4. Умови та фактори рекреаційного районоутворення.

Формування рекреаційних районів відбувається під впливом специфічних умов і факторів. До зовнішніх економіко-географічних умов належить економіко-географічне положення. М. Мироненко, І. Твердохлєбов виділяють п'ять видів економіко-географічного положення рекреаційного району:

1.    Положення рекреаційного району стосовно   районів формування рекреаційних потоків з обліком таких їхніх параметрів, як розмір, спрямованість і структура (соціальна, вікова, співвідношення між вітчизняними й іноземними туристами і т.п.).

2.    Транспортно-географічне положення рекреаційного району, яке розкриває ступінь зв'язку місця постійного проживання рекреантів з місцем відпочинку.

3.    Положення стосовно зовнішніх баз постачання продуктів споживання, особливо тих, що швидко псуються.

4.    Положення стосовно ареалів, з яких може бути залучена додаткова робоча сила, особливо в сезони "пік".

5.    Положення щодо інших рекреаційних районів, насамперед, з однотипною спеціалізацією

До провідних внутрішніх соціально-економічних умов належать:

1.    Рівень   розвитку   й   територіальна   структура   матеріально-технічної бази відпочинку і туризму, у тому числі суміжних сфер діяльності, що обслуговують рекреантів.

2.    Рівень економічної освоєності території, особливо рівень розвитку виробничої інфраструктури. Вплив цієї умови на розвиток рекреації у межах визначеної території  є подвійним. З одного боку, висока економічна освоєність території сприяє  розвитку рекреаційних територій. З іншого – це може вплинути на відпочинок і туризм через забруднення середовища, відтягування трудових, територіальних і матеріальних ресурсів. Тому важливо враховувати характер відношень рекреаційної діяльності з іншими сферами економіки на визначеній території.

3.    Трудові ресурси. Наявність, відсутність або дефіцит їх – найважливіша умова розвитку рекреаційних районів.

4.    Характер розселення в рекреаційних районах впливає на особливості територіальної організації відпочинку і туризму.

5. Визначальні риси процесу рекреаційного районоутворення.

У рекреаційному районуванні районоутворювальними рисами є такі:

- структура рекреаційних функцій, що залежить від використання рекреаційних ресурсів, які переважають (лікувальна, оздоровча, спортивна, туристична і т.п.);

-ступінь  рекреаційного освоєння території (розвинений, середньо- і слабкорозвинений район);

-ступінь відкритості району;

-перспективність освоєння.

У такий спосіб рекреаційне районування пов'язане з рекреаційним районоутворенням.

6. Таксономічні одиниці туристсько-рекреаційного районування та головні ознаки їх виділення. В якості основних таксономічних одиниць територіальної структури розглядаються: країна в цілому, туристський регіон, турист. область, турист. район, турист. вузол, турист. комплекс, турист. центр, турист. підприємство, елемент, або фрагмент маршруту. Країна – сукупність турист. регіонів; на цьому рівні вирішуються завдання щодо виділення основних районів, регіонів та областей туризму, центрів та стратегічних маршрутів; обчислюються обсяги тур. потоків. Турист. регіон– територія, що має яскраво виражену спільність клімату, орографії, гідрографічної мережі, властиву їй систему розселення, що історично склалася, наявність неповторної історико-містобудівної спадщини (пам’ятки археології, історії, архітектури, садово-паркового мистецтва тощо).. Тур. область – найбільш природно виражена територія, що має свій потенціал, традиції в організації і управлінні туризму, об’єднує турист. райони, окремі комплекси і турист. заклади різного типу. Турист. район – це група турист. комплексів площею до кількох кв. км., які об’єднуються спільністю територіальної структури туристського господарства. Тур. райони відрізняються один від одного за масштабом території, обсягами тур. послуг, часом та умовами формування, районоутворюючими чинниками, рекреаційним забезпеченням та трудовими ресурсами, спеціалізацією та структурою наданих послуг, внутрішніми та зовнішніми зв’язками, територіальною організацією турист. господарства. Турист.вузол – територіальне об’єднання підприємств та установ туризму і відпочинку в межах одного або декількох територіальних суміжних туристських комплексах, які певною мірою пов’язані між собою виробничими зв’язками і туристичним обслуговуванням. Для вузла найхарактернішими є компактність території, використання єдиної інфраструктури. Вузол може охоплювати до 10 тис. км. кв., включаючи територію транспортного господарства. Турист. комплекс – сполучне поєднання турист. підприємств; дає більший економіко-географічний ефект, ніж ізольовано діючі подібні об’єкти за рахунок скорочень капітальних вкладень, енергії, палива. Турист. центр – комплексне утворення турист. господарства, в якому об’єкти туризму і підприємства надають потенційному споживачеві повний обсяг необхідного сервісу під час їхньої подорожі. ТЦ прив’язані до населеного пункту і використовують місцеву робочу силу. Турист. підприємства – просторово одиничні тур. об’єкти, які функціонують на базі природного ресурсу (кемпінги, напр..). Фрагмент маршруту – туристська стежка, місце привалу, оглядовий майданчик.

7. Основні етапи розвитку рекреаційного районування України. Проблема туристичного районування територій в наукових дослідженнях з містобудування та з географії остаточно сформувалась у 80-90-ті роки ХХ ст. Термінологічно вона визначалась як “рекреаційне районування” і була предметом вивчення в різних регіональних наукових школах, найбільш відомими з яких були: московська школа (Б. Ліханов, В. Преображенський, Ю. Вєдєнін та ін.); київська школа (В. Зарецький, Т. Панченко, І. Родічкін, О. Мазуркевич, П. Шищенко та ін.); мінська школа (І. Руденко, Н. Єленська, Г. Потаєв та ін.) та в багатьох інших наукових та навчальних установах в республіках колишнього СРСР (В. Стаускас, Г. Берідзе, А. Мелік-Пашаєв та ін.).Вивчаючи територію України з точки зору використання її в курортних, рекреаційних та туристичних цілях, фахівці різних галузей знань протягом 1960-2004 рр. складали картосхеми, які відображали певний етап розвитку рекреаційного районування України. Ці картосхеми:1) розташування родовищ мінеральних вод та лікувальних грязей, кліматичних бальнеологічних та грязевих курортів загальнодержавного і місцевого значення (1961); 2) формування курортних районів, зон відпочинку та туризму, розташування приміських зон, курортів місцевого значення, пам’яток природи та матеріальної культури (1968); 3) розташування освоєних територій та тих, що резервуються для організації зон лікування, відпочинку і туризму та зелених зон навколо міст (1977); 4) зони охорони курортно-рекреаційних ресурсів з визначеннями територій їх локалізації, природно-заповідних об’єктів, із зазначенням територій країни, позбавлених цих ресурсів (1983). 5) районування території з погляду комплексного розвитку курортів, місць відпочинку і туризму, природних парків та заповідників (1983); 6) організацію системи перспективного розвитку туризму,розташування туристичних центрів, ландшафтно-маршрутних коридорів (1983); 7) Сводная схема районнойпланировкиУкраины. (1991) - Основні рішення схеми в даній роботі стосувались районування країни з визначенням природних рекреаційних територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Взяті до уваги наслідки Чорнобильської катастрофи (вилучено близько 1,4 млн га рекреаційних земель). Районуванням виділено 6 рекреаційних регіонів та 47 рекреаційних районів. 8) Пропозиції щодо туристичного районування території України (Автори: М. Крачило, С. Попович, Н. Федоренко, (1996) -Пропозиції базуються на вивченні природно-кліматичних, історико-культурних, соціально-економічних умов і ресурсів, спрямованості туристичної діяльності в Україні. Районуванням пропонується виділення 7 туристичних регіонів, які об’єднують у спільні групи 24 області; 9) Схема розташування територій та об’єктів природно-заповідного фонду України (1999); 10) територіальну організацію туризму з визначенням туристичних центрів міжнародного, державного, регіонального та місцевого значення (2001).11) Генеральна схема планування території України. Розділ: Розвиток оздоровчої та рекреаційної мережі (2001) - Робота відтворює рішення схеми 1991 року, базується на скорегованих даних стосовно освоєних рекреаційних територій і дає прогноз розвитку галузі до 2020 р. Районуванням виділено 8 адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких згруповано 24 регіона-області та АР Крим. Планувальною структурою мережі оздоровчих та рекреаційних закладів передбачено формування 23 рекреаційних районів міжнародного та загальнодержавного значення, 90 рекреаційних районів та зон обласного та місцевого значення, 50 зелених зон навколо міст, визначення 240 курортних населених пунктів, з яких 29 мають міжнародне та загальнодержавне значення. Аналізуючи ці роботи, можна зробити висновок, що частина з них виконувалась у вигляді комплексних схем, відтворюючи загальну картину розташування курортів, зон рекреації та туризму, а частина — у вигляді спеціалізованих схем, з пропозиціями щодо розвитку окремо або системи курортів, або туризму тощо. Деякі схеми відтворювали переважно картину "районування" території з виділенням крупних таксонів, а деякі наближались до схем "територіальної організації" з більш детальною просторово-планувальною структурою.

8. Місце України в схемах туристсько-рекреаційного районування СРСР.Етапи виконання базових розробок в галузі районування території України для розвитку курортів, рекреації та туризму в складі СРСР прослідковуються з 1961 по 1991 рр. Основними схемами туристсько-рекреаційного районування СРСР вважаються: «Рекреационноерайонированиетерритории СССР» В. Преображенського, Б. Ліханова (1980), «Туристскоерайонирование СССР» М. Крачила (1987), «Природно-рекреаційне районування СРСР» В. Тимчинського (1990). 1.Генеральная схема размещениясанаторно-оздоровительныхучреждений и перечень курортных и лечебныхместностейУкраины (1961) - Це перша робота в колишньому СРСР, в якій комплексно вивчені курортні можливості (мінеральні джерела, лікувальні грязі, цілющий клімат) та окреслені перспективи розвитку даної галузі.2.Предложения по размещению и очередностиосвоениякурортов, зон отдыха и туризма, заповедников и национальныхпарков в УССР, включая картосхему (1968) - Дана робота була складовою частиноюзагальносоюзної роботи, вона давала уявлення про розташування визначних пам’яток природи, матеріальної культури, центрів туризму. Це була перша спроба “районування” території України з виділенням основних освоєних та перспективних курортних районів, приміських зелених зон та зон масового відпочинку. 3. Перелік і границі територій, що резервуються для організації зон лікування, відпочинку і туризму в Українській РСР та фрагменти картографічних матеріалів (1977) - Робота, що була виконана багатьма організаціями України, являється першим документомдержавного значення, в якому визнані пріоритети даної галузі і визначено 265 пунктів резервування територій для їх перспективного розвитку. 4.Схема развития и размещениякурортов, местотдыха и туризма, природныхпарков и заповедников в СССР, в том числе в УССР (1979) - Ця робота являла собою безпосередньо приклад "рекреаційного районування" території СРСР, в якій рекреаційні регіони і райони союзних республік об’єднувалися в єдину систему. В межах території України, згідно з даною схемою, виділялось 7 (з 28) курортно-рекреацій-них регіонів; з 278 курортів СРСР – 100 курортів УРСР визначались як курорти загальносоюзного і республіканського значення. 5. Схема перспективного развитиятуризмаУкраинской ССР (1983) - Дана робота була першою спеціалізованою схемою “туристичногорайонування” території України, щовідповідала державній постанові. Згідно туристичного районування на території країни виділялось 4 туристичних регіони, 35 туристичних районів і зон, 88 туристичних центри та взаємопов’язана система ландшафтно-маршрутних коридорів. 6.Региональная схема развития и размещениякурортов, местотдыха и туризма, природныхпарков и заповедников в Украинской ССР (1983) - Фундаментальна комплексна робота, що синтезує всі напрямки розвитку галузі – курортів, рекреації, туризму, природно-заповідних об’єктів. Вона являє собою найбільш опрацьований варіант «курортно-рекреаційного районування» території України, базується на результатах багаторічної науково-проектної діяльності в цій галузі. Районуванням виділено 5 адміністративно-територіальних одиниць, 7 курортно-рекреаційних регіонів та 42 курортно-рекреаційних райони. 7.Сводная схема районнойпланировкиУкраины. (1991) - Основні рішення схеми в даній роботі стосувались районування країни з визначенням природних рекреаційних територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Взяті до уваги наслідки Чорнобильської катастрофи (вилучено близько 1,4млн га рекреаційних земель). Районуванням виділено 6 рекреаційних регіонів та 47 рекреаційних районів.

9. Сучасні базові схеми рекреаційно-туристського районування України.Незважаючи на численні науково-проектні розробки з питань різного роду районування території України, власне туристичнерайонування країни на сьогоднішній день поки що не має свого остаточного варіанту, узгодженого фахівцями. Базовими схемами рекреаційних районувань нині вважаються: схеми М. П. Крачила, С. І. Поповича, Н. В. Федоренка (1996), О.О. Бейдика, Д. О. Ляшенка (1997); І. В. Смаля (2004). Так як схеми розроблялися в хронологічному порядку, то можна спостерігати їх постійне доповнення. При порівнянні даних схем, можна відмітити наступне: неоднозначність критеріїв районування, деяку відмінність в термінології (наприклад, у М. Крачила – туристичні регіони, а у І. Смаля – макро- і мезорайони), тенденцію до поглибленої деталізації, суб’єктивізм у підході до проблеми.М. П. Крачила, С. І. Поповича, Н. В. Федоренка (1996) виділяють: Карпатський (західний) туристичний регіон, Північно-західний (Поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський, Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний) та Південний (причорноморський) регіони. О.О. Бейдика, Д. О. Ляшенка (1997)виділяють: Карпатський район, Полісько-Подільський, Київсько-Дніпровський, Донецько-Дніпровський, Причорноморський, Кримський. Рекреаційно-туристське районування України І. Смаля (2004) включає: Західний макрорайон (Карпатський та Подільський мезорайони), Поліський макрорайон (Волинський та Столичний мезорайони), Центрально-Східний макрорайон (Придніпровський, Слобожанський, Донецький мезорайони), Приморський макрорайон (Приазовський та Причорноморський мезорайони) та Кримський макрорайон.