Відповідність методів розрахунку пкс Систематизованим вимогам аксіоматичної теорії

Метод Вимога	Фішера	ЕКШ	Гірі-Каміса	Герарді	Ласпейреса	Пааше
Характерність	х	х	у	у	ху	ху
Транзитивність	у	х	х	х	х	у
Незалежність від вибору ба- зисної країни	х	х	х	х	у	у
Адитивність	у	у	х	х	х	х
Оберненість факторів	х	х	х	х	х	х

х — вимога задовольняється; y — вимога не задовольняється; хy — вимога задовольняється частково.

Таким чином, очевидно, що не існує жодної індексної формули, яка задовольняє всі вимоги. При застосуванні різних методів виникають деякі розбіжності, які видно з наведених у табл. 8.6 результатів міжнародних зіставлень по шести країнах, виконаних за 1975 р.

Таблиця 8.6

ВВП на душу населення країни (США, 1975 = 100)

Метод	Індія	Кенія	Колумбія	Корея	Японія	Франція
Фішера	6,0	5,8	18,7	17,2	67,5	80,2
Гірі-Каміса	6,6	6,5	23,6	19,9	68,6	81,9
ЕКШ	5,7	5,4	19,9	17,8	65,3	81,1
Уолша	6,4	4,8	19,5	17,6	66,1	80,0
Герарді	5,7	5,8	20,4	18,5	66,5	77,8
За обмінним курсом	2,0	3,4	7,9	8,1	62,3	89,8

На практиці вибір формули залежить від мети зіставлення, від того, яким його аспектам передбачається приділити найбільшу увагу, від наявності вихідної інформації і т. ін. Наприклад, у випадку прямих двосторонніх зіставлень, проведених відносно ізольовано для різних груп країн, вимога транзитивності не має великого значення і нею можна нехтувати. Або якщо метою зіставлення є одержання даних про відносні рівні економічного розвитку країн, а не виявлення структурних розбіжностей, тоді можна не турбуватися про адитивність.

8.5.	Статистична характеристика основних макроекономічних показників України в порівнянні з іншими країнами

Україна, після проголошення нею державної незалежності, брала участь у двох останніх фазах ПМЗ за 1993 та 1996 р., у зіставленнях за 1999 р. Дані цих зіставлень, які здійснюються міжнародними організаціями спільно з національними статистичними службами, є, незважаючи на певні недоліки цих дуже складних розрахунків, найбільш обґрунтованими й об’єктивними. Вони дають концентроване уявлення про рівень економічного розвитку окремих країн, реальне співвідношення національних валют.

Навряд чи можна заперечувати, що ці дані цікавлять громадськість нашої країни. Необхідно, щоб вони були відомі керівництву України. Ці показники повинні обов’язково враховуватися при формуванні не тільки нашої економічної і соціальної політики, але без їх розуміння важко вирішувати і такі важливі зовнішньополітичні питання, як наприклад, реалізація стратегічного завдання щодо вступу України до Європейського Співтовариства.

Поширення інформації в Україні про підсумки цих міжнародних порівнянь сприяло б подоланню недовіри до будь-яких зістав­лень з іншими країнами, яка склалася в суспільстві ще за радянських часів. Тоді, виходячи з політико-ідеологічних догм про безумовні переваги соціалізму над капіталізмом, статистичні органи колишнього СРСР десятиріччями наводили дані, які суттєво завищували співвідношення Радянського Союзу з західними країнами, і в першу чергу із США, за національним доходом, промисловим виробництвом, продуктивністю праці, життєвим рівнем. А натуральні показники, які друкувались, охоплювали переважно лише такі продукти, по виробництву яких СРСР випереджав США — залізна руда, сталь, цемент. Тобто порівнювалися в першу чергу сировинні проміжні товари, а не кінцеві макроекономічні показники, які набагато краще характеризують рівень розвитку країни, ефективність і структуру виробництва, життєвий рівень населення.

Дані про співвідношення між країнами щодо основного макроекономічного показника — валового внутрішнього продукту — за реальною купівельною спроможністю національних валют є найбільш методологічно обґрунтованим і репрезентативним засобом міжнародних зіставлень. Вони широко використовуються такими авторитетними міжнародними організаціями, як ООН, Світовий банк, МВФ, ОЕСР. Їх метою є перерахунок ВВП та його основних складових, включаючи кінцеве споживання населення, споживання органів загального (державного) управління, валове нагромадження основного капіталу, експорту, імпорту в єдину валюту, що забезпечує можливість їх прямого зіставлення.

Щодо Радянського Союзу, то він вперто ухилявся від участі у цьому міжнародному проекті. Формально відмова обґрунтовувалася тим, що ці зіставлення здійснювалися на базі буржуазної, а звідси — ненаукової і вульгарної методології (хоча вже тоді Польща та Угорщина брали в них участь), зокрема тим, що ними охоплювались і галузі так званої сфери нематеріального виробництва. Проте насправді дві інші обставини унеможливлювали участь у них СРСР. Перша — розуміння того, що наслідки будуть менш сприятливими для Радянського Союзу, ніж ті показники, які щорічно наводились у статистичних збірниках «Народное хозяйство СССР». Друга — засекреченість основного масиву даних, які були необхідні для проведення зіставлень.

І лише в останні роки існування СРСР, з проголошенням політики гласності і відкриттям майже всієї статистичної інформації, а саме — у середині 1989 р., становище змінилось. СРСР погодився взяти участь у ПМЗ 1990 року. У 1989 р. статистичними органами СРСР і ФРН було здійснено спільне зіставлення ВВП за міжнародною методологією. Його результати для СРСР були значно нижчі, ніж досі давав Держкомстат СРСР. Згідно із цим порівнянням, ВВП у СРСР дорівнював на душу населення 38,3 % від показників ФРН. А за даними Держкомстату СРСР тих часів, національний дохід (показник, близький до ВВП) в СРСР становив у 1985 р. 66 % до рівня США або 57 % на душу населення. За підсумками порівнянь 1990 р. ВВП на душу населення у Радянському Союзі становив 37,3 % до рівня ФРН та 31,6 % до рівня США. Тобто радянські версії зіставлень зі США завищувалися на користь СРСР приблизно вдвічі.

Україні за радянських часів взагалі не дозволялося наводити у статистичних щорічниках ніяких, навіть вигідних для нас, порівняльних цифр, бо вважалося, що такі порівняння мають націоналістичний характер. Тому більше десяти років (з 1979 до 1989 р.) в українських статистичних щорічниках не наводилося ніяких порівнянь з іншими країнами, і лише деякі досить дозовані і позичень із союзних щорічників зіставлення з включенням в них УРСР з’явились у 1990 р. Крім того, надмірна, необґрунтована таємність щодо статистичних даних унеможливлювала оприлюднення багатьох найважливіших економічних даних. Так, по СРСР у 1980—1984 рр. не друкувалося даних щодо валового збору зернових культур, а в статистичних щорічниках України того часу не дозволялося наводити навіть дані з видобутку вугілля, нафти, газу, виробництва чавуну і сталі. Починаючи з 1990 р., в економіці України тривав спад, ВВП щорічно знижувався. У 1993 р. ВВП становив 70,6 % до рівня 1990 р., а в розрахунку на душу населення — 70,2 %. У 1996 р. ці показники відповідно знизилися вже до 43,0 і 43,9 %.

Звичайно, що економічна криза не могла не погіршати показників співвідносин України з іншими і, в першу чергу, провідними західними країнами. У табл. 8.7 подаються базові показники ВВП на одну особу за 1996—2000 рр. і співвідношення ВВП на душу населення стосовно США. В оригіналі ці показники розраховано в австрійських цінах (базової країни європейських зіставлень) і наводяться у процентах до Австрії.

Для зручності аналізу в табл. 8.7 вони розраховані відносно до показників США, але залишаються в австрійських цінах. Щодо України, то її ВВП на одну особу продовжував знижуватися щодо американського показника у 1997—1999 рр., і лише у 2000 р., коли ВВП України зріс на 6,1 %, а на одну особу — майже на 6,5 %, його співвідношення з США трохи підвищилося.

Іншим важливим результатом програм міжнародних та європейських зіставлень (ПЄЗ) є одержання паритетів купівельної спроможності (ПКС) національних валют щодо міжнародної валюти, яка приймається за базову. У ПМЗ — це американський долар, а у ПЄЗ — австрійський шилінг. Показники ПКС базуються на фактичних співвідношеннях цін на окремі товари (наприклад, на окремі види хліба та інших продуктів із зерна) та послуги (тобто розраховуються «знизу»). Групові цінові паритети розраховуються по зважених співвідношеннях цін на товари цієї групи і далі — до співвідношень, які охоплюють увесь ВВП (див. табл. 8.7).

Таблиця 8.7