
- •1) Періодизація розвитку земельного права в Україні
- •2) Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природнім середовищем і врегульовані нормами земельного права.
- •3) Класифікація земельних правовідносин
- •4) Принципи зпу
- •7.Об’єкти земельних правовідносин.
- •8. Зміст земельних правовідносин.
- •9. Особливості земельного права як галузі права.
- •10. Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.
- •11. Правовий режим земель.
- •12. Співвідношення земельного права з екологічним правом.
- •13.Не знайшов
- •14. Особливості джерел земельного права
- •15. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права.
- •16. Значення указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, відомчих актів як джерел земельного права.
- •17. Розширення предмету земельного права в умовах земельної реформи в Україні.
- •18. Не знайшов
- •Суб'єкти права власності на землю
- •Право колективної власності на землю
- •27Проблеми розмежування земель державної та комунальної власності.
- •28. Проблеми вдосконалення інституту права власності на землю в Україні.
- •4.3. Право спільної сумісної власності на земельну ділянку
- •3.4. Розподіл та перерозподіл земель
- •39. Виділення земельних часток (паїв) в натурі
- •40. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
- •41. Проблеми правового регулювання проведення земельних аукціонів
- •43. Проблеми правового регулювання припинення прав на землю в Україн
- •44. Відчуження земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
- •45.Проблеми правового регулювання переходу прав на земельну ділянку за умови придбання будівлі чи споруди.
- •46. Проблеми трансформації права постійного землекористування в Україні.
- •47. Проблеми правового регулювання укладання договору оренди землі.
- •48. Порядок встановлення земельних сервітутів.
- •50. Право загального землекористування - перспективи правового регулювання
- •Глава 3
- •Глава 32
- •3. Правові наслідки виявлення порушень законодавства у разі здійснення державного контролю за використанням та охороною земель
- •Моніторинг земельних ресурсів та його значення.
- •58. Проблеми, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.
- •59. Планування використання земель.
- •60. Завдання та зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
- •61. Консервація земель
- •62. Проблеми становлення земельного процесу.
- •69. Проблеми позитивної та ретроспективної відповідальності у земельному праві.
- •71. Право на земельну частку пай: підстави набуття, проблеми реалізації.
- •72. Проблеми встановлення правових форм використання земель сільськогосподарського призначення.
- •73. Правовий режим земель фермерського господарства.
- •74. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва
- •75. Особливості правової охорони земель сільськогосподарського призначення.
- •76. Проблеми співвідношення категорій землі населених пунктів та землі житлової і громадської забудови.
- •77. Поняття, цільове призначення та склад земель житлової та громадської забудови.
- •78. Проблеми законодавчого забезпечення, що визначає правовий режим земель житлової та громадської забудови.
- •79. Генеральний план населеного пункту.
- •80. Встановлення та зміна меж населених пунктів.
- •81. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва
- •82. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів
- •83. Провадження з обліку земель та ведення державного земельного кадастру.
- •84. Державна реєстрація земельних ділянок та прав на них як самостійний вид земельного процесу: нормативно-правові засади формування та розвитку.
- •85. Загальна характеристика проведення державної експертизи землевпорядної документації.
- •86. Способи захисту земельних прав.
- •87. Розпорядження землями сільськогосподарського призначення
- •88. Юридична природа соціальної функції права власності на землю.
- •89. Проблеми забезпечення реалізації принципу балансу приватних та публічних інтересів у відносинах власності на землю.
- •90. Конституційні гарантії права власності на землю Українського народу.
7.Об’єкти земельних правовідносин.
Різні суб’єкти вступають у правові відносини, насамперед, з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти, в рамках правових відносин, шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснюють певні дії, чим досягається результат – об’єкт правовідносин, заради якого відбулися правові відносини. Відтак об’єкт правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що служать задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій, з приводу яких суб’єкти вступають в правові відносини і здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
З питань об’єкта правовідносин існують різні погляди. Більшість сходиться на тому, що у кожного правовідношення повинен бути власний об’єкт. Одні автори стверджують, що об’єктом право відношення є поведінка його учасників, а в майнових відносинах – поведінка його учасників, спрямована на речі. Б.В. Єрофеєв у правовідносинах виділяє діві групи об’єктів – об’єкти правового регулювання та об’єкти правової мети. Так, до об’єкта земельно-правового регулюваннявін відносить землю, а до об’єкта мети – раціональне, ефективне її використання та охорону, створення земельного ринку та умов рівноправного розвитку всіх форм господарювання на землі, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення навколишнього середовища, охорону прав на землю громадян, організацій і держави.
Відповідно до ЗК України об’єктами земельних правовідносин є землі в межах території України, земельні ділянки і права на них, у тому числі права на земельні частки (паї).
Як об’єкт правовідносин землі в межах території України є територією держави, окресленою державним кордоном, на якій держава здійснює свій суверенітет, і місцем взаємодії інтересів держави, адміністративно-територіальних одиниць та громадян. Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Права на земельні ділянки та частки (паї) – це суб’єктивні юридично гарантовані можливості учасників земельних правовідносин реалізовувати інтереси у галузі використання, відтворення та охорони земель. Земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділянки, що перебувають у загальній спільній (частковій) власності. Земельні частки є самостійним об’єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) – це право її власника вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки.
Земельні відносини, як самостійний вид суспільних відносин містить у собі специфічні риси. Особливості цих відносин обумовлені багатофункціональністю землі як об’єкту (як об’єкту права власності, об’єкту природи і т.д.). Термін „земля” прийнято розглядати а двох аспектах. Земля як земна куля, частина космічної матерії, відособлена планета Сонячної системи та земля як частина земної кори, що знаходиться над надрами та називається ґрунтовим шаром, територією, на яку поширюється суверенітет держави. Вона виступає як об’єкт природи, об’єкт господарювання, об’єкт користування.
Сучасна держава розглядає землю як надбання Українського народу та основне національне багатство держави, що перебуває під особливою охороною держави. (ст.13-14 КУ). Але коли йдеться про землю як об’єкт права власності, то для суб’єктів права власності земля вже виступає як конкретна частка земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. (ст.79 ЗК України). Специфіка землі як об’єкта земельних правовідносин потребує нового підходу до земельної ділянки як безпосередньому об’єкту відповідних правовідносин.
На думку Андрейцева В.І земля в (юридичному значенні) – головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, матеріальна основа її територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки, що характеризується особливістю природної структури ґрунтового покриву, розміщення, поширення рослинності, водних об’єктів, корисних копалин та інших ресурсів, які формують сферу життя для людини та інших живих організмів. ЇЇ природні властивості використовують на праві загального землекористування, диференціюються окремі земельні ділянки (частини), які перебувають у власності українського народу або уповноваженого ним органу – держави для задоволення загальнолюдських інтересів. Земля виступає основним засобом виробництва у сільському господарстві та інших галузях господарювання, є операційною базою для системи розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву та шляхів сполучення. Притаманні лише землі особливості виводять її за рамки звичайних уявлень про речі, майно, предмети, товари. Завдяки цим особливостям земля є унікальним природним об’єктом, а не майном чи товаром у традиційному їх розумінні, що, у свою чергу, обумовлює побудування спеціального правового режиму власності на землю, відокремлення правового режиму власності на землю від правового режиму власності на звичайне майно. Таким чином, суто цивілістичний підхід у врегулюванні відносин із землею не є вичерпним, але разом з цим, на думку автора, цивільно правова наука повинна бути основою при вивченні та формуванні інституту земельних відносин, а, у свою чергу, саме забезпечення права власності на землю як юридична – виключно цивілістичною галуззю.
З урахуванням специфіки землі, а також конкретних земельних ділянок як об’єктів відповідних відносин, земельні ділянки ще у Стародавньому Римі розглядалися як нерухомість. Як відомо земельні ділянки, що використовуються в процесі життєдіяльності людини, можуть забудовуватись, тобто на цих ділянках можуть розташовуватись будівлі та інші об’єкти, які зв’язані між собою. Такі об’єкти нерухомі, також не можуть існувати поза земельною ділянкою. Зокрема при продажі земельної ділянки усі будівлі, споруди та інші об’єкти
нерухомого майна підлягають продажу разом з земельною ділянкою. Ціна зазначених об’єктів нерухомого майна включається до складу ціни земельної ділянки.
Земля виступає особливим видом нерухомості, так як має визначене та незмінне місце на місцевості, тобто земля не може бути переміщена за волею громадян.
Як об’єкт цивільного права земельна ділянка є нерухомістю, тому право власності на цю ділянку та його обмеження, перехід та припинення мають бути зареєстровані державою у реєстрі Держкомзему.
Наступною ознакою ділянки, як об’єкта цивільного права є те, що плоди, інша продукція або дохід, що отримано шляхом використання земельної ділянки належать особі, що користується цією земельною ділянкою на законних підставах.
Також, для землі характерні ознаки, які відрізняють її від іншого майна. Це, перш за все, ті з них, які визначають землю як об’єкт земельного права. Ці ознаки підкреслюють важливе державне, економічне та екологічне значення землі. Оскільки кожна земельна ділянка є невід’ємною часткою усього земельного простору, то на неї розповсюджується певна частка суспільних та державних інтересів, які існують у відношенні до землі. Це не може не впливати на урегулювання земельних відносин усіма правовими галузями, та зокрема – цивільним правом.
Так земля, виступаючи об’єктом земельних відносин, включає в себе сукупність таких специфічних рис і особливостей, які визначають землю, як особливий об’єкт, який відрізняється від звичайних предметів, речей, майна та товарів. Земля не є звичайним майном, товаром. Вона являє собою особливу цінність. Вона виконує в житті людинитриєдину роль – засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві, просторового операційного базису для розміщення системи розселення, шляхів сполучення продуктивних сил, а також природної умови, засобу, джерела та місця для життя людини. Ці обставини зумовлюють виокремлення різних категорій земель і юридичне закріплення різних правових режимів. Віднесення земель до однієї з категорій передбачає їх правовий режим, яким відображається порядок, умови і специфіка використання земель за їх цільовим призначенням і можливість бути об’єктом права приватної, комунальної чи державної власності. Всі ці особливості землі, як об’єкта права власності, впливають на порядок, умови набуття права власності.
Отже, об’єктом земельних правовідносин є земельні ділянки та права на них, земельні частки (паї), ґрунти, як об’єкти особливої охорони, надра, корисні копалини з приводу яких суб’єкти земельних правовідносин вступають в суспільні відносини.