повідомляла про нанесення протокольних візитів після вручення вірчих грамот королю Норвегії, прем'єр-міністру, заступнику міністра закордонних справ, шефу протоколу. Візити у відповідь їй були нанесені вже наступного дня³⁶.

У нас час фахівці з дипломатичного протоколу радять складати візити у відповідь протягом 8-12 днів³⁷. У країнах з чисельним дипломатичним корпусом главам дипломатичних представництв доводиться наносити до 100 візитів, а з візитами у відповідь це число зростає до 150-170. Тому на нанесення протокольних візитів дипломатичний представник витрачає в середньому три-чотири місяці. Висловлюються думки про необхідність перегляду практики проведення протокольних візитів. Так, в одній з країн дуаєн запровадив звичай не наносити візити у відповідь³⁸. У деяких краї­нах з метою спрощення встановлення контактів з дипломатами новий ди­пломатичний представник організовує дипломатичний прийом, потім на­носить візити у відповідь особам рівного й вищого рангу, іншим направляє візитну картку й картку дружини відповідно до списку присутніх на прийо­мі.³⁹ Офіційні особи країни перебування замість візиту у відповідь беруть участь у прийомах, які влаштовує посол.

Дипломатичний представник при нанесенні протокольних візитів з метою розширення контактів може на власний розсуд збільшити реко­мендований список офіційних осіб.

Нанесення візитів, підтримання зв'язків - професійний обов'язок всіх ди­пломатичних співробітників посольств. Дипломати наносять візити своїм іноземним колегам: радник - радникам, торговий аташе - торговим аташе тощо. Рівень офіційних осіб, яким дипломат складає візити, залежить від його посади. Якщо виникає необхідність нанесення візиту високопосадовій особі, дипломатичного співробітника супроводжує і представляє посол.

Дружина дипломатичного представника наносить візити дружинам осіб, яким наніс візити її чоловік. Серед них відповідно до місцевої прото­кольної практики можуть бути дружини глави держави та уряду, міністра закордонних справ, дружини послів, а також ж;інки, які займають провідне положення в країні перебування. Загальне правило цих візитів - з їх про­веденням не поспішати. Передбачається, що дружинам потрібен деякий час на облаштування побуту родини. Дружина голови дипломатичного представництва може складати візити самостійно, з чоловіком або з дру­жиною дуаєна, яку вона просить її супроводжувати. Зауважимо, що нехту­вати загальноприйнятими умовностями неприпустимо. Дружина радянсь­кого посла в Сенегалі Галина Єрофеєва у своїх мемуарах згадувала, що після приїзду в країну не надала належного значення нанесенню протоко­льних візитів дружинам колег чоловіка. Коли одного разу радянський по­сол запросив на обід посла Італії з дружиною, остання відмовилась при­йняти запрошення, мотивуючи відмову порушенням порядку нанесення візитів ввічливості. Дружині радянського посла довелось терміново нано­сити протокольний візит дружині італійського посла та наступного дня приймати візит у відповідь, щоб встигнути до вказаного обіду⁴⁰.

Якщо посол не встиг нанести візит ввічливості дипломатичному пред­ставникові, який організовує дипломатичний прийом, то для того, щоб взя­ти у ньому участь, він повинен або зробити візит не за протокольним ста­ршинством, або повідомити господаря, щоб той розглядав його участь у прийомі як візит. У такому випадку візит у відповідь не потрібен.

Через деякий час посол сам починає отримувати ноти від диплома­тичних представників про вручення ними вірчих грамот главі держави. Згідно з протоколом відповідь на такі ноти, нанесення візитів у відповідь, обов'язкові.