3) Класифікація земельних правовідносин

Земельні правовідносини можна класифікувати за інститутами земельного права та залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

До першої групи належать: земельні правовідносини у сфері власності на землю; правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням загального користування землею; правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; охоронні земельні правовідносини.

Земельні правовідносини у сфері власності на землю є основоположними, адже у багатьох випадках вони визначають зміст інших видів правовідносин.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності виникають тоді, коли власник заінтересований в передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі між власником і такою заінтересованою особою виникають правовідносини землекористування, у межах яких обидві сторони беруть на себе взаємні права і обов’язки . Ця група земельних правовідносин поділяється на дві підгрупи : правовідносини що мають характер речових прав ( право постійного користування земельною ділянкою і сервітут) правовідносини які мають зобов’язальний характер (оренда, застава (іпотека)). [1;с.32-33]

Крім того, ці правовідносини можна класифікувати залежно від категорій земель на які вони поширюються:

o сільськогосподарського призначення,

o житлової та громадської забудови,

o природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення,

o оздоровчого призначення,

o рекреаційного призначення,

o історико - культурного призначення,

o лісового фонду, водного фонду,

o промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюють користування майданами, вулицями, проїздами, шляхами, набережними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладовищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує наявності у них спеціальної правосуб’єктності. Правовідносини щодо права спеціального землекористування потребують спеціальних дозволів ( на зняття грунтового покриву землі, видобуток корисних копалин, розробку родовищ, надр тощо)ю

Правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель мають місце у випадках, коли державні і місцеві органи влади виконують відповідні функції. До таких функцій належать: надання земель у власність або у користування з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання і охорони земель; вилучення земель; землеустрій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов’язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультивації земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних , забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід’ємної частини навколишнього природного середовища, як засобу виробництва і просторового базису.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні – передбачені нормами, що встановлюють права і обов’язки суб’єктів земельних правовідносин (наприклад, право на отримання земельної ділянки, обов’язок підвищувати родючість ґрунтів, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок).

Процесуальні регламентуються нормами, що встановлюють порядок виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, оскарження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів). [1;с.33-34]

До земельних процесуальних правовідносин належать відносини, що складаються у відповідності з нормами права, якими встановлюється порядок:

o переведення земельної ділянки з однієї категорії в іншу;

o проведення приватизації земельної ділянки, тобто зміна права державної власності на право приватної форми власності на землю;

o передачі земельних ділянок у приватну власність громадян України;

o надання земель у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди;

o припинення права власності та права користування земельною ділянкою. [2;с. 93-94]

З урахуванням відмінностей природних властивостей землі та неоднакового господарського її використання можуть виникати різні види земельних правовідносин.

Одні відносини складаються в процесі сільськогосподарського виробництва, інші – під час використання землі в промисловості і будівництві; треті - в лісовому господарстві; четверті – у разі розподілу і використанні земель населених пунктів. Це свідчить про поділ земель за їх основним господарським призначенням.

За функціональним призначенням земельні правовідносини поділяються на: регулятивні та правоохоронні.

Регулятивні правовідносини – це такі відрегульовані нормами земельного права правовідносини, які проявляються у вчиненні учасниками даних відносин позитивних дій. Це – звичайні земельні відносини, які зустрічаються в практиці придбання, використання земельних ділянок.

Правоохоронні земельні відносини, на відміну від регулятивних, викликаються відхиленнями у поведінці учасника земельних відносин від норми закону. Тому правоохоронні земельні відносини виникають з приводу правопорушень, коли наступає необхідність юридичного впливу на правопорушника земельного законодавства. Названі відносини можуть виникнути і при відсутності правопорушення, коли є загроза його настання. В такому випадку з боку державних органів вживаються охоронні (попереджувальні) заходи, щоб не допустити правопорушення.

За своїм юридичним змістом найбільш складними являються земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави як власника землі. Управлінський державний орган, як і всякий власник, має право повного володіння землею. Ці відносини держави називають ще абсолютними земельними правовідносинами. Однак це не означає, що держава може нехтувати економічними законами чи нормами права, не рахуючись із законними інтересами землекористувачів. Держава, як і всі інші власники землі, повинна намагатися будувати свої відносини з користувачами її землею на взаємовигідній основі.

Земельні правовідносини можуть поділятися за ступенем взаємних зобов’язань їх учасників. Вони можуть бути відносинами рівноправності (партнерськими) і відносинами підлеглості однієї сторони іншій. Як правило рівноправні земельні відносини виникають між тими чи іншими громадянами або юридичними особами.

Під час відносин підлеглості складаються інший характер поведінки суб’єктів права користування землею. В цих відносинах, як правило, однією з сторін є орган управління, який за законом правомочний дати ті чи інші вказівки землекористувачу, добиватися від нього відповідних дій.

За інститутами земельного права земельні правовідносини можна поділити на відносини власності та відносини землекористування. Відносини власності виникають при здійсненні власником своїх правомочностей володіння, користування і розпорядження.

Відповідно до форм власності на землю, земельні правовідносини можна поділити на відносини, що виникають з приводу земель державної, комунальної та приватної власності.

За суб’єктами права власності на землю земельні правовідносини можна поділити на відносини, що виникають між фізичними особами (громадянами України, іноземцями); фізичними і юридичними особами, територіальними громадами, державою; юридичними особами і територіальними громадами, державою; територіальними громадами і державою, в особі їх органів; між державою „Україна” та іноземними державами, з приводу набуття у власність земельних ділянок для розміщення дипломатичних представництв, та інших прирівняних до них організацій. Якщо земельна ділянка перебуває у спільній власності декількох суб’єктів, то між ними виникають відносини щодо спільного використання, управління земельною ділянкою.

Відносини землекористування – це відносини з приводу володіння земельною ділянкою та вилучення її корисних властивостей для задоволення своїх потреб, відповідно до їх цільового призначення.

За тривалістю земельні правовідносини можна поділити на відносини: постійного і тимчасового (орендного) землекористування. Постійне землекористування здійснюють державні чи комунальні підприємства, установи і організації. Право постійного землекористування посвідчується державним актом і підлягає державній реєстрації. Тимчасове землекористування здійснюється за договором оренди.

За кількістю суб’єктів земельні правовідносини можна поділити на : прості (що відбуваються між двома суб’єктами земельних правовідносин) та складні – між трьома і більше.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі поділяються за основним цільовим призначенням на відповідні категорії. Тому на нашу думку земельні правовідносини можна класифікувати відповідно до цільового призначення на:

o відносини, щодо використання земель сільськогосподарського призначення,

o земель житлової та громадської забудови;

o земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

o земель оздоровчого призначення;

o земель рекреаційного призначення;

o земель історико-культурного призначення;

o земель лісового фонду;

o земель водного фонду;

o землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

В теорії права правові відносини поділяють за розподілом прав і обов’язків між суб’єктами: односторонні, в яких одна сторона має або лише права, або лише обов’язки; двосторонні, в яких обидві сторони мають права і обов’язки.

За характером дій зобов’язаного суб’єкта на:

o активні, в яких зобов’язаний суб’єкт мусить вчиняти певні дії;

o пасивні, в яких він повинен утримуватись від виконання певних дій.[8;с.191]

Прикладом активних є обов’язок власника, землекористувача своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом.(ст.91,96 ЗК України); пасивних – не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів.(Ч.1,П.г. ст.91 ЗК України)

За волевиявленням сторін:

o договірні, для виникнення яких необхідне волевиявлення уповноваженої особи, так і зобов’язаної сторони (наприклад, договір оренди) ;

o управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої (наприклад, накладення адміністративного стягнення).

За рівнем індивідуалізації суб’єктів:

o відносні – в яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників як уповноважених, так і зобов’язаних (покупець і продавець);

o абсолютні - в яких визначена лише одна сторона – носій суб’єктивного права, а всі інші визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню ним своїх прав ( наприклад, відноси власності, в яких точно визначений власник, а всі інші – зобов’язані не втручатися в його справи)