14.Туристсько-рекреаційне районування Гірського Криму.

Гірський Крим відрізняється великою територіальною концентрацією спелеотуристичних ресурсів, тут знаходиться більше 850 печер, з яких більше ста уявляють значну спортивну і естетичну цікавість. Кримські печери закладені у вапняках, по морфологічній класифікації вони відносяться до горизонтальних, вертикальних і комбінованих печер. Більшість даних печер відрізняється великим розмаїттям технічних перепон і оцінюються від 1 до 4 б категорії складності, їх глибина коливається від декількох метрів до 500 м (Солдатська), а максимальна довжина складає 13 км (Красна печера). Багато печер вражають своєю красою і відомі за межами України, наприклад, Мармурова, Емине-Баір-Хасар, Красна і інші.

10. Туристське районування України Крачила, Поповича, Федоренка (1996). Туристичне районування України за цими авторами представлене поділом території країни на туристичні регіони і основується на таких критеріях: 1) територіальна структура сучасного стану організації туризму; 2) питома вага зайнятих у туристичному господарстві від загальної кількості працюючих; 3) характер зв’язків туристичного обслуговування з іншими галузями економіки; 4) рівень розвитку туристичної індустрії; 5) наявність туристичних ресурсів; 6) економіко-географічне положення; 7) сучасні та перспективні потреби населення в туристичних послугах. На основі вивчення природно-кліматичних, історико-культурних, соціально-економічних умов і ресурсів, а також нинішньої та перспективної спрямованості туристичної діяльності в Україні пропонується районування території а виділенням туристичних регіонів, які об'єднують кілька областей. Дані автори виділяють наступні туристські регіони на території України: І. Карпатський (західний) регіон. Об'єднує чотири області: Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську та Чернівецьку.ІІ. Північно-західний, або Поліський туристський регіон включає Волинську, Рівненську,Тернопільську та Хмельницьку області. ІІІ. Житомирсько-Вінницький (буферний) регіон об’єднує відповідно дві області, територія яких використовуються в основному для місцевого оздоровчого туризму та відпочинку. IV. Київський регіон. Об'єднує Київську, Чернігівську, Черкаську та Кіровоградську області. Ядром регіону є місто Київ, яке до того ж є сполучним пунктом на міжобласних маршрутах.V. Харківський (північно-східний) регіон (входять області: Харківська, Полтавська, Сумська). Знаходячись переважно в Лісостеповій зоні, регіон має невисокий ресурсний потенціал. Поширений місцевий оздоровчий туризм, спортивні змагання, а також екскурсійна діяльність.VІ. Дніпровсько-Донецький (південно-східний) регіон. Об'єднує Дніпропетровську, Запорізьку й Донецьку області (сюди ж тяжіє і Луганська область). За своїм ресурсним потенціалом займає останнє місце, а відповідно, мало перспективний для розвитку галузі. Спостерігається тенденція до "виїзного" туризму. Характерна сезонність функціонування туристичних підприємств і закладів - переважно в літній період.VIІ. Південний (причорноморський) регіон. Об'єднує АР Крим, Херсонську, Миколаївську, Одеську області. Чорне море, ріки Дніпро та Південний Буг забезпечують літній відпочинок, а наявність історичних міст (Одеса, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Бахчисарай, та ін..) - цілорічний пізнавальний туризм Маршрути лінійного, радіального, комбінованого типів забезпечать різноманітні вимоги туристів.

11. Рекреаційно-туристське районування України О. Бейдика, Д.Ляшенко (1997)Рекреаційне районування – це розподіл території за однорідністю ознак, характером рекреаційного використання. Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристична, екскурсійна).У 1997р. було запропоновано (О. Бейдик, Д.Ляшенко) рекреаційно-туристичне районування України,яке включало 6 районів - Карпатський, Полісько-Подільський, Київсько-Дніпровський, Донецько-Дніпровський, Кримський, Причорноморський . На основі таких критеріїв 1) аналіз питомої ваги рекреаційних територій у структурі земель (у відсотках до загальної площі території); 2) аналіз кількості місць в установах організованої рекреації (тис. одиниць); 3) наявність центрів (ядер) районів; 4)рекреаційно-туристична спеціалізація території у загальнодержавному поділі та інтеграції праці; 5) спільність та напрямок використання рекреаційно-туристичних ресурсів тощо .